У лютому цього року набув чинності закон, що фактично формалізував діяльність інвестиційних менеджерів, більш відомих як "інвестиційні няні". 

Уже з 1 січня 2022 року інвестори, що реалізують великі проєкти в Україні, зможуть отримувати державну підтримку відповідно до умов укладених з ними спеціальних інвестиційних договорів. 

Законом визначено максимальний термін дії преференцій – 15 років, причому строк реалізації проєкту не має перевищувати 5 років. 

Навіщо "няньчити" інвесторів? 

Політична й економічна стабільність є основними факторами залучення довгострокових інвестицій. 

Високий рівень корупції та тіньової економіки в Україні відвертає потенційних інвесторів, для яких пріоритетними є прозорість, передбачуваність і стабільність інституційного середовища. 

Звісно, Україна має певні здобутки у сфері покращення інвестиційного клімату, однак суттєві проблеми та перепони для інвесторів досі є. 

У рейтингу Doing Business-2020 Україна посіла 64 місце серед 190 країн, посиливши за рік свої позиції у захисті міноритарних прав інвесторів +27 сходинок, водночас погіршилися показники у сфері забезпечення виконання умов контрактів (-6 позицій) та податкового середовища (-11 позицій). 

За Індексом сприйняття корупції (CPI) у 2020 році Україна посіла 117 місце серед 180 країн світу, отримавши всього 33 бали зі 100 можливих. У 2021 році Індекс економічної свободи відніс Україну до категорії економік "переважно невільні" (mostly unfree), внаслідок чого маємо 126 місце серед 180 країн. При цьому, за компонентом інвестиційної свободи Україна набрала всього 35 балів зі 100 можливих. 

Покращити ситуацію має ухвалення законодавства, покликаного усунути інституційні бар’єри та створити інвестиційні стимули для потенційних інвесторів.

Водночас, намагаючись "няньчити" інвесторів, ми фактично визнаємо, що без спеціального посередника, який вирішуватиме проблемні питання у високих кабінетах, бізнесу буде складно працювати. 

Це також підтверджує, що державні інститути в Україні — слабкі, а чинне нормативно-правове поле та регуляторні рамки не завжди ефективні. Інвестиційні менеджери повинні відкривати двері, які і так мають бути відкритими для всіх. Це дійсно відверте зізнання.

Функції "інвестиційної няні": супровід інвестиційних проєктів чи додатковий посередник?

"Інвестиційними нянями" виступатимуть уповноважені державні інвестиційні менеджери, однією із основних функцій яких є взаємодія з органами державної влади, органами місцевого самоврядування з питань, пов’язаних із супроводом підготовки та реалізації масштабних інвестиційних проєктів в Україні. 

Створюючи додаткову ланку у взаємовідносинах між інвестором та державою, ми спрощуємо процес комунікації та знижуємо комплаєнс-ризики. У цьому головна мета надання фахової інформаційно-консультативної допомоги. 

Проте важливо не допустити, аби супровід перетворився на посередництво із додатковими неформальними витратами для інвестора. Окрім того, нова ланка у переговорному процесі може сприйматися як спроба посилити контроль з боку держави, що може викликати додаткове занепокоєння серед інвесторів. 

Здавалося б, інвестор, що вкладає мінімум 20 млн євро, може самотужки найняти висококваліфікованих юристів, які фахово представлятимуть його інтереси. Якщо державні інститути працюють ефективно, цього має бути достатньо. 

Вочевидь, ідея появи "інвестняні" з таким набором "послуг" є відповіддю на слабкість державних інститутів, що породжує зневіру у спроможності держави забезпечувати права будь-яких суб’єктів, у тому числі інвесторів. 

Це — дуже чітка ознака так званої транзитивної свідомості українського суспільства, що характеризується примиренням із "грою не за правилами". Однак визнання проблеми вже є першим кроком на шляху до її вирішення.

Та чому як ніколи важливо покращувати інвестиційний клімат?

Інвестиційний провал як світовий тренд 2020 року

Ще влітку 2020 року, коли оцінити реальні економічні втрати від запровадження карантинних обмежень було достатньо важко, експерти Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) оцінили виклики пандемії COVID-19 у 0,6 трлн доларів втрачених інвестицій за рік. 

І хоча офіційна статистика за 2020 рік поки не оприлюднена, уже зрозуміло, що коронакриза призведе до стрімкого зниження глобальних потоків прямих іноземних інвестицій щонайменше на 40%, і вперше, починаючи з 2003 року, показник опуститься нижче 1 трлн доларів. 

Очікувати відновлення потоків капіталу у 2021 році також не варто, адже навіть за оптимістичними прогнозами показник зменшиться ще на 5-10%. Найбільше постраждають потоки капіталу до країн з транзитивними економіками та країн, що розвиваються, оскільки найбільшого скорочення зазнають інвестиції у експортні галузі. Відповідно, на світових ринках конкуренція за капітал тільки зростатиме, а у виграші будуть країни із найбільш сприятливим інвестиційним кліматом.

Інвестиційні потреби та досягнення України

Роль інвестицій у забезпеченні сталого економічного зростання важко переоцінити. У Національній економічній стратегії-2030, затвердженій урядом 3 березня 2021 року, питання залучення прямих іноземних інвестицій визначене як ключове, адже українська економіка є системно недофінансованою. 

Це підтверджують статистичні дані: станом на кінець 2019 року в Україні накопичено близько 48,9 млрд доларів прямих іноземних інвестицій на 41,5 млн осіб населення, тоді як у Польщі – 236,5 млрд доларів на 38 млн осіб населення, а в Угорщині із чисельністю населення у 10 млн – 97,8 млрд доларів.

Скільки ж іноземних інвестицій потрібно Україні? 

Згідно з Методичними рекомендаціями щодо розрахунку рівня економічної безпеки України, задовільним для інвестиційно-інноваційної безпеки вважається рівень залучення інвестицій, за якого відношення чистого річного приросту прямих іноземних інвестицій до ВВП знаходиться на рівні 6%, оптимальний показник – 7%. Проте з 2007 року чистий притік ПІІ в Україну не перевищував 6%.

Для забезпечення сталого економічного зростання необхідно зосередитися на збільшенні доданої вартості, а це потребує створення нових або оновлення наявних виробничих потужностей на підприємствах, а отже, і значних капітальних інвестицій. 

Проте дані Держстату свідчать, що за минулий рік капітальні інвестиції знизилися практично на 40%. Назагал в Україні простежується тенденція до зниження інвестицій в основний капітал за рахунок коштів іноземних інвесторів з 4,5% у 2009 році до 0,4% у 2020 році. 

Так само низхідну тенденцію демонструє динаміка залучення інвестицій в основний капітал за рахунок кредитів банків та інших позик: із 17,9% у 2011 році до 7% у 2020 році.

Отже, формування сприятливого інституційного середовища, направленого на стимулювання інвестиційної діяльності, є надзвичайно актуальним для України, хоч відповідне законодавство й ухвалене зі значним запізненням.

Захист національних інтересів

Ідея створення спеціалізованої інституції, яка б опікувалася інвесторами, не нова. Наприклад, у Литві з метою стимулювання припливу іноземних інвестицій у 2010 році створили урядове агентство "Invest Lithuania" при Міністерстві економіки та інновацій. 

Агентство надає безкоштовні консультації і допомогу компаніям, що хочуть вести бізнес у Литві. Його діяльність охоплює три основні напрями: допомога в інвестуванні, управління проєктами та супровід. Акцентую, що "Invest Lithuania" орієнтоване на іноземного інвестора.

Український аналог – "UkraineInvest" – було створено у 2016 році. Діяльність організації також зорієнтована на максимальне сприяння залученню іноземного капіталу.

Водночас створення преференцій для іноземних інвесторів має певні загрози.

Наприклад, у Польщі, у період до вступу в ЄС, надання податкових пільг іноземним інвесторам з податку на прибуток, зокрема, зниження ставки до 5%, стимулювало значний притік капіталу, проте значна частка промисловості перейшла до іноземних багатонаціональних підприємств.

В Угорщині внаслідок дії надзвичайно сприятливого для іноземного капіталу законодавства (The 1988 Law on Investment by Foreigners), яке дозволяло іноземним інвесторам володіти 100% підприємства та не передбачало жодних обмежень на репатріацію капіталу, у 1997 році під контроль іноземних інвесторів потрапили понад 60% банків країни. 

І якщо у 1989 році в сумарному капіталі підприємств на зовнішній капітал припадало лише 24,1%, то у 2000 році – вже 85%.

Перевагою нового українського законодавства є відсутність преференцій для іноземного капіталу, адже державна підтримка інвестиційних проєктів надається з метою створення сприятливих умов для залучення в Україну значних інвестицій як внутрішніх, так і зовнішніх. 

Отже, не порушується ринкова конкуренція, не створюються стимули для розвитку round tripping операцій та виводу капіталу українськими резидентами задля подальшого його інвестування в економіку України, але вже із преференціями.

Також позитивної оцінки заслуговують запобіжники використання окремої категорії тіньових схем, адже заявку не можуть подавати компанії, пов’язані із офшорами.

Крім цього, у новому законодавстві передбачений аналіз не тільки економічних та фінансових, а і соціальних показників та екологічних наслідків реалізації інвестиційного проєкту. Це відповідає реалізації концепції сталого розвитку щодо залучення та інтенсифікації відповідальних інвестицій.

Висновки

Занадто активне втручання держави у ринковий механізм інвестиційного процесу, безперечно, може бути шкідливим. Запровадження будь-яких інвестиційних стимулів може призвести до дисбалансу на ринку та порушення конкурентної рівноваги. 

Проте залишатися осторонь загальносвітового тренду, направленого на покращення інвестиційного клімату, означає програти конкуренцію за капітал на міжнародних фінансових ринках. 

Можливість отримати певні податкові преференції та державну допомогу у інших формах є дієвим інструментом стимулювання інвестиційної діяльності. Основні положення закону поступово адаптуватимуть до нових викликів та особливостей соціально-економічного розвитку країни. 

Зокрема, з часом будуть зміщені акценти на підтримку інших сфер із найвищим пріоритетом та використання актуального набору регуляторних інструментів, до того ж в інших обсягах. 

Окрім того, варто пам'ятати, що ухвалення одного закону, який надає пільги окремій категорії інвесторів, не сформує відразу сприятливий інвестиційний клімат у країні. Однак це перший крок назустріч інвестору. 

Цілком очевидно, що заохотити інвесторів за допомогою лише "інвестнянь" навряд чи вдасться. Роль уповноваженої установи у процесі підготовки та реалізації інвестиційних проєктів із значними інвестиціями у формуванні сприятливого інвестиційного клімату мінімальна. 

Проте за умови дотримання принципів супроводу, а не посередництва, державний інвестиційний менеджер буде додатковим бонусом, хоч і не визначним фактором. 

Сьогодні ж головним викликом для України є навіть не ухвалення корисного для економіки та суспільства закону, а його якісна імплементація на благо громадян. Адже варто пам'ятати, що навіть найкращу ініціативу можна спотворити та деформувати, якщо використовувати у контексті реалізації інтересів окремих зацікавлених груп.