Як Україні стати одним зі світових продовольчих гарантів

Яким буде світ після пандемії? Поки важко знайти відповідь на це запитання, але єдине що незмінно — людство й надалі кожного дня потребуватиме продуктів харчування.

Уже зараз підводячи попередні підсумки можна ствердно говорити, що сільське господарство виявилось більш стійким до пандемії ніж промисловість. 

Так, були випадки щодо обмеження роботи підприємств, зокрема, тваринницьких комплексів, і у Сполучених Штатах, і в Німеччині, і в Україні, коли в колективах виявляли хворих на коронавірус. 

Але повної зупинки роботи агропідприємств, насамперед через біологічні особливості галузі, не відбулося. Та в цілому реакція галузі на світову кризу була не такою гострою, адже попит на сільськогосподарську продукцію практично не знижувався. 

Єдиний чинник, який безперервно посилюється — питання безпеки харчових продуктів.

Отже, цілком імовірно, вивести нову аксіому — саме правильний та виважений підхід до агрокультури може дати світові надію з найменшими втратами переживати в майбутньому будь-які випробування та кризи.

Вже дуже скоро людство зіткнеться з однією з найсерйозніших проблем у своїй сучасній історії — до 2050 року населення планети зросте настільки, що нам буде потрібно на 70% більше продовольства. При цьому кількість сільськогосподарських земель з кожним роком зменшується.

Сьогодні перед усіма країнами світу стоїть спільне завдання — забезпечити  глобальну продовольчу безпеку людства, що неодмінно вимагатиме нарощування обсягів виробництва агропродовольства. 

І саме Україна може виступити одним з її гарантів. За різними підрахунками, у нас є потенційні можливості прогодувати понад 600 млн осіб, що у 15 разів перевищує внутрішню потребу у продовольстві. 

І це при тому, що за врожайністю ми відчутно поступаємося країнам, де активно впроваджують агротехнологічні інновації. 

Наприклад, в Новій Зеландії з одного гектара збирають удвічі більше пшениці і кукурудзи, ніж у нас. А ягідництво в Україні взагалі тільки декілька років як розпочало розвиватись.

Основу сільськогосподарського виробництва становлять земельні ресурси. Україну історично називають житницею Європи, оскільки тут зосереджено близько 25% світових площ чорноземних ґрунтів, відомих високим рівнем родючості.

Саме Україні належить перше місце у світі з експорту соняшникової олії, друге – горіхів, третє – меду, ячменю, ріпаку, четверте – кукурудзи, п’яте – пшениці, сьоме – сої, восьме – курятини, десяте – яєць курячих, одинадцяте — борошна. 

Аграрна продукція складає основу зовнішньої торгівлі України. Частка сільськогосподарської продукції та продовольства у загальних обсягах українського експорту становить близько 40%, забезпечуючи 2/5 надходжень валютної виручки до країни. Українські аграрії постачають агропродовольчу продукцію до 205 країн світу.

Вже сьогодні Україна активно здійснює зовнішню торгівлю з іншими країнами продовольством — за п'ять попередніх років до 2020 року  істотно збільшився обсяг торгівлі між Україною та ЄС, між Україною та США наразі перевищив цифру 5 млрд доларів в рік. 

До США нині  експортується м’ясо птиці, соняшникова олія, борошно, спирт, деякі овочі та фрукти. Хоча ми можемо запропонувати значно ширший асортимент товарів. 

Потрібно визнати, що зовнішній товарообіг дещо стримується торговими бар’єрами, які дотепер існують у відносинах між країнами. Однак є надія, що в недалекому майбутньому вони будуть усунені. Над цим потрібно постійно працювати.

Під час економічної кризи та світової пандемії саме продукти харчування, одяг, ліки, будматеріали, меблі, відновлювані джерела енергії — все це дає сільське господарство. 

Тобто саме тут є резерв для людства з точки зору вирішення проблем зайнятості, боротьби за здорову екологію, з голодом та дефіцитом ресурсів. 

А Україна, як країна з розвиненим аграрним сектором, може розпочати уже сьогодні робити суттєвий внесок у подолання проблеми голоду у світі. 

Але для цього нашій країні потрібна інтеграція світових технологій у виробництво, залучення інвестицій, а також постійна увага та підтримка з боку держави для розвитку сільського господарства України. І це першочергове завдання для всіх урядів — і нинішніх і майбутніх.