Я повсякчас раджу своїм підлеглим юристам та студентам відслідковувати практику правозастосування в ЄС. Для чого це потрібно?

По-перше, для розуміння вектору змін, оскільки українське конкурентне законодавство поступово стає все більш "європейським".

Як відомо, одним із зобов'язань нашої держави, згідно з угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, є наближення українського законодавства про конкуренцію та практики застосування до стандартів ЄС.

По-друге, ми часто наводимо практику Суду ЄС як додаткове обґрунтування нашої позиції при оскарженні рішень Антимонопольного комітету в українських судах, адже правозастосування у ЄС більш розвинене, ніж в Україні, а розуміння конкурентного права адвокатами цієї галузі та суддями — досконаліше.

По-третє, знайомлячись з рішеннями Єврокомісії, національних конкурентних відомств ЄС та Європейського суду, ми намагаємося вчасно консультувати наших клієнтів щодо можливостей, які відкриває для нас європейське правозастосування.

У нас є стереотип, що іноземні компанії не порушують законодавство, тому часто ставимося до них лояльніше, ніж до вітчизняних.

Однак практика Єврокомісії, що уповноважена розслідувати справи про порушення конкурентного права та застосовувати штрафи за порушення, які вчиняються у ЄС, свідчить, що європейські і міжнародні компанії нерідко вступають у "картельні змови" з метою координації своєї поведінки. Чого може стосуватися така змова?

Зазвичай компанії змовляються щодо розподілу ринків, внаслідок чого кожен учасник картелю має де-факто монопольне становище у певному регіоні чи у певній країні, а також має змогу зловживати своїм становищем, нав'язуючи високі ціни на свій товар та відмовляючись від удосконалення своєї продукції.

Учасники картелю можуть домовитися щодо певного рівня цін, скорочення обсягів виробництва або відмови від запровадження певних коштовних інновацій.

Завдяки цьому учасники змови забезпечують собі високий прибуток, уникаючи необхідності конкурувати, тобто докладати зусиль для отримання переваг над конкурентами власними досягненнями, пропонування якіснішу або дешевшу продукцію, та нівелюючи ризики скорочення продажів через падіння попиту.

Картельна змова — легкий шлях для отримання прибутку без докладання надмірних зусиль. Побічний ефект антиконкурентної координації — шкода, що завдається споживачам. Вони переплачують за товар, він не вдосконалюється і програє товару, який міг би бути створений за умов конкурентної боротьби.

Ключовим органом Євросоюзу з боротьби з картелями є Європейська комісія. Вона має у своєму складі спеціальний "конкурентний" департамент — DG Comp.

До розслідувань Єврокомісії прикута увага юристів-практиків та осіб, що купували в учасників картелів товари. Рішення, ухвалені за наслідками розслідувань, надають підстави особам, що зазнали шкоди внаслідок існування картелю, звернутися за відшкодуванням до учасників такого угруповання.

Хочу порадити українським юристам та вітчизняним компаніям долучитися до вивчення практики головного європейського відомства. Це дозволить стягнути збитки, завдані недобросовісними контрагентами — учасниками картелю.

Актуальною є недавня практика розслідування двох картельних справ.

Перший кейс, щодо якого ЄК ухвалила рішення у травні 2019 року, — банківський картель. Він стосувався змови банків Barclays (Велика Британія), RBS (Велика Британія), UBS (Швейцарія), Citigroup (США), JP Morgan (США) та MUFG Bank (Японія) щодо спотових операцій на міжнародному валютному ринку Forex.

Банки-учасники обмінювалися даними щодо заявок клієнтів на купівлю-продаж валюти та іншою комерційною інформацією, повідомляли про власні ризики від операцій. Це дозволило їм впливати на процес купівлі-продажу та ціну валюти, зокрема під час світової фінансово-економічної кризи 2007-2008 років.

Від дій учасників картелю постраждали центральні, комерційні та інвестиційні банки, пенсійні фонди, брокери та дилери, страхові компанії, транснаціональні корпорації та приватні особи, які купували або продавали ключові валюти.

Іншою масштабною справою стала картельна змова між виробниками високовольтних кабелів, яка тривала протягом 1999-2009 років. Щодо неї Єврокомісія ухвалила рішення у квітні 2014 року. Серед учасників цього картелю опинилися європейські, японські та корейські виробники.

Розділивши ринки, виробники довгі роки підтримували завищені ціни на високовольтні кабелі. Судове оскарження рішення Єврокомісії тривало роками у Європейському суді і завершилося у листопаді 2019 року. За результатами судового оскарження, рішення конкурентного відомства залишилося чинним.

На відміну від України, у Євросоюзі частота застосування механізму follow-on claims (наступні претензії. — ЕП) дуже висока. Позови подаються практично в кожному випадку підтвердження факту існування картелю рішенням національного конкурентного відомства або Єврокомісії.

Як українським компаніям, що купували товари за завищеними цінами, реалізувати своє право на відшкодування збитків за наслідками порушення конкурентного законодавства, підтвердженого рішенням конкурентного органу?

Перш за все, необхідно пам'ятати про строк позовної давності, встановлений для подання таких позовів. Як правило, він становить п'ять років.

Подавати позов необхідно до компанії, яка була учасником картелю, за місцем її розташування. Стягувати збитки з учасника картелю можна навіть у тому випадку, якщо товар такого виробника купувався не в нього, а через третю особу.

Головними доказами в суді є договори поставки та експертні висновки економістів, які залучаються юристами на стадії підготовки до суду. Визначення розміру збитків та їх стягнення — виняткова компетенція суду. Розмір присудженого відшкодування часто становить 20-30% від суми купленого товару.