Ви будете сумувати за Роттердамом

Близько 92% електричної енергії в країні виробляють всього чотири компанії: приватна ДТЕК і державні "Енергоатом", "Укргідроенерго" та "Центренерго".

Що це за ринок, на якому потрібно домовитися всього двом людям — Рінату Ахметову і президенту або прем'єру?

Класична олігополія ще ніколи не приводила до ефективного ціноутворення, це для неї неприродно.

Виправити ситуацію могло б приєднання енергомережі України до мереж Євросоюзу з дозволом на імпорт електроенергії.

Тоді монополія "Енергоатома" у базовому постачанні електроенергії і ДТЕК — у покритті пікових навантажень не була б такою повною.

Якби ціна на українську енергію "зашкалювала", промислові споживачі шукали б імпортних постачальників. Проте "новий ринок" поспішають ввести прямо зараз, а коли відбудеться об'єднання енергосистем, досі невідомо. Можливо, це буде через два роки, можливо — через п'ять. Цього ніхто, до речі, не гарантує.

Правильніше було б зробити навпаки: спочатку відкрити можливості для імпорту за ринковими європейськими цінами, а потім — дозволяти місцевим олігополістам встановлювати ціни без державного регулювання. Як у відомому афоризмі Ільфа і Петрова: "Зранку гроші — ввечері стільці". Тільки так.

Бізнес знову заплатить за всіх

Найголовніше: ринкове ціноутворення торкнеться лише бізнесу.

Генерація, промислові і бізнес-споживачі платитимуть за результатами укладених комерційних договорів, проте населення залишиться на так званих умовах спеціальних зобов'язань (ПСО), коли хтось з учасників ринку буде зобов'язаний продавати обсяги, необхідні побутовим споживачам, за зниженим тарифом.

Такі обсяги визначатиме НКРЕКП.

Зараз в Україні населення споживає електричну енергію в середньому за удвічі нижчою ціною, ніж бізнес. Цей нонсенс триває десятиріччями. Більше того, надії, що у влади вистачить політичної волі припинити цю хибну практику, майже нема. Політики заграють з несвідомим і погано освіченим електоратом.

Подивіться на вимоги, які, згідно з опитуваннями, висуває населення до новообраного президента Зеленського. На першому місці — не боротьба з корупцією, не зниження кількості чиновників і збільшення їх зарплат, не армія, не пенсійна реформа. Найбільше пересічний українець хоче знизити тарифи.

Патерналізм — наше все. Я цілком свідомий того, якій критиці піддаватиметься ця моя теза, проте шукати заміну евфемізму "радянські люди" ("совки") не стануть.

Коли ви продаєте свої яблука на ринку по 10 грн за кг, і раптом покупець каже, що готовий купувати тонну яблук щотижня і забирати їх з господарства, вочевидь, кожен притомний продавець погодиться, що такий покупець найвигідніший і легко запропонує йому яблука по 8 грн за кг. Це називається оптова знижка.[BANNER1]

Аксіома? Проте не в Україні. Бізнес і надалі доплачуватиме за спожиту населенням електроенергію і ставатиме ще менш конкурентоздатним.

Отже, менше експорту товарів, вища інфляція від зростання цін на всі товари і послуги, девальвація гривні. Споживач, який думав, що відстояв своє право на дешеву електрику, все одно втратить гроші і не зрозуміє, як так трапилося.

Український бізнес вже зараз платить ціну, як в ЄС. Подальше зростання вартості електроенергії для бізнесу в Україні призведе до зменшення ВВП і гальмування економічного розвитку. Ціна на електричну енергію для населення повинна бути на 25-50% вищою від ціни для бізнесу. Це єдиний справедливий і правильний шлях.

Чому? Продаж вроздріб вимагає утримання величезної кількості мереж низької напруги і співробітників, які їх обслуговують. Продаж вроздріб вимагає біллінгу і претензійно-судових витрат. Продаж вроздріб створює величезну кількість втрат енергії у мережі. До того ж, низька ціна електроенергії не стимулює населення до встановлення автономних систем виробництва і накопичення енергії.

Однак населення в Україні переважно бідне, тому виникає закономірне питання, де воно візьме кошти на оплату дорожчого струму. Дам дві відповіді.

Перша. Планується, що пільговий тариф для населення субсидуватиме "Енергоатом". Це хибна практика. Усі пільги в країні слід монетизувати.

Завдяки вищим цінам на електроенергію державні енергетичні компанії отримають вищі доходи, що принесе більше податкових надходжень. На рівні Міненерго або на зборах акціонерів слід встановити, що, наприклад, 70% прибутків таких компаній ідуть на виплату дивідендів, тобто до державного бюджету.

Друга. Електроенергію треба заощаджувати. Сучасні українські ціни для населення найнижчі в Європі, вони нижчі навіть за російські.

Низький тариф не стимулює економію та автономне виробництво. Більше того, сучасна система субсидування найбільш вигідна заможним споживачам.

За статистикою, середня сім'я в Україні споживає на місяць близько 170 кВт-год. Заможний власник заміського дому біля Києва — 2 тис кВт-год, заощаджуючи порівняно з польським колегою 150 євро на місяць або 1 800 євро на рік.

Яку суму економлять власники величезних маєтків з гектарами освітлюваної території та басейнами з підігрівом? Десятки тисяч євро на рік, не менше.

Разом мова йде про 3 млрд євро на рік, які населення повинно, на мою думку, доплачувати за спожиту енергію. Половину цих коштів слід використати для збільшення пенсій, частково компенсувавши ефект лібералізації цін.

Запровадження ринку електроенергії без лібералізації цін для населення і монетизації пільг малозабезпеченим неминуче призведене до уповільнення економічного зростання і є злочинною дурістю.

Ми не знаємо, наскільки в середньому виростуть ціни для бізнесу і промисловості у 2020 році. Я опитував багатьох експертів та гравців ринку. Найскромніший прогноз — плюс 25%, але є і катастрофічні 200%, тобто зростання у три рази.

Усе залежить ступеня жадібності виробників електроенергії, впливу Кабміну та можливості запровадження НКРЕКП цінових "стель" після змін у законодавстві.

Суті це не міняє, але постає питання компетентності урядовців. Так, під час слухань у парламентському комітеті з питань енергетики народний депутат Вікторія Войціцька спитала, наскільки зростуть ціни. Міністр енергетики Ігор Насалик відповів з посмішкою, що вони впадуть. Небачений непрофесіоналізм.

За п'ять хвилин по тому представник "Енергоатома" сказав абсолютно протилежне: "Ми заслуговуємо додаткових грошей і хочемо заробляти".[BANNER2]

Старе повинне померти

Ми розуміємо бажання ДТЕК заробляти на вугіллі, але досвід розвинених країн, зокрема, Франції та Британії, каже, що вугільні станції підлягають примусовому закриттю. Навіщо давати їм заробляти, коли їм треба допомогти померти?

Україні слід зробити високий carbon tax — податок на викиди вуглецевого газу, як у розвинених країнах. Раптом виявиться, що весь "прибуток" теплової генерації та застарілих потужностей — то гроші, зекономлені на модернізації та екології.

"Енергоатом" — єдиний рятівник енергосистеми України, але чому ніхто не питає громадян про їх думку стосовно майбутнього атомної генерації?

Дві з чотирьох найбільш технологічно розвинених і багатих країн світу — Японія та Німеччина — відмовляються від використання атомної енергії, бо вважають її занадто ризикованою, а ми, які дивом вижили після Чорнобиля, так не вважаємо?

Без суспільного обговорення було ухвалене рішення про добудову енергоблоків українських АЕС. Може, було б варто використати доходи від дешевого атома для розбудови відновлюваної енергетики? Чому комуністичний Китай інвестує 100 млрд. дол на рік у відновлювану енергетику, а Україна — ні?

Джерело: statista.com

З будівництвом нових потужностей АЕС — геть інша картина. У всіх розвинених країнах темпи будівництва суттєво переглянуті. У США, Німеччині та Японії станції поступово виводяться з експлуатації без заміни.

Сюрпризи "нового" ринку

"Новий" ринок має ще немало сюрпризів. Запроваджено так званий ПОН — постачальник останньої надії. До нього підуть ті, кому ніхто не захоче продавати електроенергію. Не захоче, бо знає, що за неї не заплатять.

Невідомо, чим думали у Кабміні, коли визначали для цієї функції ДП "Укрінтеренерго". Раніше ця компанія експортувала електроенергію через Бурштинський острів — частину енергосистеми України, приєднану до європейської енергомережі. Тепер це ні на що не здатний банкрут.

Полінувалися навіть зареєструвати "пусте" ДП. Вдумайтеся: нові ринкові правила запрацюють через півтора місяця, а ПОН уже місяць як банкрут. Весело живемо!

Чому так сталося? В енергосистемі вже зараз понад 1 млрд євро боргів, значна частина яких породжена комунальних сектором або зловживаннями. Сама держава перешкоджає стягувати борги і карати боржників.

Був свідком тривалої перепалки між представниками Міненерго, "Укренерго", обленерго та НКРЕКП щодо технічної готовності до переходу на ринкове ціноутворення з 1 липня 2019 року. Виявилося, що готовність програмного забезпечення — близько 65%, а мусила б бути 100% ще рік тому.

Це також стосується систем обліку, адміністрування договорів і порядку аукціонів. Порядку, до речі, ніхто не бачив. Припустімо, за наступні тижні ці перешкоди героїчно подолають. Це не скасовує того, що перед запуском такої важливої реформи необхідно було попрацювати хоча б півроку у тестовому режимі.[BANNER3]

Підсумуємо

Майже кожна людина в Україні щось чула про широко критиковану модель тарифного ціноутворення "Роттердам+", яка останніми роками застосовувалася для розрахунку тарифу на електроенергію, вироблену тепловою генерацією.

Якщо Верховна Рада, Кабмін та НКРЕКП не переглянуть строк введення нової моделі ринку, проблема балансування ринку електроенергії сягне небачених масштабів і тоді ми будемо згадувати "Роттердам" як набагато менше зло.

Вводити ринкову модель ціноутворення в галузі можна лише за таких умов.

Перше. Лібералізація цін для населення, які повинні бути вищими від цін для бізнесу, як скрізь у світі.

Друге. Технічне об'єднання енергосистем та відкриття можливостей для значного імпорту й експорту.

Третє. Частка кожного приватного виробника електроенергії не може перевищувати 10% від загальнонаціонального обсягу.

Четверте. Неплатники повинні фінансово каратися, підлягати процедурі банкрутства і примусового стягнення боргів та майна.

П'яте. Усі системи повинні тестуватися мінімум півроку.

Однак про що я розмріявся? Скоро нові вибори, тож ніхто цього не робитиме. Поляки пройшли шлях "шокової терапії" з ринковим ціноутворенням 20 років тому і їх ВВП за цей час виріс у дев'ять разів. Ми ж досі шукаємо виправдання якомусь своєму унікальному шляхові, якого насправді не існує.