Державне замовлення на професії: гуманітарії чи програмісти?

Ми прогнозуємо зростання ВВП на рівні 3-4%, але сподіваємось на значно більше.

Я переконаний, що зростання на 5-7% щороку неможливе без якісної трансформації технологічно відсталих секторів та появи нових галузей економіки, зокрема і очікуваної усіма індустрії 4.0.

Українська модернізація - це в першу чергу інновації в промисловості та агросекторі, на яких тримається економіка.

Але інновації створює не міністерство економіки, а людина-раціоналізатор. Промислову революцію 18 століття здійснила не британська корона, а десятки винахідників - Ватт, Аркрайт та інші - які були достатньо освічені та пропонували нові технологічні рішення.

Очевидно, що ці рішення приносили їм прибуток завдяки патентуванню та ефективній системі охорони інтелектуальної власності.

Держава в цьому випадку створила інституції - правила гри - які заохочували людей з інноваційним мисленням до дії.

Тому я глибоко впевнений, що для технологічного прориву Україні в першу чергу потрібно зупинити відтік мізків та сфокусувати ринок праці на галузях, які створюють більшу додану вартість, а також підтримувати дослідження і стартапи.

На щастя, ми будуємо демократичне суспільство і не можемо заборонити українцеві шукати роботу поза межами країни чи примусити всіх працювати на заводі.

Але ми як держава можемо створювати стимули, які заохочуватимуть людей ще у молодому віці здобувати спеціальності, які є більш потрібними в економіці.

Я називаю це боротьбою зі структурним безробіттям, яке виникає внаслідок неспівпадіння попиту і пропозиції на ринку праці.

Подолання структурного безробіття дасть багатьом людям можливість реалізуватися як особистостям та спеціалістам.

Питання в тому - які це спеціальності? Хто більше потрібний економіці - фахівець з фондового ринку чи лікар? Багато кому (і мені також) здається, що нам потрібно більше "технарів", ніж гуманітаріїв.

Але інтуїція не може слугувати інструментом формування державної політики.

На жаль, ми не маємо точної інформації щодо поточної потреби у професіях і не робимо розрахунків, які фахівці потрібні будуть в економіці, наприклад, через 10 років.

З 2014 року Мінекономрозвитку здійснює середньострокове прогнозування потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці, однак, якість цього прогнозу залишає бажати кращого.

Проблема і в методиці, і в даних. Так, наприклад, прогноз обмежений офіційною статистикою щодо продуктивності праці, кількості зайнятих та сфер, у яких вони працюють.

Наприклад, тисячі айтішників-ФОПів - це сліпа зона цього прогнозу. Крім того, класифікатор професій, який використовується для складання прогнозу не містить нових професій і формується без врахування думки роботодавців.

Наприклад, СММ-менеджера там немає. А деякі СММ-ники, як ви знаєте, сьогодні заробляють більше за керівників стратегічних державних підприємств, прикладних науковців та інженерів-математиків.

Крім того, навіть маючи певний прогноз щодо потреби у фахівцях та формуючи державне замовлення ми стикаємось з саботажем на місцях. Донедавна керівництво навчальних закладів мало можливість в ручному режимі перерозподіляти державні кошти на підготовку фахівців.

Тобто ми плануємо, що замовимо підготовку, наприклад, 15 000 фізиків в цьому році, а в результаті готуємо лише 7 000, тому що решта коштів була перерозподілена на більш популярні напрями.

Питання вирішилось лише цього року, коли перед початком вступної кампанії уряд заборонив перерозподіл держзамовлення між галузями.

Проблема потребує системного вирішення. В першу чергу - це більш ґрунтовний розрахунок того, які зміни на ринку праці ми повинні заохочувати для прискорення економічного росту.

Як нам потрібно змінити систему вищої освіти, щоб тисячі студентів не виїжджали на навчання, а фахівці - на роботу за кордон? Над цими питаннями сьогодні працює велика експертна група в Мінекономрозвитку.

Моя особиста ініціатива ж, яка є маленьким кроком у правильному напрямку, наступного року запропонувати підвищену стипендію для студентів за інженерними, математичними та аграрними спеціальностями.

Також я би хотів, щоб ми більше працювали над розвитком механізму дуальної освіти на базі закладів професійно-технічної освіти.

Я думаю, що в майбутньому ми повинні досягти повного співпадіння потреб підприємств у робітничих кадрах з пропозицією ринку на рівні кожного регіону.

Я переконаний, що держава Україна буде успішною, а процеси, які ми розпочали сьогодні, дозволять нам сформувати нові еліти через 27 років незалежності.