Приватбанк проти Коломойського: хто кого?

Як і очікувалося, зобов'язання колишніх власників Приватбанку щодо погашення заборгованості за кредитами пов'язаних з банком осіб, які екс-акціонери банку обіцяли виконати до 1 липня 2017 року, залишилися невиконаними.

Тепер держава як власник націоналізованого банку змушена стягувати ці борги в примусовому порядку. Чи будуть виправдані зусилля держави?

Слід зазначити, що безпосередньо екс-власники Приватбанку не є стороною кредитних договорів, за якими держава вимагає сплати заборгованості.

У більшості випадків такі договори укладені підприємствами, власниками яких є іноземні підприємства, зареєстровані в офшорних юрисдикціях.

При цьому у власності таких підприємств здебільшого відсутні привабливі активи, на які можна було б звернути стягнення. Довести ж пов'язаність інсайдерських кредитів з екс-власниками Приватбанку через специфічні умови кредитування у вітчизняних судах буде достатньо складно.

Вважаю, що судові процеси із стягнення з екс-власників банку заборгованості за інсайдерськими кредитами будуть непростими і тривалими.

Юристи групи "Приват" будуть використовувати процесуальні диверсії у вигляді апеляційних скарг, клопотань, зустрічних позовних заяв, зупинення проваджень та інших процесуальних засобів, які дозволять розтягнути процеси на роки.

Навіть якщо держава використає адміністративний ресурс і зможе отримати позитивні судові рішення щодо стягнення заборгованості з екс-власників Приватбанку, то виконання цих рішень також буде тривалим і складним.

Напевне, до того часу більшість цікавих для держави активів (акції "Укрнафти", мережі АЗС, заводи) будуть виведені з власності групи "Приват", наприклад, через штучне банкрутство, і стануть недоступними для держави.

Для отримання позитивного результату у справі стягнення заборгованості з екс-власників Приватбанку державі доведеться провести ефективне розслідування в межах кримінального провадження, своєчасно накладати арешти на майно групи "Приват" і забезпечити ефективне виконавче провадження.

Однак я вважаю, що успіх держави буде мінімальним, а в групи "Приват" є достатньо ефективних засобів, щоб унеможливити її зазіхання.

Розгляд спорів щодо стягнення боргу з екс-власників банку за інсайдерськими кредитами хоча й виглядає більш перспективним, однак, зважаючи на високу вартість таких судових процесів, держава навряд чи звернеться до таких заходів.

Ускладнює можливий процес стягнення заборгованості за інсайдерськими кредитами Приватбанку й невизначеність щодо розміру інсайдерських позик.

Так, у звіті Приватбанку за 2016 рік, підписаному його державним менеджментом, на дату націоналізації установи обсяг інсайдерських кредитів становив лише 10 млрд грн, а не 117 млрд грн, як заявляло керівництво НБУ на початку процедури націоналізації банку, вказуючи це як одну з головних підстав націоналізації.

Представники НБУ посилаються на те, що така різниця у визначенні розміру інсайдерських кредитів обумовлюється звуженим підходом МСФЗ до визначення кредиту як інсайдерського.

Справді, у банківських установах Європи та США навряд чи хтось видасть кредит підприємству, яке не має належного забезпечення для виконання зобов'язань за таким кредитом, створене менше року тому і має мінімальні обороти.

Однак я вважаю, що розмір інсайдерських кредитів, заявлений керівництвом НБУ при націоналізації банку, був суттєво завищений без будь-яких підстав.

Якщо держава не надасть переконливих доказів заявленого розміру інсайдерських кредитів, національні та міжнародні судові установи вважатимуть заявлений розмір недоведеним та відмовлять у задоволенні непідтверджених вимог.

Критично я ставлюся і до такого доказу як лист, підписаний Коломойським та Боголюбовим, згідно з яким вони визнають свої зобов'язання за інсайдерськими кредитами та зобов'язуються їх виконати до 1 липня 2017 року.

Цей лист активно використовується у pr-кампанії держави, спрямований проти екс-акціонерів Приватбанку, однак його доказова сила сумнівна.

По-перше, немає доказів, що цей лист підписали Коломойський та Боголюбов.

По-друге, даний лист — це заява про наміри, лист доброї волі. Враховуючи його односторонній характер та відсутність будь-яких доказів його акцептування державою, говорити про обов'язковість узятих зобов'язань безпідставно.

По-третє, із змісту листа вбачається, що розмір інсайдерських кредитів повинен був бути визначений за результатами аудиту, проведеного за взаємною згодою екс-акціонерів банку та держави. Однак такий аудит не проводився.

Тобто розмір інсайдерських кредитів не погоджено. Таким чином, представлений громадськості лист екс-власників Приватбанку не є належним доказом.

Заяви ж щодо можливого притягнення екс-власників Приватбанку до кримінальної відповідальності за доведення установи до банкрутства, на мій погляд, політичні і не мають під собою достатнього правового підґрунтя. Доказів неплатоспроможності банку внаслідок умисних дій екс-власників банку нема.

Якщо перспективи держави щодо стягнення заборгованості за інсайдерськими кредитами з колишніх власників банку достатньо туманні, то судовий процес щодо визнання неправомірною націоналізації Приватбанку, ініційований кіпрською компанією, пов'язаною з Коломойським, виглядає перспективним.

Враховуючи, що держава допустила численні процедурні порушення щодо порядку націоналізації банку, визнання націоналізації неправомірною і повернення контролю над банком його колишнім власникам цілком можливі. При цьому навряд чи держава зможе повернути кошти, вкладені у докапіталізацію банку.

Це підтверджується і низкою судових рішень, якими націоналізація Приватбанку була визнана неправомірною в частині конвертації у капітал банку коштів, що належали братам Суркісам, футбольному клубу "Динамо" та А-банку.

Ці фізичні та юридичні особи спочатку були визнані НБУ пов'язаними з банком, однак згодом суд встановив безпідставність таких висновків регулятора. НБУ вбачає у таких судових рішеннях заангажованість суддів.

Я ж вважаю, що такі рішення переконливі, враховуючи недостатню юридичну обґрунтованість рішень Нацбанку, які не містять чітких критеріїв віднесення певних осіб до осіб, пов'язаних з банком. Відповідні судові рішення цілком можуть стати прецедентами, завдяки яким банк повернеться у власність групи "Приват".

Більше того, на підставі зазначених судових рішень щодо братів Суркісів, ФК "Динамо" та А-банку ми будуємо захист прав держателів єврооблігацій, причому не лише у вітчизняних судах, а й у лондонському арбітражі.

Якщо повернення коштів фірмі "Каргіл" було політичним кроком керманичів України, спрямованим на збереження гарних відносин із США, то судові рішення щодо Суркісів містять достатні обґрунтування неправомірності віднесення державою держателів єврооблігацій до осіб, пов'язаних з банком.

Крім позовів до держави, з метою захисту прав держателів єврооблігацій ми опрацьовуємо правові позиції щодо можливості позовів до екс-власників банку та аудиторів, на підставі висновків яких було націоналізовано банк.

Однак наразі рішення щодо ініціювання таких спорів не ухвалене й навряд чи буде ухвалене до завершення розгляду спорів з державою.