Тисячу! Різке збільшення зарплати — єдиний шлях детінізації економіки?
У найбільшому залізорудному басейні України поширюється хвиля страйків.
4 травня 2017 року відмовилися підніматися на поверхню гірники однієї, а згодом і всіх чотирьох шахт корпорації ПАТ "Криворіжзалізрудком" — КЗРК.
Аналогічні, але менш масові акції відбулися на деяких шахтах ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". 10 травня на ПАТ "Євраз Суха Балка" на поверхню відмовилися підніматися за різними оцінками від 400 до 600 шахтарів. Найбільша акція відбувалася на горизонті 1 343 метри шахти "Ювілейна".
11 травня масові акції протесту з аналогічними вимогами почалися на ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг". Там близько 1,5 тис робітників ледь не захопили чотири поверхи будинку заводоуправління.
Усі ці підприємства входять до п'ятнадцяти найбільших платників податків у галузі.
В організації та координації цих акцій велику роль відіграє Незалежна профспілка гірників України — НПГУ. Підтримала протест ГО "Соціальний рух".
Шахтарі вимагають зарплату 1 тис дол для працівників ключових професій. Уперше ця вимога прозвучала під час єдиної організованої 2017 року НПГУ першотравневої демонстрації. 1 травня 2017 року у "95-му кварталі", в центрі Кривого Рогу, шахтарі на деякий час навіть перекрили рух транспорту.
Керівництво міста та поліція мобілізували кілька автобусів спецпризначенців, але обійшлося без сутичок. На національне телебачення цей захід не потрапив, але всі керівники та власники шахт про вимоги гірників були добре поінформовані.
На перший погляд, вимога такої високої зарплати у нашій злиденній країні може видатися утопічною. Досягти такого рівня для більшості працівників в Україні принаймні протягом найближчого року навряд чи вдасться. Однак ситуація із зарплатами у видобувній промисловості відрізняється від загальноукраїнської.
Так, кваліфікований шахтар-прохідник заробляє 10-20 тис грн або 350-700 дол. Отже, зарплата 1 тис дол означає її збільшення на 50-150%. Зважаючи на недавнє двократне збільшення мінімальної зарплати, це не виглядає фантастично.
Як відомо, підвищення мінімальної зарплати вдвічі, попри всі застереження ліберальних економістів, не призвело до відчутних негативних наслідків ні з точки зору прискорення інфляції, ні з точки зору зниження зайнятості.
Навпаки — одночасно із значним збільшенням податкових надходжень помірно знижується безробіття, зростають капітальні інвестиції та загалом починається економічне зростання. Принаймні, остання доповідь МВФ відносно оптимістична.
Отже, політика збільшення мінімальної зарплати до адекватного рівня та посилення контролю за неформальною зайнятістю не просто виправдала себе у фіскальному сенсі, а й дала поштовх до зростання і детінізації економіки. Варто додати, що і до подолання корупції та залучення іноземних інвестицій.
Адже вигодами від неформального наймання робочої сили могли ефективно користуватися тільки місцеві корумповані чиновники та бізнесмени, а не іноземні інвестори. Відповідно, європейський інвестор завжди опинявся у дискримінованому становищі порівняно з місцевим "тіньовиком".
Таким чином, зростання зарплат виявилося ледь не суцільним благом для всіх, крім корумпованих чиновників та криміналізованих бізнесменів.
Більша частина критики підвищення пов'язана з тим, що деякі роботодавці намагаються порушувати закон і оформляти начебто "на півставки" тих, хто працює повний день, а також з тим, що бюджетні установи часто не мають грошей для підвищення зарплати, адже їм не збільшили фонди оплати праці.
Часто критикують і те, що підвищення мінімальної зарплати було "відв'язане" від прожиткового мінімуму. Відповідно, це не вплинуло на підвищення пенсій.
Подвоєння мінімальної зарплати не привело і до суттєвого підвищення оплати праці в середньому і високому сегментах зарплат. Зменшилося лише розшарування серед найманих працівників, яке деякі критикують як "зрівнялівку".
Однак ця критика стосується не стільки підвищення мінімальної зарплати, скільки того, що можна зробити ще краще. Загалом же це був настільки вдалий крок, що з подачі Андрія Блінова автор бере на себе сміливість стверджувати: повторне підвищення мінімальної зарплати вдвічі теж може мати позитивний ефект.
Уряд варто критикувати лише за те, що, зосередившись на детінізації зайнятості та підвищенні мінімальної зарплати, він намагається відвернути увагу від найбільшої проблеми української економіки: ухилення великого бізнесу від оподаткування та виведення прибутків експортних галузей з країни.
Масштаби цього явища співмірні з розміром державного бюджету України і можуть перевищувати річний бюджет Пенсійного фонду.
Принаймні дані Центру соціальних і трудових досліджень свідчать, що обсяг прибутку експортерів, який виводиться з-під оподаткування в Україні тільки до п'ятьох найпопулярніших офшорних юрисдикцій, перевищує 5 млрд дол на рік, що відповідає більш ніж 1 млрд дол недоплаченого податку на прибуток щорічно.
Ці цифри є оцінками знизу, які включають підрахунки лише за вибраними галузями та вибраними юрисдикціями. Відповідно, реальні суми ухилення від оподаткування та виведення прибутків можуть бути удвічі вищі.
Навіть не повернення капіталів з офшорів, а лише припинення майже повного звільнення від оподаткування прибутків експортерів принесло б державі ресурси, яких би вистачило для відмови від кредитів МВФ. Це дозволить інакше подивитися на неминучість і доцільність скорочень соціальних та інфраструктурних видатків.
Однак, схоже, жодна земна сила не здатна змусити владу вирішити це питання. Навіть МВФ, стурбований здатністю вкрай зубожілого українського населення платити достатньо податків для погашення державних кредитів, почав натякати уряду на доцільність "розширення бази оподаткування" при експорті.
Проте виявилося, що це саме та межа, яку не дозволено переходити навіть "кредитору останньої надії". Одразу кілька депутатських фракцій чітко заявили: якщо МВФ буде наполягати, Україна буде вимушена відмовитися від співпраці з фондом та в разі потреби оголосити односторонній дефолт.
Звільнення експортного бізнесу від оподаткування та забезпечення олігархам можливості безперешкодно виводити отримані в Україні прибутки в офшор — фундамент сучасної української економіко-політичної системи, підґрунтя всієї системи олігархічних монополій та корупційних мереж, які душать країну.
Проблема "офшоризації" української економіки та трансфертного ціноутворення — ТЦУ, завдяки чому виводяться мільярдні прибутки, обговорюється давно.
Перші спроби врегулювати дане питання були до 2010 року, коли в законодавстві з'явилося поняття "звичайні ціни". Однак шлях від формулювання інституційних принципів до реального застосування виявився дуже довгим.
Всі, мабуть, пам'ятають, що закон про трансфертне ціноутворення, який повинен був запобігти фіктивному заниженню ціни при експорті пов'язаним посередникам, з великим скрипом ухвалили ще за Януковича у липні 2013 року.
Закон повинен був набрати чинності з вересня 2013 року, але його введення було відкладене до 2014 року. Під час Євромайдану владі було не до трансфертного ціноутворення. Згодом у зв'язку з "критичною ситуацією" в країні Верховна Рада фактично відклала набрання чинності ще на рік.
Чому за критичної ситуації треба було створювати умови для безперешкодного виведення капіталів з України? Це питання, зважаючи на склади тодішньої та і нинішньої Верховної Ради, звісно, риторичне. 13 травня 2014 року Олександр Турчинов підписав зміни до закону про трансфертне ціноутворення, які значно послаблювали відповідальність, особливо для великих експортерів.
У 2015 році, коли закон про трансферне ціноутворення почав діяти, він був змінений поправками настільки, що став лише символічно-ритуальним документом. Обсяг контрольованих операцій значно збільшився, штрафи зменшилися, змінилися методики розрахунку цін, розширилися діапазони.
Якщо експортер фіктивно на папері розділить поставку на менші партії, то податкова за законом не зможе навіть перевіряти таки операції. Про всяк випадок було введено ще й мораторій на будь-які перевірки.
Якщо ж хтось забуде розділити поставку або доведе, що її було фіктивно розділено, то розмір штрафів став тепер таким смішним, що прибутки від використання офшорної схеми завжди перевищуватимуть його в багато разів.
У випадку з КЗРК відповідно до старого закону штраф за трансфертне ціноутворення у 2016 році міг би становити 200-400 млн грн або 5% від обсягу продажу за ринковою ціною. Відповідно до нових правил штраф не може перевищувати 320 тис грн або 200 мінімальних зарплат, тобто в 1 тис разів менше. Однак і цей смішний штраф не застосовується.
Не можна казати, що щось змінилося на гірше, адже старий закон про трансфертне ціноутворення 2013 року ніколи не застосовувався.
Проблема у тім, що попри революційні події у цьому ключовому питанні нічого не змінюється. У базових сферах, ГМК та АПК, незначне зниження обсягів виведення капіталу спостерігалося тільки у 2014 році, під час найактивнішої фази війни.
Мільярди доларів щорічно як виводилися з України, так і виводяться, уникаючи оподаткування. Нічого не змінюється, крім зарплат, які у 2014-2015 роках впали удвічі і не перевищують у доларовому еквіваленті половини рівня 2013 року.
Отже, зарплати падають, прибутки олігархів зростають, обсяги виведення прибутків в офшори, незважаючи на всі закони, збільшуються.
Відпускна ціна руди на КЗРК, яка фігурує у звітності за 2016 рік, удвічі нижча за ринкову, і це типове явище. Отже, малюючи на папері 4,5 млрд грн виручки за 2016 рік, власники КЗРК насправді вивели в офшорну прокладку у 2016 році ще принаймні стільки ж і збираються вивести аналогічну суму у 2017 році.
Законодавство про трансферне ціноутворення не діє і нема жодних перспектив, що воно буде застосоване. Державна система буде всіляко гальмувати заходи з контролю над ТЦУ. Це знекровлює і знищує українську економіку. Однак в системі олігархічної політики годі сподіватися, що посаджені в парламенті олігархічні партії почнуть з якогось дива голосувати всупереч інтересам їх спонсорів.
Отже, вимога про підвищення зарплати до 1 тис дол для працівників КЗРК, завдяки яким створюється додана вартість в обсязі 5 млрд грн на рік, — цілком помірна. І не лише тому, що зарплата шахтарів та металургів у ЄС значно вища за 1 тис дол. Збільшення зарплати до 1 тис дол рівноцінне тому, що власникам КЗРК довелось би виводити в офшор всього на третину менше.
Таке підвищення було б корисним для всіх, крім жменьки корумпованих олігархів. Кожна 1 тис дол зарплати — це врятовані від виведення в офшор гроші, податки, розширення внутрішнього попиту і збільшення інвестицій всередині країни.