Знайти й переховати: історія про п'ять втрачених мільярдів

Статті видатків бюджету на соціальний захист демонструють непропорційно високу динаміку.

У 2016 році вони майже вдвічі перевищують статтю державного фінансування збройних сил.

Держава змушена економити на всьому задля соціальної підтримки населення, але демонструє інфантильність у питанні моніторингу використання коштів.

Більше того, уряд відмовився від дієвого механізму перевірки державних видатків на соціальний захист, що міг поповнити бюджет на 5 млрд грн.

У травні вийшов черговий звіт Мінфіну з верифікації соціальних виплат. За чотири місяці виявлено нецільового використання коштів на 2,7 млрд грн.

Це майже 0,5% всіх видатків держбюджету у 2016 році. Для порівняння: це на 320 млн грн більше, ніж річний бюджет Вінниці, міста, що є обласним центром.

Чому ж астрономічні масштаби виявленого шахрайства майже не мають розголосу в суспільстві? Давайте за чергою.

Для тих, хто мало знайомий з проблематикою верифікації, — невеликий екскурс в історію реформи. Тему верифікації — перевірки використання бюджетних коштів — близько року тому порушила команда Наталії Яресько. Потрібно було шукати шляхи втримання дефіциту держбюджету у прийнятних для МВФ межах.

Верифікація була одним з перспективних способів компенсації зростання видатків. Тоді, у 2015 році, як пілотний проект було вирішено перевірити лише одну статтю державних видатків — виплати внутрішньо переміщеним особам.

Результати не викликали особливого подиву та ще раз підкреслювали реалії нашої держави, що продовжує жити за законами "схем": 35% виплат або 1,1 млрд грн на рік йшли у будь-чиї кишені, але точно не людям, які рятуються від війни.

Одвічне питання про те, хто винен, залишається відкритим. Можна довго дискутувати, чи є це результатом #зради конкретних посадовців. Віце-прем'єр Павло Розенко, наприклад, киває у бік владних кабінетів. Він вважає, що махінації із соцвиплатами здійснює організована група осіб з контактами у владі.

Можна трактувати це і як прояв помилок та недбалості працівників регіональних відділень соціального захисту. Не догледів державний клерк за купою паперів, що йому надають липові документи. Буває. Проте коли у державі фейковою є кожна третя виплата, напрошуються висновки про системність проблеми.

В Україні система видатків на соціальний захист майже неконтрольована. Для порівняння: Канада визнає офіційний відсоток помилок і зловживань у соціальних виплатах на рівні 5%, при цьому вона посідає дев'яту сходинку у рейтингу сприйняття корупції міжнародної організації Transparency international за 2015 рік.

Україна ж декларує похвальний рівень — 0,9% зловживань. Ось тільки у рейтингу наша держава ледь не перша з кінця — 130 місце із 168-ми.

Це проста ілюстрація ілюзорності декларованої прозорості та ефективності державного аудиту видатків і їх співвідношення з фактичною ситуацією. На часі реальне перевантаження системи та підходів до її менеджменту.

Після успіху пілотного проекту з верифікації на 2016 рік прогнозувалося 5 млрд грн ефекту за результатами масштабної процедури, що дозволило закласти цю суму у держбюджет. Зараз знайти 5 млрд грн — це справжній подарунок. Однак такий крок мав би і певні іміджеві втрати для низки наших політичних "діячів".

В українській політиці є виграшна тема для критики будь-якого уряду. Коли мова заходить про скорочення видатків на підтримку певної верстви населення, політики, бажаючи отримати голоси людей, починають вправлятися у казуїстиці.

Політичні ток-шоу заповнюють захисники знедолених, що вказують на великі корупційні резерви. Мовляв, якщо не красти, то видатки можна не скорочувати.

Безумовно, частка правди тут є. Проте за своєю суттю це замкнене коло: корупціонери намагаються отримати електоральну підтримку на антикорупційних гаслах, щоб продовжити набивати власні кишені на "соціалці".

Проект верифікації і є інструментом відкриття резервів у бюджеті. Мета проста: не виплачувати допомогу мертвим душам. Гроші не йдуть на рахунки корупціонерів, а спрямовуються в бюджет, де, сподіваюся, не будуть вкрадені ще раз.

Яку ж реакцію ми бачимо, коли суми виявлених порушень вже рахуються мільярдами гривень? Де овації, вітання, прес-конференції? Складається враження, що невдоволених процесом більше, ніж зацікавлених.

Це не безпідставні підозри: у плані заходів уряду на 2016 рік верифікації нема. Є розділ про покращення адресності соціальних виплат, виконавцем якого є Мінсоцполітики. Тобто це міністерство повинне виявляти власне шахрайство. Класична схема. Автодори у нас стежать за якістю доріг. Судді атестують суддів.

Я надсилаю низку депутатських запитів.

Перший — міністру фінансів Олександру Данилюку з проханням роз'яснити, як раптом держава стала в нас настільки заможною, що мільярди додаткових гривень нам уже не потрібні.

Другий — прем'єру Володимиру Гройсману з питанням, чому на розпорядника коштів у сфері соціального захисту покладена функція контролю власної ефективності.

Третій — управлінню верифікації Мінфіну з проханням надати максимально деталізований звіт щодо знайдених правопорушень. Платники податків повинні знати, як крадуться їхні гроші.

Колег-депутатів, громадських активістів, експертів закликаю тримати цю тему в сфері своєї уваги та стежити за перебігом подій. Далі буде.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.