Як нам діяти в умовах економічного спаду

Порівняння темпів росту нашої економіки з економікою сусідніх країн демонструє тривожну картину.

Після однакових стартових позицій у 1991 році Україна за показником ВВП на душу населення відстає у два рази від Білорусі та Туреччини, і в 2,5 разу - від Польщі та Росії.

У 2015 році уряд прогнозує 9% спаду ВВП.

Якщо це відбудеться, то обсяг економіки України за результатами року відкотиться на рівень восьмирічної давності, а згадане вище відставання від країн-сусідів буде ще більш критичним.

Отже, на нашій території посилюється економічний вакуум, люди "висмоктуються" на Захід і на Схід, тиск низький - організм слабкий.

Тепер поміркуймо, якими повинні бути обставини, щоб наш валовий продукт подвоївся у 2015-2020 роках. Відповідь - ніякими, бо це неможливо. Маючи мінус 9% у 2015 році, в наступні роки ми повинні додавати по 15%.

Економічна історія таких трендів не знає. Відсотки росту, коли все йде вдало, наростають поступово. Так було у Польщі - у 1992-2000 роках - та у Китаї - з 2000 року до сьогодні. Що нам тоді робити? Керуватися здоровим глуздом.

ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності, 1991-2013 роки, дол на людину

Джерело: World Bank

По-перше, відмовитися від популізму, хоча б в економіці.

По-друге, запропонувати жорсткий, але реальний план економічного розвитку, підкріплений планом практичних дій із стимулювання економічних процесів.

По-третє, задіяти існуючий в державі і ще конкурентоздатний виробничий потенціал з його міжгалузевими зв'язками.

Чому так важливо подивитися на стан справ в Україні раціонально? Тому що ми достеменно не знаємо, яка економічна модель нам підходить. У нас нема відповідного історичного досвіду. Правда, у нас є досвід неефективної роботи державних інститутів і корпорацій протягом 23-х років незалежності.

Тому ми і маємо тренд у суспільних настроях на користь мінімізації присутності держави в економіці. Але скільки повинно бути цієї держави, ми до кінця не розуміємо. Як і те, до чого можуть призвести реформи, орієнтовані на максимальну свободу ринку і мінімум державного втручання.

Цього не знають і закордонні консультанти, бо в них нема досвіду, адекватного українському питанню. Є висока ймовірність, що невидима рука ринку відрегулює нашу економіку до чисто рентної моделі з населенням 20-30 млн осіб. У всякому разі, реальний хід подій саме це і демонструє.

Чисельність населення України протягом 1991-2015 років скоротилася на 17% або на 9 млн осіб - з 51,6 млн до 42,6 млн, а частка обробної промисловості в структурі ВВП знизилася з 17,4% у 2008 році до 11,4% у 2014 році.

Отже, ліберальна реформа економіки, що дає максимальну свободу ринку та рішуче усуває державне регулювання - візія Мілтона Фрідмана, - є експериментом. Хоч і необхідним, але експериментом з невідомим результатом. Зрештою, як і всяка інша реформа в умовах нашого суспільства.

Мілтон Фрідман. Фото wikipedia.org

Крім того, нам загрожує реальна воєнна небезпека. Тому потрібно не втрачати почуття реальності і не допустити небезпечного економічного спаду, який може призвести до розвалу економіки. Це трапиться тоді, коли зупиняться крупні машинобудівні, металургійні та хімічні підприємства.

У структурі економіки ці сектори з урахуванням їх впливу на інші галузі забезпечують близько половини обсягів матеріального виробництва. Ні сільське господарство ні ІТ-сектор, особливо в їх сучасному вигляді, ситуацію не врятують.

Звичайно, потрібно максимально швидко змінювати існуючу структуру промисловості на користь високотехнологічних переробних індустрій. Однак давайте, врешті, зважати на час. А він визначив, що навіть за успішного розвитку подій на це піде не менше десятка років.

Тому поряд з реформою, яка повинна забезпечити захист власності, встановлення правил гри та економічну конкуренцію, необхідні дії держави з економічного стимулювання, які б задіяли існуючий в Україні виробничий потенціал.

Напрямок підказує наше повсякденне життя. Це інфраструктура. Стан цього питання в суспільстві явно недооцінений. Це не лише дороги, транспорт чи житлово-комунальне господарство. У нас накопичується енергетична проблема.

Зокрема, енергетична інфраструктура не готова до організації нових підприємств в центральних і південних областях через дефіцит енергорозподільчих потужностей.

Фото dn.vgorode.ua

Те саме стосується транспортної інфраструктури. Із 120 тис км автошляхів державного значення 115 тис км вимагають капітального ремонту. За даними Держстату, зношеність основних фондів на залізниці перевищує 99%.

Тобто сучасний стан інфраструктури є перепоною для відкриття нових виробництв, а значить - і модернізації економіки. Навіть якщо ми значно покращимо бізнес-клімат через ефективну законодавчу і регуляторну реформу.

Інколи здається, що проблема відсутня. Так, від менеджерів деяких інфраструктурних підприємств, наприклад "Укрзалізниці", чуєш, що жодних проблем з перевезеннями чи дефіцитом рухомого складу нема. І це тоді, коли за даними самої компанії до 100% рухомого складу залізниці вимагає модернізації.

Ілюзія відсутності проблеми полягає в тому, що наша економіка і, відповідно, обсяги перевезення вантажів знаходяться на мінімумі. У 2015 році обсяги вантажоперевезень залізницею становитимуть близько 310 млн тонн, тоді як у 2007 році вони сягали 520 млн тонн.

Якщо ситуація в економіці виправлятиметься, то ріст попиту на перевезення призведе до різкого дефіциту рухомого парку. Згадайте ситуацію з вагонами у 2008 році, а тоді фонди "Укрзалізниці" були у значно кращому стані.

Обсяги вантажоперевезень "Укрзалізницею", 2005-2015 роки, млн тонн

Це лише дві ілюстрації, за якими криється масштабне явище деіндустріалізації країни. Тому необхідно невідкладно зайнятися інфраструктурою.

Повинна бути відповідна державна політика, бо держава має вирішальний вплив на ключові суб'єкти цього процесу - корпорації, що управляють інфраструктурою та відповідають за її стан, зокрема на "Укрзалізницю", "Укравтодор", "Укренерго".

Ці компанії мусять змінити парадигму свого функціонування - перетворитися на операторів крупних інфраструктурних проектів. Зараз вони продовжують робити те, що робили останні 23 роки - експлуатувати старий радянський спадок. Тому реформа управління ними, яку вже проголошено, справді дуже важлива.

Спочатку треба зробити те, що не потребує фінансових витрат: призначити новий менеджмент і поставити йому завдання з інфраструктурної модернізації.

Процес реформування цих компаній, включаючи питання їх приватизації, не є швидким. Але не потрібно і не можна очікувати завершення цього процесу. Все мусить йти паралельно, а виконання інвестиційних завдань вноситиме правильні корективи в хід їх реформування.

Де ж узяти кошти, яких потрібно дуже багато? Наприклад, лише вартість капітальної заміни парку залізничних напіввагонів - до 3 млрд дол.

Фото logirus.ru

По-перше, кошти є і в нас, ми лише повинні навчитися правильно їх рахувати. Йдеться, передусім, про фінанси, які генерують самі згадані корпорації, але неефективно їх витрачають. Обсяги таких коштів щорічно перевищують 1 млрд дол. Цього достатньо щоб розпочати процес.

По-друге, кошти потрібно почати брати. Так, як їх беруть у світі, маючи на руках проектні рішення і здійснюючи переговори з кредиторами. Кредиторів цікавлять масштабні проекти, які може запропонувати наша сторона.

Є багато установ, з якими Україна може вести переговори. До традиційних ЄС, США та Японії додалися Китай та багаті суверенні фонди арабських країн.

Також треба відзначити одну принципову деталь запропонованого підходу.

У діючій структурі міжгалузевих зв'язків в Україні майже всю величезну кількість необхідних матеріалів та обладнання виробляють вітчизняні підприємства з дуже високим рівнем місцевого компоненту. Тобто ця модель майже не потребує імпорту, бо більшість необхідного ми ще виробляємо самі.

Тому кредити не повинні бути зв'язаними умовами імпортних закупівель, але це вже питання переговорів. Тут потрібна твердість, бо позики, пов'язані умовами імпорту обладнання чи послуг з країни-кредитора, матимуть негативні наслідки: зовнішній борг та вимивання з внутрішнього ринку вітчизняних компаній.

Фото gazeta.lviv.ua

Синергетичний ефект політики активізації економіки через інфраструктурне будівництво величезний. Одночасно вирішуватимуться такі завдання.

1. Модернізація базової інфраструктури - транспортної та енергетичної. Без цього неможливо збудувати виробництва, ввести новітній модельний ряд транспорту, запровадити європейські стандарти швидкості і безпеки.

2. Завантаження замовленнями величезних промислових кластерів - машинобудівних, металургійних та будівельних підприємств, які забезпечать роботою пов'язаний з ними дрібний і середній бізнес.

3. Збереження робочих місць і зниження соціальної напруги, особливо у великих містах східної України, де зосереджені ці підприємства.

4. Вирішення питань транспортної безпеки, захисту довкілля, енергозбереження. Лише на транспортуванні електроенергії Україна втрачає 15%, тоді як ЄС - до 5%.

5. Створення значної доданої вартості, економічне зростання, доходи бюджету і громадян.

За розрахунками за моделлю В. Леонтьєва, додаткові інвестиції в інфраструктуру в обсязі 7,5 млрд дол забезпечать зростання ВВП України на 3,5%, промислового виробництва - на 5,3%, збільшення податкових надходжень на 17 млрд грн та доходів сімей на 19 млрд грн, створення 245 тис робочих місць.

Отже, рішення з подолання економічного спаду в Україні є. За такої моделі розвитку по-новому проявиться цінність галузей, які дехто вважає уламком минулого, зокрема металургії та машинобудування. І це - саме той випадок, коли великі проблеми можуть стати великими можливостями.

Фото на головній - УП

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.