Мін'юст: реформи чи імітація?

Як відомо, театр починається з гардероба.

Пам'ятаючи це правило, у Мін'юсті вирішили виробити єдині підходи для усіх своїх територіальних органів.

Почали з простого. Тепер підконтрольні міністерству установи починаються з однакового інформаційного стенда.

У березні 2015 року територіальні органи Мін'юсту отримали з Києва в користування інформаційний стенд з логотипом державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції.

На перший погляд, нічого важливого чи примітного у забезпеченні органів державної влади цими стендами нема. Втім, лише на перший погляд.

Якщо поставити кілька простих запитань до цього процесу матеріально-технічного забезпечення, то з'являються певні сумніви в доцільності та прозорості.

Перша група питань - кількість стендів, хто за них заплатив і хто їх доставив.

Однак ні кількість стендів, ні вартість стендів та їх доставки достеменно невідомі. Ні Мін'юст, ні ДП "Інформаційний центр" відповіді на запити не надали. Оскільки офіційна інформація відсутня, доводиться користуватися даними від одержувачів.

Відомо, що стенди надійшли до відділів державної реєстрації актів цивільного стану, відділів державної виконавчої служби та в реєстраційні служби. Тобто мінімум три стенди на район. Без врахування Криму, Севастополя, Донецької та Луганської областей в Україні 436 районів.

Якщо в кожний район було надіслано лише по три стенди, то держава замовила не менше 1 308 штук. Це при мінімальному підрахунку. Як відомо, в обласних центрах є кілька відділів виконавчої служби. Крім того, достеменно не відомо, які ще "територіальні органи" Мін'юсту забезпечувалися цими "меблями".

Оскільки на самому стенді є логотип органу, що підконтрольний Мін'юсту, та відсутня будь-яка інформація про матеріально-технічну допомогу від міжнародних організацій, то логічно припустити, що за стенди платила держава.

Автор не є спеціалістом з визначення ринкових цін на інформаційні стенди, але якщо припустити, що один коштує 3 тис грн, то держава витратила 4 млн грн.

Доставляли стенди до кожного одержувача за допомогою популярного в Україні підприємства експрес-доставки вантажів. Наприклад, якщо в район надійшло три стенди, то доставка оплачувалася індивідуально за кожний стенд.

Фото автора

Вартість цієї послуги в райони Хмельницької та Тернопільської областей в середньому стартувала від 500 грн за кожен стенд. Можна взяти цю цифру за основу розрахунків вартості доставки. Якщо на доставку одного стенда було витрачено 500 грн, то загалом ці витрати становили близько 654 тис грн.

Тобто мінімальна вартість купівлі та доставки стендів становила 4,5 млн грн.

Друга група питань - кому потрібні ці стенди та чи на часі їх купівля.

Питання можна розглянути на прикладі відділів державної виконавчої служби. Хронічне недофінансування у цьому органі відчувається у всьому: від дрібних зарплат державних виконавців до відсутності коштів на купівлю канцелярського приладдя. І тут держава ощасливила підлеглих інформаційними стендами.

Як ці стенди, на купівлю яких затрачений чималий державний ресурс, можуть покращити роботу органів ДВС? Відповідь однозначна - ніяк. Чому держава витратила на це кошти? Напевно, в автора "стендової" ідеї був якийсь меркантильний інтерес. Ймовірно, саме він і отримав найбільшу вигоду.

Чи на часі таке витрачання державних коштів? Очевидно, що ні. Поки українці витрачають особисті гроші на підтримку армії, допомогу переселенцям та лікування поранених, а в країні урізають пенсії та зарплати, органи влади не мають права витрачати мільйони на абсолютно непотрібні речі.

Чи зможе в такому разі Мін'юст ефективно захистити інтереси України в міжнародних судах у справах за позовами до Росії стосовно анексії Криму та військової агресії на сході країни, якщо навіть у час хронічного недофінансування та економії міністерство не вміє раціонально витрачати кошти?

Статистика свідчить, що 70% рішень національних судів в Україні не виконується. Керівництво ж Мін'юсту через рік після призначення на посаду втішило українців, що реформа виконавчої служби буде проведена за два роки.

Проте так довго міністри в Україні не працюють. Тож якщо реформа не відбудеться, відповідь не забариться: не встигли. Аналогічна ситуація і з реформою реєстраційної служби - її також пообіцяли провести за два роки.

Міністр юстиції Павло Петренко. Фото kmu.gov.ua

Наразі ж перетворення у відомстві, зокрема, у сфері надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам, майже відсутні. Обраний неквапливий темп впровадження реформ змушує замислитися, чи відбудуться вони взагалі.

Тимчасом інформаційні стенди вже на місцях. Побачити їх може кожен охочий. Щоправда, інформації на них мінімум. Можливо, забезпечення усіх установ Мін'юсту однаковими інформаційними стендами - це і є реформа? Втім, стенди - не єдиний приклад бездарної розтрати державних коштів.

7 квітня 2015 року буде розкрито інформацію про переможця відкритих торгів, який виграв тендер із купівлі державним підприємством "Інформаційний центр" 410 планшетів за ціною 20 тис грн за одиницю. Загальна сума тендера - 8,2 млн грн.

У популярних інтернет-магазинах лише кілька модифікацій планшетів відомого "яблучного" виробника продаються за ціною понад 20 тис грн. Навіщо державному підприємству 410 найдорожчих планшетів? Для ефективного проведення реформ?

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.