МВФ та газовий ендшпіль

На думку експертів МВФ, однією з головних "хвороб" українського бюджету є неефективне витрачання коштів в енергетиці.

В результаті перемовин з місією досягнуто домовленості про скорочення фінансування "Нафтогазу" у 2015 році з 31,9 млрд грн до 29,5 млрд грн.

Раніше монополіст отримував від держави понад 110 млрд грн щорічно.

На практиці зменшення державного фінансування "Нафтогазу" означає підвищення тарифів на газ для підприємств і населення.

Саме ці вимоги й висунула місія МВФ українському уряду: підвищення ціни на газ для муніципальних підприємств на 50% та удвічі - для приватних споживачів.

Стосовно структурної зміни НАК, схоже, досягнуто компромісу. Якщо раніше експерти МВФ говорили про необхідність її поділу на кілька компаній, то зараз у заяві фонду мова йде про "покращення корпоративного управління".

Хоча згідно з коаліційною угодою комплексна реорганізація НАК з відокремленням діяльності з видобування, транспортування, зберігання та постачання газу запланована на четвертий квартал 2015 року.

Це свідчить про те, що протягом наступних трьох-чотирьох років міжнародні інвестори та українській уряд відмовилися від поділу нафтогазового монополіста. Таким чином, виконання пункту коаліційної угоди щодо реформування енергетичного сектора відкладається на невизначений термін.

Втім, проблемний "Нафтогаз" з його дефіцитом 103 млрд грн, який майже удвічі більший, ніж дефіцит держбюджету - 68 млрд грн, неминуче наближає Україну до дефолту. Зволікання з його реформуванням або кардинальною трансформацією посилює ризик неплатоспроможності держави.

Враховуючи низку негативних внутрішніх і зовнішніх факторів для національного газового сектора, уряд вирішив сформувати резервний фонд газу та мазуту на 1 млрд дол через залучення кредитів під державні гарантії.

Негативні фактори включають відплив інвестицій, згортання діяльності низки газовидобувних приватних компаній через збільшення податкового навантаження, складний характер майбутніх газових переговорів у форматі ЄС-Україна-Росія.

Ще одним фактором є можливе наближення військових дій до зони видобутку газу - Харківщини та Дніпропетровщини - у разі ескалації конфлікту на сході.

За європейською практикою держава повинна мати резерв стратегічних енергетичних ресурсів на 90 днів споживання. При цьому мова не йде лише про газ чи нафту. Кожна країна сама вибирає обсяги і види продуктів.

Для української держави, яка знаходиться у стані війни із своїм найбільшим постачальником енергетичних ресурсів, створення резервного фонду є стратегічним та життєво важливим завданням.

Арсеній Яценюк та держсекретар США Джон Керрі. Фото kmu.gov.ua

Середній показник споживання газу на місяць становить 3,5 млрд куб м газу. За даними Міненерговугілля, у 2014 році спожито 42,6 млрд куб м. Таким чином, на кошти спеціального резервного фонду уряд може купити 300-400 млн куб м газу, яких вистачить на забезпечення життєдіяльності країни протягом семи днів.

Крім того, виникає запитання, чому не створюється резервний фонд вугілля та нафти. У поточному опалювальному сезоні саме дефіцит вугілля став каталізатором аварійної роботи національної електроенергетики.

Урядова ініціатива із створення резервного фонду газу та мазуту в нинішніх умовах є своєчасним та затребуваним управлінським рішенням. Тож Верховна Рада мусить у короткій перспективі прийняти законодавче рішення, яке регулюватиме процес створення енергетичних запасів та їх використання.

До категорії стратегічних енергетичних ресурсів слід віднести газ, нафту, нафтопродукти й енергетичне вугілля, а уряд повинен відповідним чином скористатися періодом падіння світових цін на нафту та природний газ.

Використовуючи потужні газосховища, можна суттєво поповнити стратегічні резерви. У випадку з вугіллям слід врахувати проблематичність логістики цього продукту і починати накопичувати його на наступний опалювальний сезон. Для цього Україна теж має інфраструктуру.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.