Економічне зростання і бідність

Географія бідності та соціальної ізоляції за останні два десятиліття істотно змінилася. Зараз більше 70% бідноти проживає в країнах з середнім рівнем доходу. В наступному десятилітті ця тенденція збережеться, що ставить важливі питання.

Чи зможуть заходи з порятунку від бідності і людський розвиток іти в ногу із зростанням доходів? Чи буде економічний ріст повноцінним без досягнення соціального прогресу та гендерної рівності?

Розглянемо як приклад Південну Азію, де рівень бідності впав з 60% у 1981 році до 40% у 2005 році. Це не надто швидко, якщо врахувати зростання населення у регіоні.

Насправді кількість бідних людей збільшилася з 549 мільйонів у 1981 році до 595 мільйонів у 2005 році, і з 420 мільйонів до 455 мільйонів в Індії, де проживає майже три чверті бідноти цього регіону. Бідною вважається людина, що живе на менш ніж 1,25 долара в день при перерахуванні на купівельну спроможність у 2005 році.

Інакше кажучи, хоча країни Південної Азії мають непогані показники із зниження бідності, проста відповідність глобальним тенденціям у цьому питанні може бути недостатньою для регіону, у якому зосереджено найбільше бідних людей світу.

В Індії економічний ріст нижчий, ніж у Китаї, що пояснює вищий рівень бідності в цій країні. Однак рівень бідності в країні також залежить від ступеня нерівності доходів. Нерівність сприяє бідності, а нерівність доходів у Китаї росла швидше, ніж в Індії.

Таким чином, приплив може підняти всі човни, проте економічне зростання буде побите козирною картою нерівності, коли мова йде про зниження бідності.

Більше того, зростання доходів поліпшує систему освіти. Показники грамотності серед дорослого населення у Південній Азії відповідають нормам, прийнятим в усьому світі. Однак показники освіченості відстають, коли мова заходить про середню і вищу освіту, наявність якої стає все більш необхідним для процвітання.

Охорона здоров'я теж не встигає за зростанням доходів. У Південній Азії - найвищі у світі показники недоїдання та найбільше дітей, що недоїдають. Тут також найвищий рівень смертності та підвищена ймовірність припинення навчання в школі. Понад 200 тисяч осіб в Індії вмирають від малярії, головно - у бідних регіонах країни.

Поки основна частина міжнародної допомоги в області охорони здоров'я сконцентрована в країнах Африки південніше Сахари, Індія, Бангладеш, Бутан, Непал, Пакистан і Шрі-Ланка потерпають від численних тропічних захворювань.

За останні 50 років вдалося викорінити найбільш помітні форми нерівності, включаючи дискримінацію жінок в освіті, охороні здоров'я, зайнятості, участі в політиці, доступі до сімейних грошей. Однак істотна гендерна нерівність зберігається у Південній Азії більшою мірою, ніж в інших країнах з низькими доходами.

Хоча ситуація з гендерною рівністю в початковій освіті покращилася, кількість дівчаток, які не закінчили школу, перевищує аналогічний показник для хлопчиків.

Традиція готувати придане спонукає родини видавали дівчат заміж якомога раніше. Відтак, віддається перевага народженню синів, а випадки абортів, пов'язані з вибором статі дитини, відбуваються тоді, коли повинна народитися дівчинка.

Законодавство, суди і правові механізми зазнали краху, намагаючись вирішити ситуацію із зростанням випадків насильства проти жінок. Кількість смертей серед молодих дівчат значно перевищує аналогічний показник для юнаків.

Ці показники симптоматичні для загальної картини дискримінації. Очікування того, що дівчатка виростуть, і в них не буде іншого виходу, крім як прислужувати своїм чоловікам, зменшує бажання батьків робити інвестиції в освіту доньок.

Жінки, що не отримали належної освіти, залишаються у безперервному циклі безправ'я. За даними 2008 року, коефіцієнт зайнятості жінок в Індії становив 35%, тоді як в країнах з низьким рівнем доходів цей показник сягає 60%. Крім того, чимало жінок регіону зайняті в секторі, не охопленому офіційною статистикою.

Парадокс Південної Азії полягає у тому, що економічне зростання стало інструментом зниження бідності, але її рівень ще доволі високий. Отже, провідні політики повинні приступити до розробки політики прямого втручання для прискорення соціального прогресу, приділяючи особливу увагу людському розвитку і гендерній рівності.

У нинішньому невизначеному світі соціальні безлади і численні конфлікти перевірили, наскільки країни здатні створювати робочі місця, сприяти встановленню рівності, надавати молоді освіту і створювати ефективні програми соціального захисту.

Щоб упоратися з цими викликами, треба розуміти, як економічні можливості можуть бути розширені, щоб гарантувати швидше викорінення бідності, сприяти людському розвитку і стимулювати економічний ріст, який передбачав би гендерну рівність.

Більша гендерна рівність здатна зробити внесок в економічне зростання і розвиток, а ініціативи з розширення можливостей для жінок можуть трансформувати суспільство. Якби більше дівчат пішло в школу покоління назад, то зараз можна було б врятувати від смерті мільйони дітей, і мільйони родин були б більш освіченими і здоровими.

Глибокі соціальні дисбаланси не повинні розглядатися як неминуча плата за швидкий економічний ріст, а досягнення вищого рівня освіти, охорони здоров'я і гендерної рівності не повинне відкладатися на час реформ "другої стадії".

Стратегія розвитку, яка ставить на перше місце економічне зростання і тільки потім пропонує вирішувати проблему бідності, нежиттєздатна. Стратегії, призначені для ефективнішого перерозподілу доходів, не повинні гальмувати економічний ріст.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської - Тетяна Грибова