Пенсійна реформа: прекрасна далечінь
Звична річ: чиновництво, проводжаючи міністерських спеціалістів на пенсію, на останній рік призначає їм надбавки, збільшує навантаження, преміює і при зарплаті 4 тисячі гривень "натягує" пенсію 6 тисяч гривень. Те, що ця вакханалія робиться коштом звичайних людей, чиновників не турбує.
Пенсійна система є чи не найважливішим питанням соціального та економічного добробуту будь-якої держави. Вона стосується кожного громадянина, причому в найголовнішому - в рівні її особистих доходів протягом всього життя.
В Україні працюючі громадяни сплачують на свою майбутню пенсію істотну частину своїх доходів - 35% щомісяця.
Відтак, непрацюючі пенсіонери повинні жити на одну пенсію, тобто залежати від неї на 100%. Однак доводиться констатувати, що дві третини пенсіонерів забезпечені лише на 35-50% від своїх реальних потреб.
Структура пенсійної системи, конфігурація внесків, методів розрахунку пенсій та фактичних пенсійних виплат настільки важлива, що визначає практично всі глобальні економічні параметри функціонування держави. Можна припустити: головним чинником тінізації економіки є "чудова" вітчизняна пенсійна система.
Якщо відрахування до пенсійних фондів завеликі, а пенсійна перспектива все одно жалюгідна, то люди не бачитимуть сенсу віддавати свої кровні і формуватимуть тіньову економіку з "чорними" зарплатами. Тіньові зарплати та нелегальна праця руйнують соціальний захист трудівників та шкодять економіці держави.
Спровокована пенсійною системою тіньова економіка підвищує рівень безробіття та бідності, знижує податкові надходження до бюджету. В Україні відбувається саме такий сценарій, коли пенсійна система працює проти країни.
Систему треба міняти. Україні потрібна пенсійна реформа, однак пропоновані урядом заходи не є реформою. Вони з'явилися не через чітке розуміння необхідності змін, а через загрозу дефолту і потребу отримати кредит МВФ. Як повинна виглядати українська пенсійна система? Це нескладно, ось вона.
![]() |
У будь-якій нормальній країні діють єдині правила для всіх. Єдиний адекватний відсоток пенсійних внесків, єдині справедливі правила розрахунку пенсій, прямий зв'язок між пенсійними відрахуваннями особи і її пенсією. Всі мусять отримувати відповідно до сплаченого, і жодних преференцій, окрім соціально вразливих.
Доведено світовою практикою: пенсії повинні забезпечувалися трьома рівнями. Як свідчить досвід, така архітектура дає системі певну стабільність.
Перший рівень, солідарний, забезпечує мінімально-оптимальні пенсії. Другий, накопичувальний, виводить їх на гідний рівень. Третій рівень, "приватний" - особисті необов'язкові внески, нехай відповідає за частку розкішних пенсій.
Математична модель пенсійної системи мусить виходити з економічних реалій та здорового глузду. Вона не повинна бути репресивною і такою, що сприяє тінізації. Пенсійні внески мають бути зважені, тоді кожна людина бачитиме сенс їх платити.
Формула призначення пенсій повинна реалізовувати прямий зв'язок між внесками і пенсією. Майбутній пенсіонер мусить мати впевненість, що отримуватиме пропорційно до того, що віддав, а значить, він матиме стимули працювати на легальну зарплату і свою гідну старість.
У світі пенсійні внески до солідарної системи не перевищують 20% від зарплати, а коефіцієнт заміщення зарплати - КЗЗ - солідарного рівня становить 40% і більше. У різних модифікаціях там працює накопичувальний рівень, який додає до КЗЗ ще 10-20%, що формує гідний рівень життя.
В той же час, справедлива пенсійна система та зважені внески стимулюють легальну економіку, а КЗЗ 40% від високих офіційних зарплат вистачає, аби гідно жити без роботи на старості літ.
Українська ж пенсійна система виглядає так.
![]() |
Все, що роблять світові трирівневі пенсійні системи, українська система робить самотужки за допомогою одного солідарного рівня та однієї ставки внесків. Тобто скидаються всі разом за єдиними правилами, а ділять гроші - за дуже різними.
Єдиний величезний і далекий від меж здорового глузду відсоток пенсійного внеску - 35% - розподіляється за різними, дискримінаційними правилами.
Для когось визначена "формула бідності" - 1,35% від середньої в країні пенсії за рік роботи. Для інших - "формула подачки" - 50% від своєї, але принизливо малої зарплати. Для третіх створена "формула розкоші" - 80% від роздутої зарплати за останній рік роботи з урахуванням усіх надбавок і накруток.
Звична річ: державне чиновництво, проводжаючи міністерських спеціалістів на пенсію, на останній рік призначає їм надбавки, збільшує навантаження, преміює і при регулярній зарплаті 4 тисячі гривень "натягує" пенсію 6 тисяч гривень. Те, що ця пенсійна вакханалія робиться коштом звичайних людей, чиновників не турбує.
Однак така несправедливість не залишається непоміченою. Українці розуміють: в пенсійній системі щось працює не так, і це провокує їх приховувати доходи.
Що робити уряду? Усім, крім нього, зрозуміло, що силоміць вивести зарплати з тіні неможливо. Треба робити справжню пенсійну реформу: знижувати навантаження, спрощувати звітність, вводити справедливі правила розрахунку, ліквідовувати дискримінацію. Що потрібно робити - написано на першій схемі.
Довіра до влади з'явиться тоді, коли люди побачать: є сенс платити внески, бо майбутня пенсія буде адекватною.
Що запропонує уряд після доопрацювання пенсійної реформи? Невже знову старе прагнення зберегти існуючу систему і лише ті правки, які вимагає МВФ?
Олексій Гашинський, вільний реформатор, "Центр змісту"