Пенсійна реформа: прекрасна далечінь

Пенсійна система є чи не найважливішим питанням соціального та економічного добробуту будь-якої держави. Вона стосується кожного громадянина, причому в найголовнішому - в рівні її особистих доходів протягом всього життя.

В Україні працюючі громадяни сплачують на свою майбутню пенсію істотну частину своїх доходів - 35% щомісяця.

Відтак, непрацюючі пенсіонери повинні жити на одну пенсію, тобто залежати від неї на 100%. Однак доводиться констатувати, що дві третини пенсіонерів забезпечені лише на 35-50% від своїх реальних потреб.

Структура пенсійної системи, конфігурація внесків, методів розрахунку пенсій та фактичних пенсійних виплат настільки важлива, що визначає практично всі глобальні економічні параметри функціонування держави. Можна припустити: головним чинником тінізації економіки є "чудова" вітчизняна пенсійна система.

Якщо відрахування до пенсійних фондів завеликі, а пенсійна перспектива все одно жалюгідна, то люди не бачитимуть сенсу віддавати свої кровні і формуватимуть тіньову економіку з "чорними" зарплатами. Тіньові зарплати та нелегальна праця руйнують соціальний захист трудівників та шкодять економіці держави.

Спровокована пенсійною системою тіньова економіка підвищує рівень безробіття та бідності, знижує податкові надходження до бюджету. В Україні відбувається саме такий сценарій, коли пенсійна система працює проти країни.

Систему треба міняти. Україні потрібна пенсійна реформа, однак пропоновані урядом заходи не є реформою. Вони з'явилися не через чітке  розуміння необхідності змін, а через загрозу дефолту і потребу отримати кредит МВФ. Як повинна виглядати українська пенсійна система? Це нескладно, ось вона.

У будь-якій нормальній країні діють єдині правила для всіх. Єдиний адекватний відсоток пенсійних внесків, єдині справедливі правила розрахунку пенсій, прямий зв'язок між пенсійними відрахуваннями особи і її пенсією. Всі мусять отримувати відповідно до сплаченого, і жодних преференцій, окрім соціально вразливих.

Доведено світовою практикою: пенсії повинні забезпечувалися трьома рівнями. Як свідчить досвід, така архітектура дає системі певну стабільність.

Перший рівень, солідарний, забезпечує мінімально-оптимальні пенсії. Другий, накопичувальний, виводить їх на гідний рівень. Третій рівень, "приватний" - особисті необов'язкові внески, нехай відповідає за частку розкішних пенсій.

Математична модель пенсійної системи мусить виходити з економічних реалій та здорового глузду. Вона не повинна бути репресивною і такою, що сприяє тінізації. Пенсійні внески мають бути зважені, тоді кожна людина бачитиме сенс їх платити.

Формула призначення пенсій повинна реалізовувати прямий зв'язок між внесками і пенсією. Майбутній пенсіонер мусить мати впевненість, що отримуватиме пропорційно до того, що віддав, а значить, він матиме стимули працювати на легальну зарплату і свою гідну старість.

У світі пенсійні внески до солідарної системи не перевищують 20% від зарплати, а коефіцієнт заміщення зарплати - КЗЗ - солідарного рівня становить 40% і більше. У різних модифікаціях там працює накопичувальний рівень, який додає до КЗЗ ще 10-20%, що формує гідний рівень життя.

В той же час, справедлива пенсійна система та зважені внески стимулюють легальну економіку, а КЗЗ 40% від високих офіційних зарплат вистачає, аби гідно жити без роботи на старості літ.

Українська ж пенсійна система виглядає так.

Все, що роблять світові трирівневі пенсійні системи, українська система робить самотужки за допомогою одного солідарного рівня та однієї ставки внесків. Тобто скидаються всі разом за єдиними правилами, а ділять гроші - за дуже різними.

Єдиний величезний і далекий від меж здорового глузду відсоток пенсійного внеску - 35% - розподіляється за різними, дискримінаційними правилами.

Для когось визначена "формула бідності" - 1,35% від середньої в країні пенсії за рік роботи. Для інших - "формула подачки" - 50% від своєї, але принизливо малої зарплати. Для третіх створена "формула розкоші" - 80% від роздутої зарплати за останній рік роботи з урахуванням усіх надбавок і накруток.

Звична річ: державне чиновництво, проводжаючи міністерських спеціалістів на пенсію, на останній рік призначає їм надбавки, збільшує навантаження, преміює і при регулярній зарплаті 4 тисячі гривень "натягує" пенсію 6 тисяч гривень. Те, що ця пенсійна вакханалія робиться коштом звичайних людей, чиновників не турбує.

Однак така несправедливість не залишається непоміченою. Українці розуміють: в пенсійній системі щось працює не так, і це провокує їх приховувати доходи.

Що робити уряду? Усім, крім нього, зрозуміло, що силоміць вивести зарплати з тіні неможливо. Треба робити справжню пенсійну реформу: знижувати навантаження, спрощувати звітність, вводити справедливі правила розрахунку, ліквідовувати дискримінацію. Що потрібно робити - написано на першій схемі.

Довіра до влади з'явиться тоді, коли люди побачать: є сенс платити внески, бо майбутня пенсія буде адекватною.

Що запропонує уряд після доопрацювання пенсійної реформи? Невже знову старе прагнення зберегти існуючу систему і лише ті правки, які вимагає МВФ?

Олексій Гашинський, вільний реформатор, "Центр змісту"