Створення особливих умов для розвитку української IT-індустрії - тема, яка останнім часом перебуває в центрі уваги громадськості. Нічого дивного: галузь на очах перетворюється на один з головних інструментів залучення валюти в економіку.

Серед іншого пропонуються і варіанти створення "точкових" технопарків, аналогів знаменитої Силіконової долини.

Однак після недавньої поїздки у саму Силіконову долину можу з повною упевненістю сказати: повторити цей досвід не тільки в Україні, але й у будь-якому іншому місці у світі, неможливо. Багато держав це зрозуміли і, не витрачаючи даремно ресурси, почали відкривати власні представництва у цій кузні світового "хай-тек".

Чому ж все це стало можливим в Америці і ніде більше?

По-перше, у США - найсучасніші закони в сфері захисту інтелектуальної власності. Це цілий конгломерат правових актів і норм. Він влаштований так, що інвестори не бояться вкладати в нові проекти, а автори не бояться, що їхні ідеї будуть вкрадені.

Саме тому в Америці такий бурхливий розвиток отримали венчурні фонди. Там компанії з грошима не бояться вкладати в перспективні проекти "старт-ап", оскільки мають залізні гарантії захисту своїх інвестицій.

По-друге, Силіконова долина - це ідеальна "екосистема" у сфері високих технологій, яка складалася десятиліттями. Тут все знаходиться на відстані "витягнутої руки".

Тут - знаменитий Стендфордський університет, викладачі якого свого часу виступили ініціаторами проекту, а випускники - головними його двигунами.

До речі, річний бюджет закладу - 3,5 мільярда доларів, з яких 1,5 мільярда доларів припадає на приватні інвестиції. Між іншим, при прийомі на навчання тут звертають увагу не тільки на знання абітурієнта, але й на його особистісну "гармонійність": захоплення спортом чи вміння грати на музичних інструментах.

Тут - головні офіси або представництва найбільших IT-розробників світу: Apple Inc., Google, Hewlett-Packard, Intel, Cisco, eBay, Oracle Corporation, Yahoo!, Xerox. Тут же - офіси інвестиційних фондів та венчурних компаній, для яких раз на тиждень проводяться презентації нових проектів.

Так вибудовується ланцюжок бізнесів, які, конкуруючи один з одним, зайняті пошуком найбільш цікавих ідей.

Тут є так звані інвестори-ангели: ті, хто готові ризикнути відносно невеликими грошима і підтримати невідомого автора, вклавши у його ідею 50-100 тисяч доларів. Далі, якщо витрати себе виправдали, ідея перепродається на інший рівень - венчурному фонду, який готовий вкласти у її розвиток мільйони доларів.

Якщо розробка виявилася корисною, її підхоплюють інвестиційні фонди або великі компанії, готові викласти десятки мільйонів доларів. Це цілий ланцюжок - від університету з його викладачами та студентами до глобальних корпорацій, у якому всі зчеплене так, що неможливо без шкоди для результату викинути жодну з ланок.

Тут всі чудово знають свої права, розуміють, як працює цей гігантський механізм, і всі знаходяться унікально близько один до одного.

Сьогодні найпотужніші постачальники інвестиційних грошей в Силіконову долину - соціальні мережі, тому 70-80% "старт-апів" націлені саме на інтернет.

Фокус у тому, що рекламодавці саме в соціальних мережах побачили ефективну можливість достукатися до кожного клієнта. А щоб збільшувати тривалість часу, який людина проводить у соціальній мережі, потрібно розширювати перелік інструментів, додавати функції, які можуть бути цікавими та корисними користувачеві.

Компанії, які заробляють гроші на рекламному ринку, з усіх сил прагнуть першими одержати доступ до нових функцій і нишпорять у пошуках перспективних проектів. Людина, яка проводить презентацію біля дошки, може отримати ділову пропозицію прямо в аудиторії, а через півгодини - підписувати папери в офісі венчурної компанії.

Не дивно, що навіть серед дуже молодих людей, які працюють у Силіконовій долині, трапляються справжні мільйонери.

Багато держав давно усвідомили, що марно намагатися відтворити у себе щось подібне, тому відкривають свої представництва у Силіконовій долині. Таким шляхом пішли, наприклад, Канада, Чехія, Естонія, Португалія.

Ірландія навіть відкрила при консульстві власний бізнес-інкубатор для національних компаній, які таким чином отримують доступ до цієї гігантської інфраструктури. Таким же шляхом ідуть і світові фірми, відкриваючи в "долині" представництва. Шукати інвестиції треба там, де вони є, а розробляти продукт можна і вдома.

У Силіконовій долині працює багато програмістів-українців, і почувають вони себе там упевнено. Це потенціал, на який міг би опертися і наш уряд. Намагатися ж побудувати в Україні локальні технопарки - заняття безперспективне.

Слід іти "екстериторіальним" шляхом. Так роблять більшість країн, які розвивають високотехнологічну індустрію. Треба прийняти закони, дія яких поширюється на всю IT-галузь, і вдивитися у Силіконову долину як джерело інвестицій для IT-бізнесу.