Однакові комунальні тарифи - міф

На команду реформаторів чекає нелегке випробування. Під час прямого спілкування з народом президент досить чітко і однозначно поставив завдання: встановити однакові тарифи на послуги ЖКГ для всіх.

Добре розуміючи всю пікантність ситуації і неможливість для підневільних чиновників-реформаторів не підкоритися волі гаранта, візьму на себе сміливість поміркувати вголос. Хто що мав на увазі, і, найголовніше, як це все виконати.

Якщо буквально сприйняти команду президента, то треба негайно згортати реформу, яка так і не почалася, посадити декілька фахівців-економістів з елементарною підготовкою і, підкотивши рукави, знайти середнє арифметичне пари тисяч показників місцевих тарифів і довести цифру до муніципалітетів.

Після цього слід почати думати, що ми робимо. Якщо бути логічним, наступним кроком треба оголосити однакову ціну за квадратний метр житла по всій країні. Далі - однакові зарплати і пенсії. Отримаємо те, що було двадцять років тому, - СРСР.

Не думаю, що у своєму бажанні побудувати "справедливість" на території країни нова влада зайде настільки далеко. Це треба пояснити українцям, Європі і МВФ.

Значить, малося на увазі щось інше! Але що? Рік тому у Львові президент озвучив схожу тезу, але він говорив про застосування єдиної методології! Інша річ, що його не зрозумів тодішній міністр, який трансформував це у гасло про однакові тарифи!

Особливо смішно це звучало після обіцянок знизити ціну на газ після приходу до влади. Потім бравий заступник міністра заговорив про однакові тарифи на воду в рамках територій водних басейнів. В результаті, відбувся банальний перерахунок всіх тарифів у бік підвищення на користь енергетиків.

Розповідаю про цю "реформаторську послідовність" настільки детально, щоб підтвердити очевидний факт: команда реформаторів від ЖКГ має дуже і дуже туманне уявлення як про тарифну економіку, так і про тарифну політику. І цей факт підтверджений, до речі, тарифним "бардаком" і відповідними оцінками президента.

Потрібно запам'ятати раз і назавжди: однаковий тариф - це "середня температура у лікарні". Кожне підприємство теплокомуненерго або водоканал глибоко хворі по-своєму, і лікувати їх треба індивідуально. Правильна тарифна політика на базі правильної, науково обґрунтованої методології - це шлях до зцілення. Це - перше.

А тепер - друге: що потрібно робити, і хто це має робити. Не беруся давати поради, хто саме з президентського оточення підкаже, як плавно відіграти назад цей "ляп".

Можна сказати, що малася на увазі однакова методологія. Переплутав, з ким не буває! Робити це слід негайно, оскільки перелякані чиновники можуть не витримати. Зробити те, що доручив президент, неможливо і катастрофічно для системи ЖКГ.

Давайте, нарешті, елементарно розрізняти, про які тарифи ми говоримо. Якщо це газ і електроенергія, то така зрівнялівка була проведена п'ять років тому, до речі, теж за велінням тодішнього президента. Однак зазначу принципові відмінності.

У нас завдяки єдиному казану Енергоринку поки єдина ціна на електроенергію, а завдяки бетонному монополізму "Нафтогазу" - єдина і непрозора ціна на газ, принаймні, для однієї категорії споживачів. Згубність цієї моделі очевидна всім, крім енергетиків, і передусім пов'язана з інституційною слабкістю регулятора - НКРЕ.

Велика група тарифів пов'язана з платою за утримання будинків. У міру наближення необхідності їх капітальних ремонтів і пошуку джерел фінансування буде приходити чітке розуміння "відокремленості" будинку, платежів і відрахувань на капремонт.

Можливість усереднення на рівні жеків буде невблаганно скорочуватися в міру створення ОСББ та вступу громадян у володіння будинком. Після цього ні президент, ні ООН не розкажуть нам, який повинен бути тариф. Його будемо встановлювати ми самі, виходячи з наших можливостей і потреб.

Природно, у застарілих "хрущівках" цей процес буде відбуватися дещо інакше, ніж у новобудовах. І схема бюджетного співфінансування буде іншою.

Відзначу: тут ще "кінь не валявся"! Ми зупинилися на демонстрації пари десятків пілотних проектів на грантовій безповоротній бюджетній основі. За традицією, все напрацьоване попередниками покладено в шафи.

А тепер про головне: про найбільш вагомий і проблемний тепловий тариф. Водний тариф схожий за ідеологією, але він поки ще не настільки болісний. Основне питання теплового тарифу: ми продовжуємо вважати газ дешевим видом палива, а теплопостачання - соціальною послугою населенню?

Якщо так, то можна закінчувати статтю, отримавши лише відповідь на одне питання: за рахунок чого? Севастополь, Крим, "Нафтогаз", "дружба" - відповідь десь тут.

Сподіваюся, що ні. Тоді треба закінчувати розробку і законодавче закріплення Національної стратегії теплопостачання. Приймати Державну програму модернізації комунальної теплоенергетики і закріплювати її як національний пріоритет.

Вона буде базуватися на регіональних і місцевих програмах модернізації ТКЕ. Вони прийматимуться муніципалітетами і узгоджуватимуться органом регулювання. Для фінансування будуть залучатися довгострокові і дешеві кредити, інвестори на умовах концесії і входження в акціонерний капітал, кошти з місцевих і державного бюджетів.

Тут на перше місце виходить тариф.

Як повинно бути в ході правильної реформи? Кожне підприємство розробляє і виносить на затвердження програму модернізації. Вона базується на скороченні споживання енергії та ресурсів, мінімізації втрат у мережах, енергоефективності базового устаткування, потенційної диверсифікації за видами палива, повному оснащенні системами обліку всіх вузлів, у першу чергу - споживача.

Після затвердження такої інвестиційної програми відбувається наступне.

1. Тариф затверджується на три-п'ять років залежно від термінів окупності та досягнення контрольних результатів.

2. Тариф коригується за спрощеною процедурою при зміні цін на газ, електроенергію, мінімальної зарплати, ставок податків і зборів.

3. Для стимулювання енергозбереження усі заощаджені кошти на три-п'ять років залишаються на розвиток підприємства і для розрахунку за кредитами.

4. Нарахування амортизації здійснюється, виходячи з бухгалтерського, а не податкового обліку.

5. За наявності волі вводиться спеціальний режим використання ПДВ для модернізації підприємств за інвестиційною програмою.

Усе це діє тільки за умови стовідсоткової окупності тарифу з інвестиційною складовою. При цьому державний і місцеві бюджети можуть фінансово підтримувати підприємства для недопущення різких тарифних стрибків.

Однак при цьому за рахунок бюджету буде компенсуватися тільки інвестиційна складова, а не покриватися собівартість. Бюджетні гроші не можна тупо проїдати.

Дуже важливим фактором має стати прогнозована прозора цінова політика щодо газу та електроенергії. Рано чи пізно реальною стане ціна на воду. Інакше Україна залишиться без питної води. Наступними стануть жорсткі екологічні вимоги. Але це наступний етап - нам це поки не загрожує.

Тільки такий шлях дозволить, з одного боку, залучити в галузь інвестиції, а з іншого - захистити населення від різких стрибків, а олігархів - від революцій. Додам, що з підвищенням тарифів з'явиться найпотужніший стимул до підвищення реальних зароблених доходів населення.

Профспілки замість популістського шантажу отримають можливість довести свою відданість трудящим реальною роботою з підвищення зарплати. Вдосконалений механізм державних субсидій захистить малозабезпечених. Все стане на свої місця.

Одне "але"! Нам треба плавно "забути" про однакові тарифи! Ну не чули ми цього!

А тепер ще одна важлива дрібниця, у якій і "ховається диявол": хто це буде робити? Абсолютно зрозуміло, що тарифне регулювання на рівні муніципалітетів - це убивство ЖКГ. Регулювати повинен тільки державний орган із спеціальним статусом.

Він повинен бути колегіальним. Повинна бути забезпечена ротація його членів. Їх професіоналізм має проявитися не тільки у вузькогалузевому, технічному аспекті. Скоріше, в економічному і юридичному - занадто велика ціна питання! Вони не можуть мати інтересів у регульованих структурах.

Регулятор повинен бути захищений від уряду, інтриг монополістів, депутатів-популістів і депутатів-лобістів. Він повинен бути достатньо незалежним від уряду, особливо його "паливного" блоку.

Важливо, щоб регулятор був також захищений і від емоційних реакцій Банкової. Інвестиції люблять тишу і дуже не люблять, коли хтось комусь відриває ноги і руки.

Мені, наприклад, абсолютно зрозуміло, що такі регулюючі органи повинні бути закріплені в Конституції і діяти на підставі статутних законів і процедур. Одним з основних критеріїв прийняття будь-яких рішень має стати повна відкритість тарифу.

Тут не може бути комерційної таємниці. Пояснити це нетямущим можна буде разом з потужним Антимонопольним комітетом. Дай Боже, щоб люди, які готують конституційні зміни, розуміли це. Хоча, не приховую, терзають сумніви.

Адже те, що робиться із судовою системою України, не налаштовує на оптимізм. Регулятори - ті ж суди, тільки галузеві! Але це - тема окремої розмови.