Як визначити вартість "служіння" чиновника

Дана стаття - продовження розмови про те, скільки коштує праця, яким чином формується її вартість, та яким повинно бути оподаткування праці.

Розпочате президентом Януковичем скорочення штатів держслужбовців не базується на розрахунках чисельності працюючих у залежності від складу функцій і обсягів трудомісткості в нормо-годинах. Для таких розрахунків відсутні належні дані.

Усі посадові інструкції й нормативні документи для держслужбовців не пристосовані для нормування часу. Мотивація тим, що їхня праця, буцімто, не завжди піддається нормуванню трудомісткості, аж ніяк не обґрунтовує суб'єктивне встановлення заробітку, пільг і привілеїв.

Гроші повинні витрачатися тільки на нормовану кількість товарів. А праця держслужбовців теж є найпершим ринковим товаром. І єдиним суспільним товаром.

Для скорочення чисельності працівників необхідно:

- скоротити склад функціональних обов'язків і обсяг трудомісткості;

- виявити функції, які державна влада може передати приватному підприємництву;

- виявити й позбавитись дублювання функцій органами влади.

Людством напрацьовано безліч заходів із метою зменшення трудомісткості. Без доведення розрахунком скорочення штатів держслужбовців виглядає наболілим популізмом.

Як колишній бухгалтер, пам'ятаю: в Ужгороді контролювали сплату податків лише 5 держслужбовців фінвідділу міськвиконкому. Зараз маємо податкову інспекцію та міліцію, де на "годування" призначено не одну сотню контролюючих податки. Таке збільшення чисельності держслужбовців, без ніякого збільшення функцій і всього за якихось 20 років, пояснюється тільки тим, що податки так і не стали оплатою послуг державної влади.

Влада не заробляє податки служінням своєму народові - а панує над народом, збираючи для панування "обов'язкові безумовні платежі" із доходів підлеглих продавців.

Зі свого півстолітнього стажу 40 років відпрацював на управлінських посадах і приймав участь у компаніях по скороченню АУП, адмінуправлінського персоналу. Ми завжди "виконували" отримані від влади завдання у відсотках скорочення. Але персоналу не ставало менше.

Народ завжди мудріший ніж влада. Тому завдання "скоротити чисельність АУП" без відповідного зменшення обов'язків і трудомісткості, виконувалися лише формально.

Тож ніхто не гарантуватиме, що замість скорочених структурних підрозділів і посад - не з'являться нові, з не меншою чисельністю...

Настав час примусити владу визначати вартість служіння своєму народові.

Влада має бути монопольним продавцем державних послуг, які оплачуються тільки податками. Нічого іншого своєму народові вона не зобов'язана продавати.

Як нормувати трудомісткість і визначати вартість державних послуг, хай мудрує Академія наук і підпорядковані владі служби інформації. Вважаю, що не треба винаходити "український велосипед" - достатньо запозичити й пристосувати вже існуючий досвід. Наприклад, Норвегії та Швеції, але без авантюрних нововведень ЄС.

І ще. З усіх складових загальнодержавної вартості праці досить складно навести хоч якийсь порядок у визначенні вартості тієї праці, яка продається/купується одноразово, епізодично, випадково. У таких ситуаціях оплачується тільки заробіток без ніякого документування. Про оплату соціальних складових ніхто й не згадує.

Продавець і покупець "не згадують" про соціальну необхідність страхування працездатності, а покупець ще й "не згадує" про соціальну обов'язковість оплати податком загальних державних послуг.

Тому пропонується зробити так, щоб продавець працездатності був особисто заінтересованим у персональному страхуванні. І якщо покупець-роботодавець ухилився від виконання обов'язку страхового посередника й не сплатив страховий збір, то суб'єкт страхування сам його сплатить зі свого заробітку. Тим самим влада буде поінформована про випадковий епізод використання його працездатності конкретним покупцем.

Тоді роботодавець буде змушений задекларувати загальну вартість придбаної праці та сплатити належний податок, а також відшкодувати продавцю працездатності суму сплаченого страхового збору.

Праця є єдиним суспільним товаром, який не буває власністю конкретного продавця до продажі, але й не стає власністю покупця після купівлі.

Тільки результати праці належать конкретним власникам, а сама праця є власністю всіх працюючих у державі.

Відсутність обліку загальнодержавної вартості праці свідчить про те, що наша внутрішня економіка досі залишається феодальною. У зовнішніх економічних відносинах Україна де-юре визнається державою з ринковою, капіталістичною економікою. Однак де-факто сама українська влада досі не стала ринковим суб'єктом внутрішньої економіки.

Наприклад, введення національної валюти є однією з тих загальних державних послуг, які надаються всім і нікому особисто. Оплата всіх таких загальних державних послуг повинна відбуватися податками з вартості праці, перш за все. Також для цього використовується перевищення над собівартістю оплати податками персональних державних послуг. Але це перевищення не може бути стабільним джерелом фінансування.

Усі зовнішні кредити й внутрішні позики підлягають компенсації тільки податками.

Ведення національної валюти зобов'язує владу балансувати обігову масу грошей із покриттям товарами, перш за все, товарами вітчизняного виробництва. Усі держави балансують масу своїх грошей з обсягом ВВП.

А доцільно балансувати з обсягом загальнодержавної вартості праці.

Тоді кратність використання одних і тих же грошей для оплати результатів праці буде залежною від своєчасної й достатньої оплати самої праці.

Влада є розпорядником обігової маси всіх грошей, незалежно від того, у чиїх кишенях і в якій валюті вони перебувають. І розпоряджатися необхідно так, щоб жоден роботодавець не смів використовувати працю без оплати. За несвоєчасну та недостатню оплату всіх складових вартості праці влада повинна жорстко карати роботодавців.

Інакше продавці працездатності не зможуть ставати покупцями результатів праці, як працюючі, так і непрацюючі, а купка багатіїв закупить усі результати праці за будь-які ціни.

Спровокована безтоварними "баксами" платіжна криза вимагає від влади дієвих заходів, як у ролі власника національної валюти, так і в ролі розпорядника інвалютою в межах митних кордонів.

І перш за все, ці дії повинні забезпечувати своєчасну та справедливу оплату праці.

На жаль, ми допустили до влади тимчасовиків, яким ніколи організовувати такі заходи.