Рейдери йдуть до вас!

Недавно міжнародний гуру Масаакі Імаї, автор культової книги "Кайдзен: ключ до успіху японських компаній", презентував в Києві концепції менеджменту Kaizen.

Якщо широко підходити до її суті, то це своєрідна філософія, спрямована на неухильне поліпшення всіх сторін життя. У вужчому сенсі Kaizen вчить, як досягти успіху у бізнесі і посісти чільне місце серед компаній світового рівня.

Найбільш вражаючим у презентації було те, що з більшістю основних елементів Kaizen ми знайомі ще з інститутських часів.

У радянських вузах 1960-1970 років викладали основи управління підприємствами, які і є складовими знаменитої концепції. Правда, тоді ми не знали, що за цими правилами - нині, на жаль, втраченими - давно працюють Toyota і Ford.

Великий бізнесмен розповів на форумі, як він на тільки що купленому підприємстві вирішив оптимізувати систему управління. Для цього він найняв міжнародну консалтингову фірму, яка за величезні гроші повинна була розробити план змін.

Бізнесмен був вражений: розробки фірми збігалися з виробничим циклом, який в часи СРСР діяв на заводі. Розмітку сорокарічної давнини з точним зазначенням напрямку пересування деталей випадково виявили в цеху після прибирання.

Напевно, потрібно провести таке генеральне прибирання і в нашому житті, і в нашій державі, щоб під багаторічними нашаруваннями втоми від потрясінь, байдужості і зневіри знайти в собі сили почати шлях змін та оновлення. Саме оновлення, а не руйнування. Оновлення на основі досвіду колишніх досягнень і перемог.

Одним з таких досягнень було впровадження політики дерегуляції, яка почалася у 2001 році із створення Комітету з регуляторної політики. До речі, на думку гуру Імаї, разові, окремі і невеликі зміни не мають сенсу, якщо за ними не стоїть стратегія безперервних змін. В окремому випадку дерегуляція і передбачає такі системні зміни.

Про необхідність дерегуляції говорять і президент, і прем'єр-міністр, і віце-прем'єри. Саме тому здається поспішним і непродуманим рішення про ліквідацію Держкомпідприємництва - єдиного у нашій країні органа, який реально займався аналізом регуляторного впливу законів та інших актів.

Я шаную професіоналізм розробників концепції адміністративної реформи. Знаю їх як висококласних юристів та досвідчених менеджерів, але мені здається, що знищення комітету є наслідком швидкої і закритої розробки реформи.

Напевно, такий "бліцкриг" щодо скорочення чиновницького апарату виправданий. Однак ліквідація єдиного органа дерегуляції породжує низку питань.

Функцію регуляторної політики не можна делегувати Мінекономіки, бо здійснювати її може тільки орган, який сам не приймає регуляторні акти. Це - світова норма.

У розвинених країнах дерегуляція використовується для оцінки наслідків законодавчих ініціатив. Тобто державі, перш ніж прийняти рішення, треба переконатися, що вигоди від них перевищуватимуть негативні ефекти.

Без сумніву, "батьки" адміністративної реформи знайомі із законом про регуляторну політику і розуміють, що департамент Мінекономіки не заборонить віце-прем'єру і міністру економіки видати регуляторний акт. Навіть якщо цей акт тричі корупційний і чотири рази шкідливий для економіки і ділового клімату.

Підприємці мають право знати, як буде здійснюватися дерегуляція. Який ще орган влади є незалежним? Яке відомство буде здійснювати ще кілька функцій Держкомпідприємництва, повністю втрачених під час адміністративної реформи?

Хто тепер буде контролювати видачу дозволів, якщо Мінекономіки само їх дає? І чому Мінекономіки контролює законність видачі дозволів іншими органами влади?

За законом про ліцензування, функцію контролю за органами ліцензування може виконувати тільки орган, який сам не видає ліцензії. Раніше Держкомпідприємництва контролював виконання закону про ліцензування органами, які видавали ці ліцензії. Яким чином тепер буде дотриманий необхідний принцип незалежності?

Через ліквідацію комітету безпритульними стали також два реєстри - документів дозвільного характеру та єдиний ліцензійний реєстр. Хто їх вестиме тепер?

Побоювання викликає питання контролю за державними реєстраторами, які вносять записи до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Навіть при подвійному підпорядкуванні - органи місцевої влади призначають реєстраторів, а комітет контролював - протиправні дії реєстраторів залишаються важливою ланкою у рейдерських захопленнях.

Ліквідувавши держкомітет, влада усунула потужний заслін на шляху переділу приватної власності, адже, як свідчить практика, до 80% рейдерських захоплень ініціюються і здійснюються на місцевому рівні.

У країні, де існують нагороди "За оборону "Квазара", ослаблення функції контролю за  реєстраторами загрожує новою хвилею рейдерства. Нагадаю, що захоплення "Квазара" стало можливим за підтримки депутатів міської ради та дій реєстратора, і лише тверда позиція держкомітету у захисті прав власності зупинила злочин.

Я як керівник відомства отримала цю нагороду, для мене вона - одна з найдорожчих. Раджу власникам підприємств починати свій робочий день з перегляду реєстру, щоб переконатися, що ви все ще господарі на своїх підприємствах.

Ще одне важливе для країни питання: реєстри будуть переведені у державну власність, чи податки, які з такими труднощами збираються з підприємців, і далі витікатимуть в кишені приватних фірм у вигляді фантастичних роялті?

Тривогу викликає і доля численних держпідприємств, створених при кожному органі виконавчої влади. Чому ініціатори реформи оминули цей пласт тіньової економіки? За оцінками експертів, саме у сфері надання адміністративних послуг цими, по суті, приватними фірмами обертається сума, порівнянна з річним бюджетом держави.

Говорити про поповнення державної казни без урахування доходу таких, по суті, приватних структур, принаймні, нечесно. Одна з них - Служба міжнародних автоперевезень, яка протягом чотирьох років стягувала побори з перевізників.

У березні 2010 року Держкомпідприємництва спільно з підприємцями домігся перепідпорядкування служби державі, проте уряд Азарова знову повернув цій корупційній компанії право монопольного і безконтрольного стягування данини.

Без зміни системи, націленої на викачування грошей з громадян, будь-яка реформа виявиться фікцією. Треба міняти ідеологію: з ідеології роботи на приватну кишеню на ідеологію надання державних та адміністративних послуг.

В ідеології Kaizen, яка веде до процвітання і лідерства, є одне непорушне правило: для досягнення успіху потрібна прихильність всіх учасників. Вище керівництво повинне працювати з найбільшою віддачею, щоб змінити культуру в компанії.

Як зазначає Імаї, багато хто, на жаль, досі цього не розуміє. Вони шукають відповіді у різних інструментах, методиках і короткострокових рішеннях. Однак окремі невеликі реформи не мають сенсу, якщо за ними не стоїть стратегія безперервних змін.