Фетишизм ВВП

Прагнення оживити світову економіку і одночасно реагувати на глобальну кліматичну кризу ставить заплутане питання: чи дає нам статистика правильні "сигнали" щодо того, що нам робити?

У нашому орієнтованому на ефективність світі питання вимірів набуло більшої ваги: те, що ми вимірюємо, впливає на те, що ми потім робимо.

Якщо у нас погані інструменти вимірювання, тоді те, що ми прагнемо зробити, наприклад, збільшити ВВП, насправді може сприяти погіршенню стандартів життя.

Також ми можемо стояти перед неправильним вибором, беручи до уваги компромісні рішення між виробництвом і захистом навколишнього середовища, яких не існує.

На противагу цьому, більш точне вимірювання економічних результатів може показати, що ті чи інші дії щодо поліпшення стану навколишнього середовища є благом для економіки.

Вісімнадцять місяців тому президент Франції Ніколя Саркозі заснував міжнародну комісію з вимірювання основних показників економічної діяльності і соціального прогресу через невдоволення існуючим станом статистичної інформації про економіку і суспільство. Невдовзі комісія повинна випустити свій довгоочікуваний звіт.

Великим питанням залишається те, чи віддзеркалює показник ВВП стандарти життя. У багатьох випадках статистика з ВВП створює враження, що економіка працює набагато краще, ніж це відчуває більшість громадян.

Крім того, зосередження на ВВП призводить до конфліктів. Від політичних лідерів вимагають максимально його збільшувати. Однак громадяни хочуть, щоб приділялася увага зміцненню безпеки та зменшенню забруднення повітря і води, а це може призвести до зниження зростання ВВП.

Той факт, що ВВП може бути поганим інструментом для визначення добробуту чи навіть ринкової активності, звичайно, був давно визнана. Однак зміни у суспільстві та економіці сприяли підвищенню уваги до цих проблем.

У той же час, досягнення в економіці та методи збору статистичних даних надали більше можливостей для поліпшення наших вихідних даних.

Наприклад, вважається, що ВВП вимірює вартість виробництва товарів і послуг, однак в одному з ключових секторів - урядовому - зазвичай ми не маємо можливості зробити це, тому просто вимірюємо продуктивність витратами.

Якщо уряд витрачає більше - навіть якщо і неефективно - продуктивність зростає. За останні 60 років частка урядової продуктивності у ВВП збільшилася з 21% до 39% у США, з 28% до 53% у Франції, з 34% до 48% у Великобританії і з 30% до 44% у Німеччині.

Таким чином, те, що раніше було відносно незначною проблемою, сьогодні стало однією з основних.

Подібним чином, якісні покращення - наприклад, кращі машини, а не просто більше машин - відповідають за значну частину зростання ВВП. Однак оцінити якісні поліпшення важко. Охорона здоров'я є прикладом цієї проблеми: суспільству надається багато медичних послуг, і велика частина досягнень належить до поліпшення якості.

Проблеми проведення часових порівнянь поширюються і на порівняння між країнами. США витрачають більше на охорону здоров'я, ніж будь-яка інша країна, проте отримують меншу ефективність. Частина різниці між ВВП на душу населення в США та деяких європейських країнах, таким чином, може бути результатом того, як ми проводимо вимірювання.

Інша помітна зміна стосується збільшення нерівності. Якщо деякі банкіри стають значно багатшими, то середній дохід зростає, навіть якщо дохід більшості людей зменшується. Таким чином, статистика ВВП на душу населення не завжди відображає все те, що відбувається з більшістю громадян.

Ми користуємося ринковими цінами для оцінки товарів і послуг. Однак сьогодні навіть найбільші прихильники ринку ставлять під сумнів можливість покладатися на ринкові ціни, оскільки вони виступають проти перерахунку у поточних цінах. Доходи банків перед кризою - третина всього корпоративного доходу - як виявилося, були міражем.

Розуміння цього проливає світло не тільки на нашу оцінку економічної ефективності, але і на висновки, які ми робимо.

Перед кризою, коли зростання економіки США виглядало набагато сильнішим, ніж зростання ЄС, багато європейців доводили, що Старому Світові слід перейняти стиль капіталізму США.

Звичайно, кожен міг побачити збільшення заборгованості громадян Америки, і ефективний облік дозволив би значно скорегувати оманливе враження про успіх, який показувала статистика ВВП.

Останні досягнення у методології надали нам можливість краще оцінювати те, що дає внесок в оцінку громадянами свого добробуту, а також збирати дані, необхідні для проведення такої оцінки на регулярній основі.

Ці дослідження перевіряють і кількісно визначають те, що повинно бути очевидним: втрата роботи більше впливає на рівень добробуту, ніж просто втрата доходу. Вони також демонструють важливість соціальної пов'язаності.

Будь-яка гарна оцінка того, наскільки добре ми живемо, також повинна брати до уваги сталий розвиток. Так само як фірма має потребу у вимірі знецінення свого капіталу, так і наші народногосподарські баланси потребують відображення зменшення природних багатств і деградації навколишнього середовища.

Статистичні структури підсумовують те, що відбувається у нашому складному суспільстві, декількома цифрами. Слід розуміти, що не можна все звести до одного числа - ВВП.

Звіт комісії з вимірювання основних показників економічної діяльності і соціального прогресу призведе, будемо сподіватися, до кращого розуміння правильного і неправильного застосування цієї статистики.

Цей звіт також повинен вказати напрямок для створення більш широкого кола індикаторів, які точніше відображатимуть як добробут, так і сталий розвиток. А ще він має дати поштовх для покращення здатності ВВП і пов'язаних з ним статистичних показників оцінювати ефективність економіки і суспільства.

Такі реформи допоможуть нам спрямувати наші зусилля і ресурси у тому напрямку, який приведе нас до поліпшення обох показників.

Copyright: Project Syndicate, 2009.

Переклад з англійської Тетяни Грибової