Хто поведе країну вперед

Раніше чи пізніше Україна буде стояти перед найбільшим проєктом відбудови в Європі з часів Другої світової. Але парадокс у тому, що вже навіть сьогодні вирішальними стають не гроші, не технології і навіть не темпи залучення міжнародних партнерів.

Ключовий дефіцит, який визначатиме швидкість трансформації, – це нестача управлінців нового типу.

За оновленою оцінкою "Швидкої оцінки завданої шкоди та потреб на відновлення" (RDNA4), підготовленою урядом спільно зі Світовим банком, Єврокомісією та ООН, потреба у відбудові України на наступне десятиліття сягає 524 млрд дол. Це сума, яка здатна змінити країну на покоління вперед – або втратитись у хаосі слабкої управлінської спроможності.

І вже сьогодні саме управління, а не фінансування, стає тим "вузьким горлечком", яке може коштувати Україні і перемоги у війні і подальших темпів розвитку.

Управлінці звичних моделей не впораються з таким рівнем викликів

За моїми спостереженнями, у довоєнні роки управління в Україні переважно будувалося на двох типах логіки:

• операційного менеджменту;
• антикризового реагування.

В умовах війни ці моделі довели свою ефективність у короткій дистанції. Але з часом стало зрозуміло, що вони більше не покривають потреби систем, які відновлюються, розростаються і набувають нової складності. Післявоєнна ж економіка потребуватиме ще більш складного підходу від управлінців.

Сьогодні керівники повинні працювати не тільки з процесами, а й із культурою, довірою, міськими екосистемами, стратегічним баченням, ризиками та міжсекторною взаємодією. Це інші навички, інша ідентичність і інший спосіб мислення.

Україна змінюється значно швидше, ніж змінюється управлінська культура.

Чому управлінська спроможність стала економічним фактором

Причина проста: відбудова – це вже не про "побудувати об'єкт", а про керувати змінами в середовищі, де багато учасників, інтересів, обмежень і ризиків.

Кілька прикладів, які сьогодні стають нормою:

• громади отримують гранти, але не мають команд, здатних управляти великими проєктами;
• компанії готові вкладати в розвиток, але не мають лідерів, які вміють працювати з культурою та людьми в умовах стресу;
• потенційні проєкти відбудови сповільнюються через відсутність стратегічного мислення, а не через нестачу фінансування.

Управлінці – це новий "дефіцитний ресурс", без якого економічні процеси просто не масштабуються.

Покоління "нових управлінців" формується просто зараз

За останні два роки в Україну почали приходити запити іншої якості. Це запити від керівників, які розуміють: управління більше не про контроль, а про навігацію в складній реальності.

Це управлінці, які хочуть навчитися:

• працювати з полярностями "швидкість – якість", "централізація – автономія", "стабільність – зміни";
• будувати культуру довіри у виснажених командах;
• робити рішення там, де немає даних, "підказок" і гарантій;
• створювати системи, а не просто виконувати процедури – запускати власну Гру.

Так народжується нове покоління управлінців, яке визначатиме темп відновлення країни у найближчі 10 років. Це, власне, вже про управління через усвідомлене лідерство.

Нові формати творення управлінської парадигми усвідомленого лідерства

Сучасні управлінці не можуть розвинути нове мислення старими методами. Тому сьогодні ми бачимо зростання попиту на мультидисциплінарні, дослідницькі та peer-to-peer формати, які змінюють не лише знання, а спосіб думати.

1. Peer-to-peer як основа нової управлінської культури.

Управлінці вчаться один в одного: через реальні кейси, чесні розмови, рефлексії, аналіз провалів, спільні розбори складних рішень. Це формує середовище, де виникає довіра, партнерство та спільне розуміння складності.

2. Вивчення дисциплін, які раніше не вважали "управлінськими".

Нове управління потребує широкого кругозору – адже саме на перехресті різних світів народжуються дієві рішення. Саме тому управлінці починають вивчати:

• архітектуру як інструмент мислення про простір, системи та взаємодію в місті;
• науку як спосіб бачити закономірності, працювати з даними та невідомим;
• мистецтво як тренажер для роботи з інтуїцією, сенсами, символами та складними емоціями;
• соціологію та антропологію як інструменти читання суспільних процесів;
• економіку складності як основу стратегічного прийняття рішень.

Ці дисципліни дають те, чого не дає класичний менеджмент – здатність розуміти системи та працювати з ними на іншому рівні.

3. Навчання через експедиції, дослідження, роботу з містами

Ще один формат – вихід за межі аудиторій. Управлінці навчаються, перебуваючи:

• у громадах, які впроваджують реновації;
• у бізнесах, що проходять трансформації;
• у культурних інституціях і наукових лабораторіях.

Так народжується "управлінська чутливість" – здатність бачити процеси у їхній живій, неідеальній формі.

4. Моделювання майбутніх сценаріїв та робота з невизначеністю.

Управлінці тренуються працювати з майбутніми станами систем: де може опинитися громада через 5 років, як зміниться економіка регіону після запуску інфраструктури, як трансформується організація після зміни культури.

Це формує мислення, орієнтоване не на реакції, а на довгі траєкторії розвитку.

Чому це важливо для України

Україна – країна, яка живе і буде відбудовуватися не за старим сценарієм. Вона може та має стати простором для створення нової моделі управління, а не копіювання інших. У нас є унікальна можливість зробити стрибок у розвиток управлінського мислення:

• ми працюємо в середовищі найвищої складності;
• ми створюємо нові професії прямо під час війни;
• ми поєднуємо бізнес, державу, громади та культурні інституції в одній площині.

Це той контекст, який майже неможливо відтворити в інших країнах. І це той шанс, який може визначити конкурентність України на десятиліття.

Управлінці – це економічна інфраструктура

Їхній вплив часто невидимий, але саме вони визначають, чи рухатиметься організація вперед. Україна сьогодні будує дороги, школи, мости. Але паралельно нам потрібна інша інфраструктура – управлінська.

Бо будь-який потенційний партнер чи інвестор перш за все запитує: "Хто цим буде управляти?"

І від цієї відповіді зокрема залежить, скільки довіри та грошей зайде в країну, які проєкти матимуть життя і як швидко ми відновимося.

Україна може стати прикладом нової управлінської моделі

Воєнна та післявоєнна країна, яка створює свої власні управлінські інструменти, стандарти та культуру – це не просто амбітна ідея. Це вже процес, який розгортається в громадах, бізнесі, освітніх програмах та спільнотах управлінців.

Країни, які після катастроф створювали власну управлінську культуру – Японія, Південна Корея, Німеччина – демонстрували найшвидші економічні стрибки.

Україна має шанс створити нову управлінську модель, яка стане конкурентною перевагою країни на десятиліття. Саме це складне середовище в Україні створює управлінців, які здатні мислити і діяти на рівні, недоступному для стабільних економік.

І саме таке мислення та сміливість діяти створює управлінців, здатних створити вільну та гідну організацію, громаду, країну.