Де боєприпаси? Чому Росія виробляє значно більше снарядів, ніж союзники України
Скільки Україні потрібно снарядів, якими є виробничі потужності країн ЄС та США, чому не вистачає пороху та що зараз з українських виробництвом.
Російська економіка всемеро менша за економіку країн ЄС, однак виробляє вдвічі більше артилерійських снарядів. Окрім збудованих ще в СРСР заводів, для ведення війни Кремль отримує боєприпаси з Ірану та КНДР, а також без жодних проблем купує компоненти для пороху в сусідніх країнах.
Україна до 2022 року не мала власного виробництва артилерійських боєприпасів, а Європейський Союз з тріском провалив план надати ЗСУ 1 млн снарядів. За рік, починаючи з березня 2023-го, країни блоку поставили лише половину від обіцяного.
Подальший хід війни багато в чому визначатиме кількість випущених снарядів.
За даними CNN, на початку цієї весни росіяни вистрілювали 10 тис снарядів на день, а українці – лише 2 тис. Пакет допомоги від США на 61 млрд дол дозволить дещо компенсувати цей дисбаланс у 2024 році, однак перспективи американської підтримки через прийдешні вибори президента незрозумілі.
Є ймовірність, що для продовження боротьби у 2025 році Україна, Євросоюз та Британія будуть змушені самостійно виробляти потрібну кількість боєприпасів, але їхня оборонна промисловість не готова до цього.
Скільки потрібно снарядів
Країни, у яких виробляються артилерійські снаряди, неохоче говорять про обсяги їх випуску. Є лише уривчаста інформація з відкритих джерел, за якою можна приблизно зрозуміти масштаб відставання тих чи інших держав від Російської Федерації.
За даними Головного управління розвідки (ГУР), у 2023 році Росія виробила 2 млн артилерійських снарядів, а у 2024-му планує вийти на рівень 2,7 млн. За більш песимістичними оцінками джерел CNN, цьогоріч росіяни вироблять 3 млн боєприпасів.
Виробничі потужності 27 країн-членів ЄС у 2023 році становили лише 0,4-0,7 млн снарядів. За словами профільного єврокомісара Тьєрі Бретона, у 2024-му блок вийде на потужність 1,4 млн на рік. У березні Єврокомісія додатково інвестувала в галузь 500 млн євро, розраховуючи збільшити цю цифру до 1,7 млн.
Однак не всі вироблені у ЄС боєприпаси поїдуть в Україну. Частина відправиться на експорт або поповнить європейські запаси. З початку 2024 року ЄС безкоштовно вже надав Україні 0,2 млн снарядів. За словами Високого представника ЄС Жозепа Бореля, до кінця 2024 року блок відправить додатково понад 0,5 млн одиниць.
Ще 0,4 млн снарядів Євросоюз продасть Україні за комерційними контрактами. Щоправда, зі слів Бореля незрозуміло, мова йде про загальну цифру з початку великої війни, чи лише за цей рік.
Отже, загалом Євросоюз у 2024 році може виробити понад 1 млн снарядів для України. Імовірно, остаточна цифра буде більшою у випадку ухвалення політичного рішення на замороження експорту снарядів до інших країн або понадпланового нарощування спроможностей заводів.
Окремо Україні постачає боєприпаси Велика Британія. За два роки великої війни британці надали 0,3 млн артилерійських снарядів. Здебільшого це була допомога із запасів. Про рівень виробництва в цій країні нічого невідомо, але вона теж зіткнулася з проблемою нарощування випуску.
Якщо підсумувати: Євросоюз та Британія відстають від Росії у виробництві снарядів для України у два-три рази.
Щоб компенсувати цей розрив, чеський президент Петр Павел виступив з ініціативою докупити у 2024 році понад 1 млн снарядів. Список постачальників не розголошується, хоча відомо, що серед них є і "партнери Росії". Фінансуватимуть ці контракти союзники України.
Однак Москва теж купує снаряди з інших країн. Лише імпорт з КНДР та Ірану у 2023 році оцінюється 1,5 млн та 0,3 млн штук відповідно.
В обох випадках є нюанси. За словами директора "Української бронетехніки" Владислава Бельбаса, снаряди за ініціативою Чехії можуть прибувати довго, враховуючи особливості ринку, а північнокорейські боєприпаси, за даними ГУР, доволі старі. Скільки з них реально боєздатні – невідомо.
У 2024 році снаряди для ЗСУ постачатимуть і Сполучені Штати, які виділили пакет допомоги на 61 млрд дол. Однак з виробництвом в американців теж складно – у квітні вони вийшли на швидкість випуску снарядів лише 0,4 млн на рік з перспективою масштабування. Щоправда, США можуть контрактувати заводи в союзних країнах та надавати боєприпаси з власних запасів.
Однак що буде, якщо у 2025 році військова допомога від США припиниться? У такому випадку Україні та найближчим союзникам доведеться покладатися на власні сили. Країни вже зараз мають нарощувати виробництво, проте швидко це зробити не виходить з економічних причин.
Нестача пороху і заводів
Різке зростання попиту на артилерійські снаряди стало шоком для всього виробничого ланцюга. Найбільш вузьким місцем, яке гальмує виробництво, виявилася не сама вибухова речовина, якою наповнюють боєприпас, а порохові заряди, які надають йому потрібну швидкість.
"Дістати тротил або інші вибухові суміші можливо. Вони доступні на ринку, питання лише в ціні. Проблеми починаються на купівлі пороху, якого міститься по кілька кілограмів у кожному снаряді. Ми бачимо, що порохові заводи зараз будуються по всій Європі, але вони не можуть швидко наростити виробництво, щоб задовольнити попит", – пояснив ЕП Бельбас.
Порох у сучасних снарядах відрізняється від того, який робили сотні років тому, і за компонентами, і за характеристиками. Для виробництва пороху потрібної якості треба відкривати спеціалізовані заводські лінії, а у випадку з ЄС – ще й позбутися залежності від китайських компонентів.
Росія теж відчуває дефіцит пороху, але вона успадкувала радянські порохові заводи та імпортує для нього ключові компоненти – нітроцелюлозу й бавовну – з Туреччини, Китаю, Узбекистану та Казахстану. Небажання цих країн вводити санкції суттєво підтримує виробничі спроможності Кремля.
Ключові постачальники снарядів на ринку ЄС – німецька Rheinmetall, норвезько-фінська Nammo, французька Nexter, британська BAE Systems, а також компанії в низці східноєвропейських країн, які здатні робити снаряди "радянських" калібрів.
Згадані компанії до 2022 року виробляли мізерну кількість боєприпасів, у порівнянні із потребами сьогодення. У 2024-му Nammo планує наростити виробництво до 80 тис одиниць на рік, тоді як раніше це були "кілька тисяч". Rheinmetall планує виробити 600 тис замість 100 тис у 2021-му, а Nexter – 50 тис замість 12 тис.
Потреба України значно більша, але відновлення атрофованих виробничих потужностей, закупівля обладнання та набір персоналу можуть зайняти роки.
Наприклад, у Nammo проблемним місцем виявилася лінія, яка "наповнює" боєприпаси вибухівкою. Вона передбачає нагрів вибухової речовини та корпусу, їх охолодження та перевірку рентгеном.
Розрив попиту та пропозиції уже призвів до зростання вартості снарядів. Хоча їхня вартість публічно не розкривається, за словами Бельбаса, на ринку ЄС ціни зросли в середньому вдвічі.
На розгортання виробничих ліній з виробництва боєприпасів Євросоюз виділить 2 млрд дол. Однак плани не вражають – на випуск 2 млн артилерійських снарядів на рік країни блоку вийдуть лише на початку 2026-го. Враховуючи, що Україна не зможе претендувати на весь цей обсяг, відставання від Росії залишатиметься значним.
Виробництво та постачання боєприпасів Україні гальмує те, що союзники досі живуть у "мирному часі". Експорт дефіцитної зброї в них досі відкритий, а технічні вимоги до снарядів прописані з розрахунку на їхнє зберігання десятиліттями, хоча на війні з Росією це не має жодного сенсу.
Місцеві оборонні компанії недоотримують мільярди доларів кредитів для інвестицій у розвиток, адже через встановлені критерії ESG європейські банки вважають їх недостатньо "зеленими" та "прозорими".
Зрештою, загальні витрати на оборону в ЄС досі низькі. Лише у 2024 році вони сягнули 2% від ВВП – мінімального показника для НАТО. Недостатня рішучість держав Євросоюзу в питанні оборони може бути негативним маркером для приватних оборонних компаній, які зважують бізнес-ризики.
"Європейський інвестор (інвестор з країни ЄС – ЕП) думає: зараз я вкладу 200 мільйонів у пороховий завод, а потім в Україні підпишуть мир і я втрачу всі замовлення. Треба постійно комунікувати про величезну потребу, у тому числі для поповнення запасів після завершення бойових дій", – підкреслив Бельбас.
Що з українським виробництвом снарядів
Лише після двох років великої війни український уряд послабив норми для виробників боєприпасів та наблизив їх до реалій воєнного часу. Виробництвом артилерійських та мінометних пострілів зараз займається низка державних та приватних компаній.
До 2022 року Україна втратила виробництво пороху – єдиний завод у Шостці не працює й досі. За словами Бельбаса, це робить вітчизняні підприємства залежними від євросоюзівських порохових заводів, які належать конкурентам і можуть завищувати ціни, коли їм це вигідно.
"Щойно в Україні з’явиться виробництво вибухових речовин, вітчизняні снаряди стануть дешевшими", – зазначив він.
Наприкінці 2023 року міністр стратегічних галузей промисловості Олександр Камишін заявив, що Україна все ж таки вироблятиме порохи. "Усі рішення щодо цього ухвалені", – сказав чиновник. У квітні Верховна Рада спростила дозвільні процеси для вирощування насіння бавовнику, необхідного для виробництва порохів.
Не вистачає в Україні й виробничих ліній, розвитком яких влада нехтувала до великої війни. У деяких випадках їх компенсують заводами партнерів.
У матеріалі Associated Press описано, як саме може виглядати така співпраця. Один з українських металообробних заводів виготовляє 20 тис корпусів для мін на місяць та відправляє їх до Румунії та Болгарії, де їх наповнюють вибухівкою. Згодом їх відправляють назад в Україну, уже на фронт, тож українськими такі снаряди є лише частково.
Точну кількість боєприпасів, яку виробляє Україна щомісяця, тримають у секреті, але, за словами Камишіна, у 2023 році країна наростила виробництво мінометних снарядів у 42 рази, артилерійських – утричі. Такі великі відносні цифри здебільшого пов’язані з освоєнням нових видів боєприпасів та низьким рівнем виробництва на початку вторгнення.
Головна інтрига – це налагодження в Україні виробництва 155-міліметрових боєприпасів. За словами Камишіна, робота над цим уже ведеться. Німецька Rheinmetall планує спільно з "Укроборонпромом" відкрити завод з виробництва таких снарядів включно з пороховими зарядами до них.
Також є довгострокова домовленість на виробництво в Україні 155-міліметрових снарядів з двома американськими фірмами.
Поки ці заводи почнуть працювати, можуть пройти роки. До того часу Росія вироблятиме ще більше боєприпасів, тож снарядні перегони триватимуть і перевага поки що не на боці України та її союзників.