Україна у тренді. Які перспективи експорту українського одягу

У лютому 2016 року журнал Vogue заявив, що Україна пережила фешн-революцію у 2014 році.

ЕП вирішила детальніше розглянути перспективи розвитку галузі та експорту українського аутфіту.

Протягом останніх років українські бренди почали з’являтися, як гриби після дощу, а рух "made-in-ukraine" спровокував появу маркетів вітчизняних виробників на зразок "Всі. Свої".

Такі молоді дизайнери, як Віта Кін, Алі Сауліді та інші, вперше за багато років звернули увагу світової спільноти на українську fashion-індустрію, а завдяки старту зони вільної торгівлі з ЄС вітчизняні виробники отримали стимул для експорту.

7 червня у Києві відбувся практичний семінар для українських підприємців текстильної галузі "Експорт одягу з України: від теорії до практики". Невелика конференц-зала у готелі "Хрещатик" була майже повністю заповнена.

Хотілося б сказати, що виробникам стає затісно на внутрішньому ринку, проте це не так. Українські компанії просто намагаються вижити таким чином. Адже купівельна спроможність українців нині дуже низька і попит на товари продовжує падати.

За даними Державної служби статистики, обсяг реалізованої на внутрішньому ринку текстильної продукції у 2016 впав на 14% порівняно з 2015. У такій ситуації українському виробникові не лишається іншого виходу, окрім як шукати зовнішні ринки збуту.

Fashion-революція. Чому саме зараз?

Причина стрімких змін – Євромайдан. Усеохоплююча хвиля патріотизму не могла оминути індустрію моди. Врешті-решт, цікаві ідеї були завжди, просто тепер під впливом руху "купуй українське" та "споживай грамотно" вони почали втілюватися.

З’явилися нові види підприємництва. Наприклад, журналіст Анна Сухецька втілила стратегію соціального підприємництва і створила проект "Бабушка связала".

Українські пенсіонерки в’яжуть зимові рукавчики, а дівчина їх реалізує. Таким чином, і бабусі отримують додатковий дохід (між іншим, за місяць виходять на другу пенсію), і підприємець – прибуток.

До речі, соціальний бізнес – дуже поширена практика у світі, хоча в Україні застосовується мало. А от європейці до подібних програм ставляться дуже прихильно, то ж імідж такого бренду буде досить позитивним у їхніх очах.

Ще одна популярна тенденція в розвинутих країнах Заходу - Recycling-марки (recycling – від англ. "переробка"), коли речі шиються за допомогою комбінування старих та нових тканин, залишків від більшого виробництва.

Один із перших в Україні таких брендів – Rehash. Його засновниці, дизайнер Анна Тесло та маркетолог Олена Дружинська, таким чином підтримують рух проти забруднення зовнішнього середовища і водночас створюють дизайнерський одяг.

Варто зазначити, що подібні новостворені бренди орієнтуються на внутрішній ринок та поки не виходять у прибуток.

Цінова політика в них розрахована не на пересічного українця з середньою зарплатою 5 тисяч гривень на місяць – рукавички від "Бабушка связала" коштуватимуть 300-330 гривень, а сукня від Rehash – в діапазоні 1500-1700 гривень.

Такі ініціативи наближають стандарти українського ринку до світових, а європейський покупець дуже вимогливий.

Як зазначає експерт ITFC Вікторія Микуляк: "Європейський ринок – один з найбільших у світі, майже у сто разів більший за український. Включає 28 країн та близько півмільярда покупців. Одначе він дуже конкурентний та перенасичений".

Поширеним міфом є те, що українські товари є дешевшими у порівнянні з європейським, а отже користуватимуться там попитом.

Директор бренду RITO, який вже понад 20 років на українському ринку та успішно експортує в ЄС країни СНД, Тетяна Абрамова зазначає: "Ціна грає роль, але не першочергову. Якість, дизайн – ось на що "клюють" тамтешні споживачі. Покупці залежать від емоцій. Подобається річ – купують".

Зона вільної торгівлі як стимул

Свій експортний потенціал Україна ніколи не використовувала повною мірою. Український одяг не відповідав європейським стандартам якості, а система торгівлі до початку дії ЗВТ була ускладненою митними зборами та кількісними обмеженнями.

Протягом останніх років спостерігалася тенденція зниження обсягів експорту.

Зона вільної торгівлі з ЄС, яка почала діяти з 1 січня 2016, покликана змінити ситуацію. Вона усунула 97% мит, а підприємці отримали доступ до 500 мільйонів покупців. Наприклад, якщо раніше митна ставка на трикотажні речі при експорті в Євросоюз складала 12 відсотків, то тепер 0.

В теорії схема експорту до ЄС виглядає простою – виробник мусить звернутися до митних органів фіскальної служби і на безоплатній основі отримати сертифікат EUR.1, який і стане його перепусткою до західних ринків. Проте на практиці ситуація дещо складніша.

Комерційний директор провідного бренду дитячого одягу "Бембі" Сергій Васільєв зізнається: "Ми вже почали експортувати і вже "набили колінця".

Підводні камені

Є кілька правил, дотримання яких дозволяє експортувати товари до ЄС.

Перше правило – так зване правило "подвійної трансформації". Для того, щоб бути експортованим у Євросоюз товар має бути визнаним українським за походженням. Відтак, пояснює Вікторія Микуляк: "Іноземна сировина може завозитися на стадії пряжі (або волокна). А всі операції, що слідують за виготовленням тканини з неї надають товару статус походження".

Фото uamodna.com

Складність полягає в тому, що українські бренди здебільшого шиють одяг з іноземної тканини, частіше турецької, подекуди італійської та інших, і відповідно торгувати за правилами ЗВТ не можуть.

Сергій Васильєв зізнається: "Української тканини катастрофічно мало, її асортимент невеликий, а якість залишає бажати кращого".

По-друге, потрібен сертифікат EUR.1, який підтверджує українське походження товарів. З цим також виникають проблеми. У розмовах підприємці скаржаться, що отримати їх у Держмитслужбі складно. Бізнес жаліється на затягування митниками розгляду документів, затребування додаткових довідок.

Як пояснює виконачий директор Всеукраїнського об'єднання "Укрлегпром" Тетяна Ізовіт до 1 січня цього року для отримання сертифікату EUR1 дозволялось використовувати 8%  комплектучючих для пошиву одягу іншого походження. Тобто можна було використовувати 8% ниток, фурнітури з Китаю, Туреччини, або інших країн, які не входять у ЄС. За таких умов сертифікат EUR1 видавався без сплати мита.

"З 1 січня це правило припинило діяти оскільки ці країни не є членами ЗВТ з ЄС. Відповідно, українські підприємства-переробники повинні сплачувати мито. Це досить значні кошти – сума може варіюватися в середньому від  10 тис.грн. до  60 тис.грн. за поставку" – говорить Ізовіт в розмові з ЕП.

Що маємо на сьогодні?

Для того, щоб замовити в Україні, Румунії чи Болгарії пошив одягу за "давальницькою" схемою, європейський замовник може купувати комплектуючі та сировину в абсолютно різних країнах, але фінальна комплектація та пакування товару відбувається на території ЄС, отже всі необхідні увізні мита за сировину сплачуються при перетині кордону з ЄС.

Але при ввезенні сировини на подальшу переробку до України, згідно вітчизняного законодавства, виникає необхідність сплачувати мито ще раз. Отже, за словами експерта, виникає момент подвійного оподаткування.

За інформацією Державної фіскальної служби, існує певна колізія у застосуванні ст. 15 Протоколу І Угоди про асоціацію з ЄС, яка вимагає сплати мита при ввезенні на переробку сировини з третіх країн, та положеннями Кіотської конвенції (на основі якої прийнятий Митний кодекс України), які передбачають застосування умовно повного звільнення від оподаткування увізним митом товарів, поміщених у митний режим переробки.

"Ця проблема має бути предметом консультацій з Європейською Комісією, рішення про необхідність яких  прийнято як за результатами проведеного Торгово-промисловою палатою України Круглого столу, так і на міжвідомчій нараді  у Мінекономрозвитку за участю українських експортерів.

Також, в руслі зазначених подій, Мінекономрозвитку проводить постійні консультації з Комітетом асоціації Україна-ЄС у торговельному складі з приводу забезпечення реалізацій положень ст.15 Протоколу І Угоди", - розповідає Тетяна Изовіт.

Також, на її думку, проблему подвійного оподаткування можна вирішити шляхом приєднання України до регіональної конвенції Пан-Євро-Мед, яка забезпечує для своїх учасників однакові правила визначення походження товарів, торгівля якими здійснюється між усіма договірними сторонами.

Тобто, увізне мито сплачувалося б одноразово при перетині кордону країни-учасника Конвенції без подальшого оподаткування увізним митом при ввезенні сировини до інших країн-учасників Конвенції.

Учасниками Пан-Євро-Мед є 42 країни, серед яких країни ЄС та ЄАВТ, Туреччина, Албанія, Македонія, Йорданія, Чорногорія, Сербія, Фарерські острови, Марокко, Алжир, Туніс, Палестина, Боснія і Герцеговина, Єгипет та Ізраїль.

Наразі ведуться перемовини та консультації щодо приєднання України до даної Конвеції. Урядом прогнозується протягом року завершити всі формальності, які необхідні для вступу в дію Пан-Євро-Мед на території України.

По-третє, вітчизняним виробникам доводиться пристосовуватися до потреб та смаків цільової аудиторії, які кардинально різняться у різних країнах. Ментальність, місцевий колорит та клімат – продукт необхідно адаптувати під кожний ринок. Для прикладу, скандинави притримуються стриманих кольорів при виборі одягу, діаметрально протилежні вподобання мають жителі Казахстану.

З огляду на це, іноді українським компаніям доводиться випускати кілька різних колекцій.

Імідж України також не грає нам на руку. Тетяна Абрамова відзначає: "Наразі "made-in-ukraine" для багатьох європейських покупців – це страшно. Адже з країною, у якій війна, вони просто не хочуть стикатися". Проте ця тенденція починає змінюватися. Адже прорив української fashion-індустрії не міг пройти непоміченим.

Вона має перспективу розвитку, особливо на зовнішньому ринку. У зв’язку з дією зони вільної торгівлі, експорт до Євросоюзу може збільшитися в рази, адже цей регіон є одним з найбільших світових імпортерів.

Особливо привабливими для нас є ринки держав зі значними темпами зростання імпортного попиту (Польща, Латвія, Литва, Іспанія і т.д.). До вимогливості західних сусідів та їхніх стандартів якості виробники вже пристосовуються, то ж очікується більш активний вихід українських компаній на європейські ринки.