Примітивна економіка. Як Україна перетворилася на сировинний придаток

Мало хто думав, що 90 роки можуть повернутися. Здавалося, що Україна залишила позаду глибокий спад в економіці, і надалі демонструватиме лише ріст.

Така думка сформувалася під час динамічного відновлення української економіки протягом десятиліття перед світовою фінансово-економічною кризою 2008-2009 років.

І справді, цей період був сприятливий для України.

По-перше, з 1999 до 2008 року Україна наростила товарний експорт майже вшестеро, до 67 млрд дол. Цьому сприяли високий попит і високі світові ціни на продукцію металургійної та добувної промисловостей.

Крім того, відновлення ринків країн СНД - основних торговельних партнерів -підтримувало машинобудівну та хімічну промисловості України. Це стало основним локомотивом відновлення та росту української економіки.

Однак, вона так само і стала залежною від стану зовнішніх ринків.

Наприклад, якщо за даними СОТ на зовнішніх ринках реалізується лише 1/3 світового ВВП, то український експорт товарів і послуг становить близько 50% ВВП.

Така відкритість української економіки, з одного боку, дозволяє під час позитивного розвитку світової економіки "імпортувати" частину її зростання, з іншого – змушує під час світових кризових явищ переймати на себе спади цінових показників і фізичного попиту на основних для України міжнародних ринках товарів і послуг.

Це спричиняє ланцюгову реакцію. Зменшення виробництва і доходів експортоорієнтованих секторів української економіки тягне за собою зменшення виробництва і доходів інших секторів.

По-друге, добрий стан світових фінансових ринків сприяв надходженню в Україну значних інвестицій: прямих і портфельних іноземних інвестицій, інвестиційних та споживчих кредитів.

За 2001-2008 роки, згідно з даними НБУ, чистий притік інвестицій становив майже 73 млрд дол. Зокрема, чисті надходження прямих іноземних інвестицій за цей період становили 25,7 млрд дол.

Інвестиції мали позитивний вплив на реальний сектор економіки, забезпечивши фірми фінансовим ресурсом як напряму, так і опосередковано, через формування платоспроможності попиту домогосподарств, адже у цей час розвивався і ринок споживчих кредитів.

Крім того, НБУ збільшив золотовалютні резерви на 29,4 млрд дол.

Однак тут треба виокремити і низку негативних аспектів:

- значна частина інвестиційних ресурсів через ринок споживчого кредитування спрямовувалася на закупівлю імпортних товарів, що своєю чергою збільшувало дефіцит торговельного балансу;

- покриття зовнішніми інвестиціями дефіциту торговельного балансу створювало ілюзію стабільності ціни гривні;

- переоцінена гривня, поряд з поганими показниками інших аспектів діяльності підприємств, що включаються до рейтингу "Doing Business", унеможливлювала створення та розвиток імпортозаміщуючих галузей.

По-третє, Україна стабільно отримувала значні обсяги переказів українських трудових мігрантів.

Так, наприклад, згідно з доповіддю Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (МФСР) – спеціалізованої установи ООН, 2006 року офіційні грошові перекази українських трудових мігрантів (8,4 млрд дол) вивели Україну на шосте місце у світі за цим показником.

Перекази дорівнювали 8% ВВП України і вдвічі перевищили прямі іноземні інвестиції в українську економіку з-за кордону у 2006 році - 4,8 млрд дол.

Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 років тимчасово обмежила можливості українських трудових мігрантів за кордоном, однак не справила вирішального впливу на цей фактор фінансування української економіки. Згодом обсяги переказів в Україну, за даними НБУ, відновилися.

Низка вітчизняних та зарубіжних економістів ще всередині 2000 років вказувала на вразливість означених "точок росту" української економіки та закликала до створення нових.

Такими новими "точками росту" мали би бути сектори з високою доданою вартістю та ті, що базуються на новітніх технологіях, в першу чергу вітчизняних, на інноваціях.

Як перехідний етап, пропонувалося демонополізувати ринки, модернізувати існуючі енергозатратні виробництва та сприяти створенню імпортозаміщуючих виробництв.

Однак висновків не було зроблено. Під час кризи 2008-2009 років Україна по суті перекредитовувалася в МВФ та інших міжнародних фінансових організаціях, а одразу після цього починала реставрацію старих "точок росту", сподіваючись на відновлення зовнішніх ринків експортних товарів України та зовнішніх фінансових ринків.

І таким чином наступила на ті самі граблі.

Протягом 2010-2013 років слабке і невпевнене відновлення зовнішніх ринків у поєднанні з державною підтримкою експортоорієнтованих галузей дозволило збільшити обсяги товарного експорту.

Як наслідок, випереджаючий ріст імпорту товарів і нарощення дефіциту торговельного балансу.

Обсяги експорту та сальдо зовнішньої торгівлі України, млн дол

Джерело: НБУ

Дефіцит торговельного балансу фінансувався за рахунок інвестицій та надходжень переказів трудових мігрантів.

Фінансування дефіциту торговельного балансу України, млн дол

Джерело: НБУ

Це дозволяло підтримувати стабільність валютного курсу. Щоправда у міжкризовий період – лише завдяки золотовалютним резервам. Як відомо, вони зменшилися з початку 2010 року з 25,2 млрд дол до 17,7 млрд дол на початку 2014 року.

У кризові періоди 2008-2009 років та 2014-2015 років величезні дефіцити торговельного балансу вже не могли бути профінансовані за рахунок інвестицій та переказів трудових мігрантів.

Умикався природній механізм стабілізації економічної системи – і національна валюта гривня різко девальвувала.

Це зумовлювало інфляцію через високу енергозалежність та відсутність цілих галузей промисловості у структурі української економіки. Мова йде і про машинобудування, і про побутову техніку, електроніку, і про побутову хімію тощо.

Валютний курс та індекс споживчих цін

Джерело: НБУ, Держстат

Інфляція підсилювала зменшення реальних доходів і справляла руйнівний вплив на ВВП. Дефіцити бюджету фінансувалися за рахунокнарощування державного та гарантованого державою боргу.

Отже, як бачимо, реставрація старих "точок росту" є безперспективною. Тим паче, що світова економіка є досить нестабільною, відновлення зовнішніх фінансових ринків та традиційних для України товарних ринків – проблематичним.

Ми маємо враховувати ще й сповільнення економік Китаю та інших азійських країн, перетворення Китаю з імпортера на експортера продукції чорної металургії.

Як бачимо, спроба відновити економіку України через традиційне нарощування експорту цього разу призведе до ще більшої її примітивізації, перетворення у постачальника на зовнішні ринки мінеральних та сільськогосподарських продуктів, неблагородних металів та виробів з них.

То як же реанімувати українську економіку? Які нові "точки росту" здатні закласти фундамент сталого зростання?

Про це у другій частині.

Віталій Бабенко, кандидат економічних наук, Йосип Стрілецький, юрист, Андрій Мастило, юрист