Українська правда

На порозі нового фінансового харакірі

Виходить так: Україна експортує людей, щоб імпортувати товари. Замість того, щоб імпортувати капітали і з їх допомогою виробляти та експортувати товари. Така економіка зменшує націю і скорочує вік державі, сприяючи розквіту заморських країн.

Діючу модель макроекономічного регулювання в Україні можна описати як заохочення розширення імпорту товарів і послуг плюс нехтування накопиченням капіталу плюс виштовхування робочої сили за кордон плюс отримання валюти від емігрантів і кредиторів українського імпорту.

Виходить так: Україна експортує людей, щоб імпортувати товари. Замість того, щоб імпортувати капітали і з їх допомогою виробляти та експортувати товари.

Тобто така економіка зменшує націю і скорочує вік державі, сприяючи розквіту заморських країн.

Щоб зрозуміти, як кардинально змінити модель, треба встановити її головні цілі й елементи. Окремі фактори, що спричинили фінансові колапси в Україні у 1990-х і 2000-х роках, повторюються, отже, можна визначити типові причини криз.

1. Неприродне і часто неформалізоване стимулювання імпорту товарів і послуг та дефіциту торгівельного балансу, покриття дефіциту зовнішніми запозиченнями.

2. Адміністративні методи торгівлі російським газом, які створюють умови невиправданого зростання імпортних цін на нього при збереженні фізичних обсягів його закупівлі. "Нафтогазу" байдуже, чи куплять у нього увесь газ і чи надійдуть платежі, зате набухають, як на дріжджах, посередницькі доходи монополіста.

3. Неприйнятний для довгострокових інвестицій внутрішній клімат і домінування короткострокових угод підприємств, банків та уряду щодо використання іноземних капіталів, швидкий їх відплив з країни при виникненні загроз втрати їх вартості, наприклад, при стрімкій девальвації гривні або при фінансових шоках у світі.

4. Надзвичайні обсяги дутої монетарної емісії у передкризові періоди нібито для підтримки ліквідності банків, що приводило до додаткового спекулятивного попиту на тверду валюту і піке обмінного курсу гривні.

5. Колосальна залежність внутрішніх заощаджень від надходження іноземної валюти у зв'язку з небажанням українців зберігати гроші у гривні, нестача доларів для цих потреб через дефіцит торговельного і поточного платіжного балансів держави.

Накладемо ці причини попередніх фінансових руйнацій на теперішні реалії.

Перша причина. У 2010 році і першій половині 2011 року нова влада знову вдалася до міжнародних позик, перевершуючи апетити попередників: у 2010 році вона позичила 8 мільярдів доларів, у січні-червні 2011 року - 4,3 мільярда доларів.

Ще 1-1,5 мільярда доларів щорічно іноземці витрачають на купівлю внутрішніх держоблігацій. Ці надходження давали змогу утримувати валютний курс і навіть ревальвувати його - з 8,49 гривні за долар у вересні 2009 року до 7,92 гривні за долар у травні 2010 року - знову штучна ревальвація.

При високій інфляції цін укріплення курсу гривні підштовхує імпорт і подавляє експорт, додаючи доходів першому і віднімаючи - у другого. В результаті динаміка імпорту значно випереджає динаміку експорту: у 2011 році - 45,7% проти 35,2%. А дефіцит зовнішньої торгівлі і поточного рахунку платіжного балансу різко зростають.

2009 рік

2010 рік

6 місяців
2011 року

Дефіцит торгівлі, товарів і послуг, мільярди доларів

1,90

3,85

3,17

Дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, мільярди доларів

1,73

2,88

2,75

Чим більше уряд бере зовнішніх кредитів, тим гіршими стають баланси торгівлі і платежів, а значить, для фінансування дефіциту потрібно усе більше запозичень.

Зараз для повернення 1 долара боргів держава повинна отримати нових кредитів на 1,4 долара. У вересні 2011 року Кабмін розміщує єврооблігації на 2 мільярди доларів під 10% річних, тоді як рік назад ставка була 7%.

Стимулювання імпорту є прихованим, але реальним. У ньому зацікавлені усі - від міністра фінансів, який чекає збільшення надходжень мит, акцизів і ПДВ з імпортних товарів і послуг, до рядового митника, з якого вимагають перевиконання плану.

Ці плани засліплюють очі. Митникам не соромно принижувати власних громадян нормами розвинутого соціалізму на зразок ввозу в країну сувенірів не більше, ніж на 200 доларів, і перевіркою багажу кожного пасажира навіть у "зеленому коридорі".

Або коли "шмонають" - іншого слова не підбереш, бо це схоже на гулагівські табірні процедури - українських трудових мігрантів, аби конфіскувати зароблене у чужих краях. Як же треба ненавидіти своїх співвітчизників! І хто після цього забажає повертати гроші в Україну і повертатися самим?

Усе це - на фоні кримінального зростання митної служби з контрабандистськими синдикатами, про що широко відомо.

Панове урядовці, може прийшов час позбавлятися працівників аеропортів, які ненавидять власних громадян? Платіжний дисбаланс такими діями не виправиш, а от вкотре представити країну в очах цивілізованого світу варварами точно вдасться.

Друга причина. Торгівля російським газом стала приносити ще більші втрати для торгівельного і платіжного балансів. Ціна, як відомо, продовжує зростати: за півтора роки - з 240 доларів за тисячу кубометрів до 354 доларів за тисячу кубометрів.

За такої ціни ні промисловість, ні соціальні установи, ні житловий сектор не можуть окупити власні витрати при споживанні блакитного палива. Зараз внутрішні ціни - від 50 доларів до 150 доларів. Держава покриває різницю за рахунок зовнішніх кредитів.

Обсяги імпорту газу у 2011 році зростуть на 12 мільярдів кубометрів. Тобто річні витрати на оплату російського газу можуть збільшитися порівняно з попереднім роком на 74% - з 6,7 мільярда доларів до 11,5 мільярда доларів.

Нема чим платити, а влада закуповує усе більше. Економічний сюрреалізм: поїзд їде все швидше, всі знають, що колія недобудована і невдовзі закінчиться, проте машиністам байдуже, їх мета - ще вища швидкість. Керманичам давно пора натиснути на гальма - Радянського союзу вже нема, і за Україну ніхто не заплатить.

За такого механізму фінансування газового імпорту дефіцит зовнішньої торгівлі гарантований. Хоча зводити рішення проблеми лише до зниження цін і обсягів купівлі палива не слід, адже паралельно підвищуються ціни на вироблене з нього.

Нарешті, вищий рівень виробництва й добробуту не у країнах півдня, а у країнах півночі, які споживають більше палива. Це підводить до думки, що вихід є.

Третя причина. Домінування короткострокових операцій з капіталом. Довгострокові чисті ПІІ падають в абсолютному і відносному розмірах: 10,9 мільярда доларів - у 2008 році, 4,8 мільярда доларів - у 2009 році і в 2010 році, 1,8 мільярда доларів - за шість місяців 2011 року без врахування продажу "Укртелекому".

Українські банки продовжують репатріацію раніше отриманих іноземних позичок. Повернуті ними у 2010 року міжнародні кредити перевищують нові отримані на 2,1 мільярда доларів, у січні-червні 2011 року - на 1,5 мільярда доларів.

Однак витіснені короткотермінові банківські запозичення замінили такі ж товарні, які за сім місяців 2011 року вже досягли майже 5 мільярдів доларів. До того ж, не є довготривалими й урядові борги.

Отже, загальні обсяги ризикованих міжнародних капіталів знову стають критичними. Будь-які нові пертурбації на світових ринках і дезінформація щодо ситуації в Україні чи дійсні фінансові провали в економіці можуть підірвати нестійку валютну рівновагу.

Четверта причина. Приріст обсягів гривень в обігу - чиста грошова емісія - високий, хоча він і не досяг рекордів 2008 року і попередніх років. У 2010 році він становив 35,5 мільярда гривень, у першій половині 2011 року - 20,1 мільярда гривень.

Головним джерелом емісії стали інтервенції Нацбанку на внутрішньому ринку валюти, коли він купував її надлишок. Виникав цей надлишок завдяки зовнішнім позикам уряду і продажу на ринку запозиченої валюти. Таким чином у 2010 році було випущено в обіг 35,1 мільярда гривень, у січні-червні 2011 року - 9 мільярдів гривень.

Другим джерелом грошової емісії була купівля центробанком у держбанків ОВДП, за допомогою яких фінансувався дефіцит бюджету: обсяги чистої купівлі становили 13,2 мільярда гривень у 2010 році і 8,7 мільярда гривень у першій половині 2011 року.

НБУ також намагався зменшити приріст грошей в обігу, повертаючи собі раніше видані банкам кредити рефінансування і депонуючи частину їх ліквідності, хоча послуги депонування не є функцією центрального банку. Це частково збило інфляцію, що наростала у першому півріччі 2011 року.

Отже, діюча модель монетарної емісії є залежною від надлишкового надходження доларів та емісії держоблігацій. Невиконання цих умов, наприклад, коли міжнародні кредити стануть занадто дорогими, буде спричиняти демонетизацію економіки, що вже частково спостерігається. Наслідком буде поглиблення рецесії.

П'ята причина. Дефіцит доларів через випереджаюче зростання імпорту над експортом посилюється нестихаючим внутрішнім попитом на тверду валюту, яка необхідна громадянам для домашніх заощаджень.

Щомісяця українці продають банкам менше доларів, ніж купують у них. Щоб відновити довіру до гривні, Нацбанк і вдався до штучної її ревальвації у 2009-2010 роках. Певний результат був отриманий.

Упродовж 2009 року чиста купівля валюти населенням становила 4,6 мільярда доларів. Однак у 2010 році її обсяги зросли до 6 мільярдів доларів, а за шість місяців 2011 року громадяни вклали у заощадження 4,7 мільярда доларів - за рік їх обсяг сягне 9,4 мільярда доларів. Залишки довіри до гривні майже повністю випарувалися.

На жаль, грошовий регулятор вкотре припускається помилки, адміністративно утискаючи продаж готівкових доларів, аби скоротити їх скуповування населенням. В результаті можна отримати непотрібний ажіотаж і загострення дефіциту. У підсумку, всі чинники фінансово-валютного розбалансування працюють на повну потужність.

Загальний розрив платіжного балансу у річному вимірі 2011 року за поточним рахунком може сягнути мінус 5,9 мільярда доларів, приріст до 2010 року 110%, за поточним і фінансовим рахунком без чистих кредитів, отриманих урядом, - мінус 2 мільярди доларів, приріст у двадцять разів.

За таких темпів наростання валютно-платіжних дефіцитів брак доларів скоро стане критичним. Є цілий букет фінансових ризиків - надвисокі процентні ставки за єврооблігаціями, ріст вартості газу і нафти, короткі, майже миттєві кредити, призупинення міжнародної співпраці з українськими банками, відхилення у бік інвалютних заощаджень. Кожний з них здатен підірвати ситуацію.

Не можна безкінечно брати іноземні кредити, як не вдасться безрозсудно скорочувати гривневу масу. Врешті-решт, грошовий регулятор девальвує обмінний курс, і якщо девальвація буде стрімкою, країну чекає нове фінансове лихо і депресія.

Кабмін вдається до рятувальних кроків: заявляє про імпортозаміщення, хоча далі розмов про українські памперси справа не йде, про узгодження з СОТ вищих тарифів на імпортні товари - це передбачено статутом міжнародної організації лише для випадків фінансових колапсів, незграбно тисне на Росію щодо зниження ціни на газ.

Проте уряд він не помічає, що сам розхитує маховик дефіциту, залучаючи кредити і не фінансуючи експорт. За такої згубної моделі зовнішньоекономічного регулювання в принципі не може бути довгострокової стабільності і зростання.

Від неї треба свідомо і організовано відмовитися. Інакше - неминучий зрив у русі економіки. На жаль, минуле показує, що кожний такий провал відбирає у нації значно більше потенціалу, ніж вдається відновити за період між кризами.

Загалом, держава досі не випростувалася до рівня продуктивності Радянської України, а з кожним фінансовим лихоліттям лише віддаляємося від нього.

У статті використані офіційні данні центральних установ України та Євростату

Читайте також:

Макроекономіка чи макродефектономіка

Далі буде...

Володимир Лановий, доктор економічних наук, професор

курс валют