Стійка енергетика – враховуємо минуле, працюємо заради майбутнього

Україна у сьогоднішній війні за своє існування протистоїть небаченим до цього способам і масштабам атак на енергетику. 

Досвід протистояння включає як багаторічні численні кібератаки, так і фізичне знищення об’єктів критичної інфраструктури на піках їх використання у холодну пору року. 

Внаслідок 33 масованих ракетних атак понад 47% енергетичної інфраструктури зазнало різного ступеня руйнувань, а саме 44% атомної генерації (включно з окупованою ЗАЕС), 78% потужностей ТЕС, 66% - блочних ТЕЦ, 12% - ГЕС, 75% - вітрової генерації та більше 20% - сонячної. 

Окупація ЗАЕС, яка є найбільшою атомною електростанцією в Європі, прирівнює дії росії до міжнародного ядерного тероризму та має отримати належну міжнародну оцінку, перш за все у вигляді виключення російського "атому" зі світової енергетики. 

Уроки російської агресії проти України для ЄС 

Невивчені уроки 2006, 2009 і 2014 рр. 

У 2006 році вперше російську газову атаку проти України "помітили" в ЄС, однак дії агресора не отримали належної оцінки, будучи замаскованими під намагання отримати "ринкову ціну", а не протидіяти європейським і євроінтеграційним устремлінням України – незалежної і суверенної держави. 

Окремі заклики розглядати цю атаку як сигнал для всього ЄС і більше уваги приділяти загальноєвропейській енергетичній безпеці почуті не були, а російське блокування транзиту туркменського газу в Україну взагалі лишилися поза увагою (близько 40 млрд м3 в рік) європейських політиків. 

Газова атака 2009 року проти України готувалася набагато масштабнішою, мала бути основним ударом і за умови успіху цілком могла доповнитися воєнним чи проксі-компонентом для встановлення повного російського контролю над нашою країною. 

І хоча частина держав-членів ЄС були змушені оголосити надзвичайну ситуацію через фізичне припинення постачання газу, європейська реакція знову залишилася переважно спрямованою на внутрішній ринок та відмовилася назвати агресора агресором. 

Україна під подвійним тиском заходу і сходу була змушена підписати угоду на невигідних умовах за формулою ціни та обсягів імпорту, яка стала прологом до цінової ескалації у 2010 році та примусу до підписання так званих "харківських угод". 

Втішена результатами, російська влада розпочала планомірну підготовку до поглинання України. В цей час ЄС продовжив взаємодію з Україною щодо угоди про асоціацію, закривши при цьому очі на формування небаченого газового боргу, який відкрито використовувався російською владою як інструмент для шантажу влади й нівелювання будь-яких євроінтеграційних прагнень.

Революція Гідності перекреслила наміри політичної капітуляції тогочасної української влади перед Кремлем, який негайно запустив у дію воєнний компонент для реалізації проєкту "новоросії". 

Після провалу першого етапу гібридного захоплення України у червні 2014 року газова зброя запрацювала на повну силу, однак відчайдушний опір українців і нестандартні рішення, включно з домовленостями про відкриття імпорту газу із трьох альтернативних напрямів зірвали ці кремлівські плани. 

У де-факто стані війни вдалося забезпечити потреби країни в газі, а також запустити Стокгольмський арбітраж, успішно виграний у 2018 році. Також провалився план застосувати молдовський сценарій, відправляючи газ на тимчасово окуповану територію Донеччини та виставляючи рахунки "Нафтогазу". 

Декілька диверсій на українській газотранспортній системі (на Полтавщині та Івано-Франківщині) були використані росіянами переважно як спосіб дискредитації України як надійного партнера у забезпеченні транзиту до ЄС.

Завдяки значним потужностям атомної, теплової та гідрогенерації, Україна уникнула залежності від імпорту російської електроенергії, що суттєво знизило можливості використання цього інструменту для політичних поступок. 

Ще з 1996 року розпочалася робота над диверсифікацією постачання ядерного палива і станом на 2023 рік Україна є однією з небагатьох країн у Центральній Європі, яка має альтернативного постачальника для 7 з 13 ядерних реакторів, побудованих за радянськими технологіями.

Цілі атак після початку великої війни 

Першою ціллю після 24 лютого 2022 року стали пункти зберігання палива приватних і державних операторів. За наступні місяці були атаковані більшість нафтобаз, а також нафтопереробні підприємства по всій території України. 

Цим самим росіяни намагалися паралізувати транспорту систему України та знизити можливості задіяння військової техніки на фронті.

Також з перших днів росіяни поставили за мету захопити ядерні об’єкти, ймовірно, з метою створення зон, де ЗСУ не зможуть вести активних боїв, а також для баз техніки та боєприпасів і як інструмент тиску на Україну та ЄС відповідно до практики "ядерної деескалації" для примусу до миру на умовах агресора.

У першій половині 2022 року найбільших руйнувань зазнали газові та електричні розподільні мережі, які перебували у зонах боїв та вражалися переважно безсистемно через інтенсивні обстріли. 

Поразка російських військ біля Києва, вигнання з північних і північно-східних регіонів стали тригером для задіяння масштабних атак проти критичної інфраструктури як способу виправити ситуацію на фронті, не зважаючи на шкоду цивільному населенню та довкіллю. 

Паралельно відбувалися численні кібератаки на всі центри прийняття рішень та управління критичними об’єктами інфраструктури, включно з НАЕК "Енергоатом".

2. Вплив європейських реформ на стійкість української енергетики 

Що дали реформи 2014-2022 років? 

Диверсифікація енергопостачання стала одним із наріжних каменів забезпечення стійкості вітчизняної енергетики. 

Вона забезпечила імпорт необхідних обсягів газу для потреб населення і промисловості, ядерного палива для АЕС, частково вугілля і нафтопродуктів, а з 16 березня 2022 р. – електроенергії, що стало особливо важливим під час масованих атак на енергосистему для забезпечення її стійкості. 

Анбандлінг і збільшення прозорості фінансової та господарської діяльності енергетичних компаній дозволили запустити багато ремонтних робіт на магістральних газопроводах і електромережах, заміну обладнання і розбудову енергосистеми.

Впровадження ринкових механізмів ціноутворення стимулювало вихід на ринок нових компаній, а також запровадження енергоефективних заходів бізнесом і побутовими споживачами. 

Особливо показовим є приклад швидкого відновлення постачання нафтопродуктів з альтернативних європейських напрямків навесні 2022 року завдяки поверненню до вільного ціноутворення, попри значну попередню залежність від російських і білоруських ресурсів, яка вважалася безальтернативною навіть під час війни з 2014 р.

Скільки потрібно грошей на енергетичну інфраструктуру цього року?

Орієнтована оцінка потреб у сфері енергетики лише на цей рік та початок наступного складає 3,3 млрд доларів, згідно зі звітом щодо збитків України завданих рф за рік війни, підготовленим Урядом України, Світовим банком, Єврокомісією та ООН. 

Заступник Міністра енергетики України Фарід Сафаров каже, що із цієї суми 1 млрд доларів потрібен на закупівлю газу, деякі кошти зарезервовані на випадок імпорту електроенергії з ЄС та 2 млрд — необхідні витрати у сфері енергетики тільки в цьому році. 

Допомога сьогодні 

Шокуючі кадри та відео руйнувань на звільнених територіях допомогли Україні мобілізувати міжнародну підтримку для ремонту та відновлення функціональності пошкодженої енергетичної інфраструктури. 

Через двосторонні контакти енергетичних компаній з європейськими та американськими партнерами, політичну підтримку країн-партнерів і донорські внески у Фонд енергетичної підтримки України, який координується через Секретаріат Енергетичного співтовариства, вдалося створити дієвий канал технічної допомоги. 

При цьому надзвичайно важливе значення мали власні резерви запчастин і обладнання українських енергетичних компаній, а також наявність навчених аварійних бригад, які негайно приступали до ремонтів, часто під обстрілами. 

Два останні фактори, майже нетипові для західних енергокомпаній, забезпечили швидкість відновлення після ракетно-дронових атак росіян, на яку не могли б розраховувати, покладаючись на підрядників та аутсорсинг. 

Джерела фінансування критичної енергетичної інфраструктури

Можна без перебільшення стверджувати, що без допомоги як європейських, так й інших дружніх країн українці залишилися б без світла взагалі. Україні все ще необхідне обладнання для ремонтів та відновлення пошкоджених об‘єктів енергетичної інфраструктури. 

Про це також наголосив міністр енергетики Герман Галущенко під час чергового заcідання Координаційної групи G7+ з надання допомоги енергосектору України. 

Практично щодня в новинах є інформація як наші партнери допомагають українському енергетичному сектору обладнанням чи фінансово. Зокрема, надзвичайно швидко відреагувало Енергетичне Співтовариство (ЕС) до якого Україна приєдналась у 2010 році. 

Секретаріат ЕС в перші дні війни усвідомив, що росія буде завдавати ударів по енергетиці та створив Оперативну групу підтримки України та у квітні 2022 року Фонд енергетичної підтримки України з метою протидії наслідкам російського вторгнення. 

Оперативна група підтримки України взяла на себе координаційну роль донатів від європейських компаній, урядів та всіх охочих допомогти нам. 

Багато приватних компаній виявили бажання підтримати енергетичний сектор України та оскільки Європейська Комісія в рамках Європейського механізму цивільного захисту працює лише з урядами, тому потрібен був хтось, хто міг би взяти на себе координацію роботу також з приватним сектором. 

Група координує свою роботу з Міненерго та Європейською Комісією. Міненерго передає запити українських енергетичних компаній до Оперативної групи підтримки України та проєкту USAID Tetra Tech, що здійснює незалежні закупівлі. 

Цей формат співпраці був обраний, оскільки він максимально прозорий та донори можуть перевірити, на що витрачаються кошти. 

Щодо Фонду, то наразі до нього залучено 197 млн євро та фонд продовжує наповнюватись. Наразі здійснюються дві закупівлі з внеску Великобританії, Європейської Комісії та Німеччини на суму 120 млн євро та внеску Іспанії на суму 4,5 млн євро. 

Однак, Фарід Сафаров, Заступник міністра з енергетики зазначив, що міжнародні партнери не можуть забезпечити надання всього обладнання через його відсутність на складах та/або довгий період виготовлення. 

ЄС відкрив енергетичний хаб rescEU у Польщі, який дозволить міжнародним партнерам і приватним компаніям надсилати допомогу Україні, а ЄС повністю фінансуватиме її транспортування.

Ще одним із механізмів підтримки енергетики є допомога, яку Україна отримує від окремих організацій, таких як ЄБРР, USAID та Світовий банк. Зокрема, у рамках діяльності USAID американський уряд окремо виділяє кошти на відновлення енергетичної інфраструктури. Єврокомісія ж переважно спрямовує фінансування до Фонду енергетичної підтримки України. 

Світовий банк виділить додаткові 200 мільйонів доларів для відновлення української енергетики як перший транш у вигляді грантової допомоги у рамках програми RePower. Це безпрецедентний випадок, оскільки Світовий Банк переважно надає кредитні кошти. 

На додаток, ЄС як інституція та окремо європейські країни й компанії надають Україні різне енергетичне обладнання. З останнього, Фінляндія передала Україні 136 тонн обладнання для відновлення енергетичної інфраструктури. Ще одним приємним бонусом від ЄС є надання нам 30 млн LED-лампочок. 

Одним із прикладів допомоги приватних енергетичних компаній може слугувати надання майже 500 генераторів для 30 громад із 10 областей України в рамках спільної ініціативи Мережі захисту національних інтересів "АНТС" та французької організації "Stand with Ukraine", що має назву "Світло крізь зиму" аби забезпечити громадян та критичну інфраструктуру світлом.

Співпраця завтра 

Україна активно співпрацює з союзниками задля забезпечення довгострокової стійкості енергосистеми, переймаючи їх досвід у модернізації, децентралізації, взаємодії на операційному та ринковому рівнях, декарбонізації та забезпеченні довгострокових конкурентних переваг.

Як кандидат в ЄС, Україна підвищує амбітність завдань з впровадження директив ЄС, що стосуються енергетичного ринку, захисту довкілля та клімату, розвитку "зелених" енергоресурсів, енергоефективності та сталого економічного розвитку. 

3. Майбутня українська енергетика 

Що привабить інвестора?

Одним з головних завдань є створення передумов для приходу інвесторів, не зважаючи на воєнні загрози. Для цього необхідно узгодити механізм страхування воєнних ризиків із міжнародними партнерами, а також забезпечити належний захист інвестицій на рівні законодавства і судочинства. 

Необхідною передумовою для багатьох інвесторів стане також розмінування території для майбутніх проєктів, особливо на тимчасового окупованих територіях та в районах боїв.

Місцеві органи влади можуть створити додаткові стимули для інвесторів, якщо організують "єдине вікно" для подачі документів щодо землевідведення, водокористування, доступу до іншої інформації. 

Оператори енергетичних мереж у співпраці з органами влади також можуть суттєво збільшити привабливість для інвестора, якщо завчасно підготують точки приєднання до електричних, газових, водопровідних, теплових і каналізаційних мереж. 

Як зробити енергетику сталою, низьковуглецевою і стійкою до загроз

Перед Україною стоїть надзвичайно складне завдання – в часі війни закласти основи для поетапної перебудови енергетики відповідно до цілей Європейського зеленого курсу. 

Численні руйнування ТЕС підштовхують Україну до швидкого впровадження нової генерації, де інвестори з країн-партнерів віддають перевагу низьковуглецевим технологіям. Відповідно, відродження теплової вугільної генерації є малоймовірним. 

Держава направду має зробити лише кілька кроків, а саме домовитися про міжнародний механізм страхування від воєнних ризиків, гарантувати захист інвестицій, вільний доступ до внутрішнього ринку та експорту і мінімальне втручання у ціноутворення. 

На операторів мереж покладається стратегічне завдання з регулювання розбудови інфраструктури для гарантування її мінімальної вразливості, достатності потужностей для покриття потреб промисловості та приватних домогосподарств, балансування попиту і пропозиції за різних сценаріїв, включно із випадками нових масованих атак. 

Важким, але необхідним кроком стане подолання державної монополії на надання енергетичних послуг, задобрювання виборця пільговими цінами на енергоносії, олігархічного контролю, акцептування великої кількості нових гравців на ринку та необхідності зниження адміністративного та/або регуляторного впливу.

Держава має стати законодавцем традицій "зеленого офісу", роздільного збору сміття, ощадливого використання ресурсів, турботи про довкілля і здорового способу життя.