Далі без "фінансового Рамштайну" Україні буде важко

Нещодавно прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що перша зустріч у форматі "фінансового Рамштайну" планується у першому кварталі цього року. 

Важливо, щоб політики, які братимуть участь у цьому форматі, ставили в пріоритет терміновість, а не ретельну розробку довгострокових проєктів відновлення. 

Питання "як профінансувати відновлення України" було гарячою темою протягом минулого року на конференціях в Лугано, і Берліні, інших публічних майданчиках.

Однак навіть поточну фінансову допомогу Україні часто надають і надавали із затримкою. Цього можна було б уникнути за необхідного рівня координації донорів.

Забезпечити таку координацію міг би формат "фінансового Рамштайну" (за аналогією із зустрічами формату "Рамштайн" для воєнних потреб) — майданчик для регулярних зустрічей і домовленостей на найвищому рівні між Україною, країнами G7 та міжнародними фінансовими організаціями. Причому сильне лідерство ЄС здатне було б об’єднати зусилля всіх союзників.

Нагадаємо, що цьогоріч регулярне та стале фінансування у розмірі $3-4 млрд/міс. на потреби бюджету, матимуть критичне значення для підтримання української держави на плаву. 

Ймовірно, ще додаткові $1-2 млрд/міс. будуть потрібні для фінансування невідкладних капіталовкладень протягом 2023 року. 

Регулярне фінансування є важливим з кількох причин:

• Затримки надходжень фінансової допомоги та компенсація таких затримок друком гривні підживлюють інфляцію. 

Очевидно, що ані зменшити видатки, ані збільшити податки в Україні зараз практично неможливо, тому кожна затримка траншів для фінансування дефіциту бюджету спонукає Національний банк запускати друкарський верстат. 

Це підвищує ризик зростання цін, девальвації гривні та значно послаблює економічну стійкість. Від початку вторгнення у ​​лютому 2022 року НБУ був найбільшим донором бюджету, сильно випереджаючи США чи ЄС. 

Надвисока емісія може завдати шкоди економіці України, ускладнити шлях до перемоги у війні та повоєнне відновлення.

• Економічну стійкість не зберегти без інвестицій. Кожна зруйнована та невідновлена будівля або електростанція послаблюють стимули працювати далі бізнесу та громадянам. 

Неможливо виробляти товари під час тривалих перебоїв електропостачання, неможливо забезпечити споживчий попит, якщо фізично не можна відвідати магазини або отримати послугу.

• Реконструкція обійдеться дорожче, якщо відтерміновувати відбудову. Житлові, урядові та комерційні будівлі, пошкоджені російськими атаками, зараз потребують порівняно помірних інвестицій на відновлення, але опиняться у руїнах, якщо їх залишити без догляду надовго, особливо у зимовий час. 

Реконструкція або, принаймні, консервація дахів є обов'язковою умовою для збереження житлового фонду чи адміністративних приміщень на звільнених територіях.

• Регулярне фінансування допоможе зберегти місцеві підприємства. Капітальні видатки бюджету, зведені до мінімуму на час війни, створять фіскальний стимул та попит для підприємств, який є ще важливішим. 

Внутрішнє споживання, і експорт сильно постраждали через російську агресію. Інвестиції дозволили б зберегти не тільки більше робочих місць (і тим самим забезпечити податкові надходження), а й зберегти самі підприємства та людський капітал, що життєво важливо для повоєнного відновлення.

Розробляючи політики відновлення України (як у воєнний, так і у повоєнний час), першочергову увагу варто приділяти строкам — відновлення потрібне тут і зараз. 

Отже, для фінансування варто використовувати вже наявні міжнародні та національні установи, не витрачаючи час на дизайн та створення нових інституцій.

Для того щоб забезпечити сталість політик відновлення, необхідно віддати керівництво та відповідальність ("ownership") у цьому процесі Україні. 

Керівна роль України також сприятиме децентралізованому підходу та орієнтації на потреби людей на місцях: чим ближче "до землі" прийматимуться рішення, тим ефективнішим буде відновлення щодо впливу, відчутного на рівні громад. 

Донори часто прагнуть фінансувати проєкти в рамках власного широкого порядку денного або ж брендувати великі та гучні проєкти, "перерізати червоні стрічки". Та є ризик, що це не відповідатиме ані реальним потребам воєнного часу, ані потребам повоєнного відновлення в громадах. 

Тому велике значення для ефективного відновлення матиме вирішальний голос України.

Водночас абсолютно необхідною є підзвітність — не лише задля ефективного освоєння коштів, а й для створення сприятливої громадської думки у країнах-донорах, їх впевненості у тому, що кошти використовуються раціонально. 

Механізми підзвітності можна дещо спростити на час воєнних дій з огляду на обмежені можливості та необхідність секретності, але зробити більш складними та прозорими згодом. 

Поряд із вищезгаданими факторами це означає, що необхідно створити механізми координації та моніторингу діяльності донорів на високому рівні.

У післявоєнний період архітектуру допомоги варто модифікувати із сильнішими акцентами на таких аспектах:

• Залучити приватні інвестиції через систему страхування від воєнних ризиків, це надасть більшої ваги ринковим механізмам та ринковим відносинам на противагу державному втручанню;
• Поєднати реконструкцію з інтеграцією до ЄС, використовуючи спеціальні фонди для країн-кандидатів, одразу дотримуючись вимог європейських екологічних та соціальних стандартів;
• Забезпечити часткову локалізацію та участь українських суб'єктів у реконструкції не лише у ролі незначних елементів ланцюжків постачання, але як учасників процесу прийняття рішень. Це дозволить українцям навчатися і оволодіти практичними навичками;
• Постійно вдосконалювати систему моніторингу та звітності, що збільшить прозорість; 
• Узгодити підтримку реформ для вступу до ЄС з необхідністю реформи верховенства права. Це простимулює розвиток приватного сектору, оскільки саме проблеми з правовладдям були ключовою перешкодою для інвестицій до війни.

У період із лютого по вересень 2022 року щотижня Україна втрачала активів на близько $4 млрд. Ця сума не враховує осінні бомбардування і руйнування близько 30% енергетичної інфраструктури і електромереж. 

Це означає, що чим швидше армія України здобуде перемогу, тим меншим буде обсяг фінансування, необхідного для повоєнного відновлення.

Тому надання озброєння, необхідного для підтримки та нарощування військових зусиль, має бути одним із пріоритетів, аби дати змогу Україні боротися та виграти війну.

Фінансування невідкладних потреб України також є нагальним питанням, і це відчуття невідкладності не можна втрачати через конкуренцію між донорами чи складні та часозатратні проєкти. 

Цей текст — спрощена версія публікації для гостьової платформи політики Східної Європи Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень (SCEEUS).