Чому мобільного зв’язку в селах можна було чекати роками та до чого тут земля?

У нашій країні є майже 19 тисяч населених пунктів, де мешкає менше, ніж 500 осіб. Тож задля їх покриття високошвидкісним інтернетом треба побудувати силу-силенну базових станцій.

Півтора роки тому розпочався проєкт "LTE 900", мета якого — розширити покриття мобільного зв’язку в сільській місцевості. 

У липні 2020 року мобільним операторам надали оновлені ліцензії для діапазону радіочастот 900 МГц. Це дозволило надавати послуги в технології 4G. 

Оскільки ці частоти входять за своїми технічними характеристиками до так званих частот "покриття", їх доцільно використовувати в сільській місцевості, охоплюючи відносно велику площу на кілька кілометрів. 

Разом із ліцензіями в операторів з'явилися також певні зобов’язання:

1) до 1 липня 2022 року охопити мережею кожний населений пункт із кількістю мешканців більше 2 000 осіб та не менше 90% населення України загалом;

2) до 1 січня 2023 року — покрити міжнародні автомобільні шляхи;

3) до 1 липня 2024 року — покрити національні автомобільні шляхи.

Станом на лютий 2022 року, завдяки проєкту "LTE 900" вже 2,7 мільйони громадян країни вперше отримали та почали використовувати технологію 4G у більше ніж 8 тисячах населених пунктів. 

А другий чи третій мобільний оператор почав надавати 4G у майже 11 тисячах населених пунктах. Ці цифри вказують на значний прогрес у покритті сільської місцевості операторами зв'язку. 

Здавалося б, процес триває, залишилось трохи чекати. Але часто трапляються випадки, коли мешканці чекають впровадження 4G рік замість кількох місяців. 

Ось досить поширений приклад. Мобільний оператор спланував покрити село мобільним зв’язком. Нарешті через кілька місяців користувачі зможуть мати якісний мобільний інтернет та розмовляти з близькими, не шукаючи по селу радіосигнал. 

Зроблено всі технічні розрахунки, розпочато придбання обладнання, визначено оптимальне місце для покриття зв’язком якомога ширшої території. Але досить часто вже операторам необхідно чекати близько року, перш ніж почати будівництво базової станції. 

Весь цей час йде на погодження документів з органами місцевого самоврядування, серед яких детальний план території (ДПТ) тощо. 

Детальний план територій формується з метою уточнення схеми планування території району, визначення містобудівних умов, забезпечення комплексності забудови території та організації транспортного і пішохідного руху тощо. 

Тобто ДПТ розробляють, як правило, на територію, що обмежується магістралями, вулицями, магістральними інженерними мережами або елементами ландшафту (водні об'єкти, гори, яри, ліси).

Тож маємо суперечливу ситуацію, коли мешканці та держава хочуть, щоб мобільні оператори швидше розгортали свої мережі, але процеси прописані так, що за короткий термін це зробити дуже складно й майже неможливо. 

Водночас до мобільних операторів і до Міністерства цифрової трансформації надходять десятки звернень від мешканців населених пунктів щодо відсутності зв'язку і прохання його там забезпечити.

Задля спрощення процесу Мінцифра розробила законопроєкт, згідно з яким для будівництва базових станцій у сільській місцевості більше не потрібно створювати ДПТ, на погодження якого раніше могло бути затрачено до пів року. 

Такі спрощення діятимуть під час будівництва веж, для яких достатньою є площа забудови до 5 соток. Якщо необхідна площа забудови більше 5 соток — для неї залишається актуальним повний цикл погоджень. 

Ці зміни суттєво скоротять процес виділення земельних ділянок та час розгортання мобільного зв’язку там, де його немає взагалі. 

Зараз за цим пришвидшеним сценарієм будуються об'єкти транспортної та енергетичної інфраструктури (дороги, мости, естакади, лінії електропередачі).

17 лютого Верховна Рада підтримала законопроєкт у другому читанні.

З урахуванням децентралізації влади процес будівництва мобільного покриття залежатиме від якісної та швидкої роботи місцевих органів самоврядування. 

Бо для прискорення розгортання мобільної мережі на території громад необхідна їхня допомога в погодженні документів.

Це перший законопроєкт Мінцифри, що не мав зауважень на етапі погодження: профільний Мінрегіон допомагав з ефективнішим підходом при виборі статті законопроєкту та підтримував його на комітеті Верховної Ради з регіональної політики та містобудування. 

Мінекономіки та Секретаріат Кабміну прискорював погодження всередині держорганів. А профільний комітет ВР пропонував винести в зал на голосування без другого читання.

Ми дійсно відчули, що розвиток мобільної мережі та цифровізація країни важливий не тільки для нас, але й для наших колег в інших органах влади.

Крок за кроком ми впевнено йдемо до зменшення цифрового розриву між міською та сільською місцевістю. Під словом "ми" я маю на увазі не тільки Мінцифру, але й мобільних операторів, міністерства, депутатів та громадські організації. 

Актуальними, на жаль, залишаються питання радіофобії місцевих мешканців, які виходять з мітингами проти будівництва базових станцій на виділеній врешті-решт землі. Але це вже зовсім інша історія.