Рецепт України. Як наблизити глобальну кліматичну катастрофу

Після двох тижнів інтенсивних переговорів 195 країн схвалили текст нової Кліматичної угоди, однак її підписання та ратифікація урядами триватиме ще кілька років.

Цілі нової угоди амбітні: обмеження зростання глобальної середньої температури в межах 2°С до 2100 року і докладання максимальних зусиль, щоб не перевищити 1,5°С.

Однак ефект від добровільно взятих зобов'язань (очікувані національно визначені внески - ОНВВ), поданих до секретаріату конвенції, далекі від досягнення цієї мети.

За оцінками консорціуму чотирьох респектабельних організацій - Climate Analytics, Ecofys, NewClimate Institute, Potsdam Institute for Climate Impact Research - Climate Action Tracker, виконання зобов'язань 158 країнами, які відповідають за 94% викидів парникових газів, дозволять обмежити зростання глобальної температури на близько 2,7°C до 2100 року.

Climate Action Tracker також зробила незалежний аналіз ОНВВ 31 країни за методологією, розробленою на основі останніх наукових досліджень. На жаль, Україна опинилася серед 15 країн з "неадекватним" внеском для обмеження підвищення температури в межах 2°С.

За даними організації, викиди України зростатимуть на 42% від теперішнього рівня до 2030 року, тоді як відповідно до всіх сценаріїв для утримання температури в межах 2°С необхідно поступово скорочувати викиди протягом наступних десятиліть.

Якби більшість країн наслідували приклад України, глобальна температура зросла б на 3-4°C. Це означало б катастрофічні наслідки для природи та суспільства.

В ОНВВ також зазначається, що Україна зробила вагомий внесок у вирішення проблеми зміни клімату, скоротивши сукупні викиди парникових газів на 10 млрд тонн з 1991 року, коли відбувся стрімкий економічний спад.

Економічну кризу в той чи інший час переживали більшість країн, але жодна з них не "додумалася" трактувати це як досягнення у кліматичній сфері.

За такого підходу всі країни можуть зарахувати собі скорочення викидів внаслідок економічного спаду і чекати кліматичної катастрофи. Саме так можна буде назвати стан кліматичної системи при підвищенні глобальної середньої температури більш ніж на 2°С.

Апологети такого бачення вважають, що Україна вже все зробила. Однак попри численні економічні спади вона досі належить до 20 країн з найбільшими викидами парникових газів, тому повинна поділяти відповідальність за зміну клімату з іншими державами. Однак кліматична політика України не просто слабка, а навіть провальна.

Схема "зелених" інвестицій

Мабуть, усі пам'ятають, що Україні вдалося продати Японії величезний обсяг "гарячого" повітря в рамках міжурядового механізму торгівлі викидами. Однак за умовами договорів ці кошти можна витрачати лише на "зелені" проекти, наприклад, заходи з енергоефективності чи стимулювання розвитку відновлюваних джерел енергії.

Логіка механізму у тому, що більш розвиненим країнам дорожче скорочувати викиди, ніж країнам із застарілими технологіями. У цьому контексті пострадянські країни отримали право продати надлишок квот на викиди, який вони отримали за Кіотським протоколом.

Хоча цей механізм має раціональне економічне підґрунтя, далеко не всім країнам вдалося ефективно його використати. Найбільш успішний досвід отримала Чехія, де за кошти від продажу надлишку квот було створено державний механізм стимулювання енергозбереження в житлово-комунальній сфері та муніципальних будівлях.

В Україні ж "кіотські гроші" стали причиною низки політичних скандалів через нецільове їх використання. Громадські активісти виявили, що понад 500 державних соціальних закладів так і не отримали обіцяні кошти на утеплення за схемою "зелених" інвестицій. Триває громадська кампанія з моніторингу виконання проектів за кошти від продажу квот.

Проекти в рамках механізму спільного впровадження

Хоча використання інструмента "спільного впровадження" - гнучкий механізм у рамках Кіотського протоколу - сприяло реалізації низки важливих проектів, наприклад, проектів з утилізації метану з полігонів ТПВ та шахтного метану, аналіз виконання проектів спільного впровадження в Україні виявив цілу низку зловживань та корупційних ризиків.

Крім того, дослідження Стокгольмського інституту навколишнього середовища свідчить, що понад 75% проектів спільного впровадження навряд чи призвели до додаткових скорочень викидів. Таким чином, контроль за виконанням проектів СВ лише однією країною - де впроваджується проект - недостатній для забезпечення їх ефективності.

Вуглецевий податок

Екологічний податок є класичним інструментом екологічної політики, який повинен сприяти зниженню забруднення і може певною мірою виконувати фіскальну функцію.

Однак податкова ставка повинна бути досить високою, аби стимулювати скорочення викидів. В Україні вуглецевий податок було запроваджено у 2011 році на рівні 0,1 грн за тонну СО₂. Він поступово зріс до 0,26 грн за тонну СО₂ у 2014 і є значно нижчим за ставки інших екологічних податків в Україні та вуглецевого податку в ЄС - 7-31 євро/т СО₂.

Такий низький податок не стимулює підприємства скорочувати викиди задля заощадження на екологічних платіжках. Отриманий бюджетом дохід також незначний.

Інші методи економічного стимулювання

На тлі наведених низькоефективних заходів інші інструменти - "зелений" тариф для відновлюваних джерел енергії та державна програма підтримки утеплення житлових будівель - виглядають значно оптимістичніше. Однак ці заходи не інтегровані до кліматичної політики, тож отримані скорочення викидів не обліковуються.

З огляду на зазначені проблеми, зовсім не дивно, що за індексом протидії зміні клімату, за яким щороку оцінюються 58 країн світу, відповідальні за 90% викидів СО₂, Україна стабільно потрапляє до списку держав з найслабшою кліматичною політикою.

За результатами останнього дослідження, Україна потрапила до п'ятірки разом з Іспанією, Туреччиною, Японією та Новою Зеландією з найгіршою оцінкою кліматичної політики. Однак за іншими складовими індексу - тенденцією викидів парникових газів та впровадженням відновлювальних джерел енергії - Україна посідає кращі позиції.

Слід зауважити, що в рамках реалізації угоди про асоціацію з ЄС триває розробка ще одного інструмента кліматичної політики - внутрішньої системи торгівлі викидами - СТВ. Проект концепції впровадження цієї системи відповідно до директиви 2003/87/ЄС оприлюднено у вересні, однак Кабмін її ще не затвердив.

Ця система вважається найбільш ефективним інструментом кліматичної політики, адже дозволяє знизити витрати на скорочення викидів як для гравців ринку, так і для економіки в цілому, проте розробка й адміністрування цього інструмента надзвичайно складні.

Ефективна робота системи торгівлі викидами значною мірою залежатиме від правильно встановленого обмеження на викиди для гравців ринку, прозорого та справедливого розподілу дозволів на викиди між учасниками, а також належного функціонування системи моніторингу, звітності та верифікації скорочень викидів учасниками ринку.

Розробка та адміністрування механізму потребує значних зусиль та координації державних органів, а також фінансових затрат на підготовку законодавчо-правової бази. Чи стане система дієвим інструментом кліматичної політики, чи не лишиться вона фіктивним механізмом, залежить від багатьох інституційних та правових факторів.

Крім того, у листопаді 2015 року було оприлюднено проект засад державної політики у сфері зміни клімату, впровадження яких сприятиме налагодженню координації між державними органами задля поступового переходу до низьковуглецевого розвитку.

Україна має потенціал значно посилити свою позицію на кліматичних переговорах за умови інтегрування енергетичної та кліматичної політики.

У Паризькій кліматичній угоді передбачено регулярний перегляд - кожні п'ять років - зобов'язань країн із скорочення викидів для досягнення спільної мети: утримання глобального потепління в межах 2°С до 2100 року.

Україні доведеться переглядати свій внесок, який отримав критику від громадськості, суперечить зобов'язанням в рамках Енергетичного співтовариства та угоди про асоціацію і не відповідає інтересам України щодо підвищення енергетичної незалежності.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.