Земля: одні крадуть, інші мовчать

Серед аграрних тем, які домінують в політикумі, бізнес-середовищі та суспільстві загалом, - запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення.

Дискусія ведеться здебільшого в форматі "землю і душу не продають", "продаж землі - це залучення інвестицій" і, звісно, "Україна не готова до запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення".

Питання ринку землі активно використовувалося на місцевих виборах.

Як наслідок, Верховна Рада ухвалила закон про продовження мораторію на рік, прекрасно розуміючи, що без ухвалення закону про обіг земель сільськогосподарського призначення мораторій би автоматично продовжився.

З цього приводу виникає низка запитань.

Чому Верховна Рада ухвалила закон про продовження мораторію лише на рік, якщо депутати хотіли "вберегти селян від скуповування їх земель за безцінь"?

Тоді треба було ухвалювати рішення про продовження мораторію на три, п'ять або сім років. Якщо не хотіли цього робити, чому не ухвалили закон про обіг земель сільського призначення вже зараз або, точніше, чому вони його не відпрацювали?

Друге питання: чому Верховна Рада в законі прописала, що законопроект про обіг земель сільського призначення повинен бути внесений до 1 березня? Ми вже зараз розуміємо, що до цього часу він не буде відпрацьований і не пройде широке обговорення не лише серед аграрних виробників, а й серед політичних сил.

Чому земельне питання не є пріоритетним ні для політиків, ні для великих аграрних компаній, ні для місцевих рад, ні навіть для дрібних фермерів?

Ситуація, яка склалася на ринку землі, називається "дилема бандита" або "нерозв'язаний вибір", коли всім вигідніше мовчати, ніж співпрацювати. Адже дрібні фермери часто неофіційно обробляють цю землю, не мають фінансової чи бухгалтерської звітності і нікому не підпорядковуються. Їх влаштовує такий стан.

Великі компанії не хочуть відкриття ринку, бо у них нема коштів, а вийти на зовнішні ринки запозичень вони теж не можуть. Їх також влаштовує мораторій. Владі - Мін'юсту, Мінрегіонбуду, місцевим органам самоврядування - така ситуація вигідна, бо це можливість поповнити власні кишені.

Не є таємницею, що плата за оренду державних земель залежно від області та тривалості становить 50-150 дол за га. Невитребувані паї, які перебувають у розпорядженні сільських або районних громад, так само надаються в оренду не безкоштовно. Договори оренди реєструються у Мін'юсті теж за окрему плату.

Тобто в Україні склався величезний прошарок хабарників та структур, які наживаються на відсутності ринку землі. Є поняття Pareto optimum - ситуація, коли ніхто не може покращити своє становище без одночасного погіршення становища когось іншого. У нашому випадку продовження мораторію влаштувало усіх.

Політики задоволені, бо заспокоїли народ, нічого не роблячи для вирішення земельних питань. Підприємства задоволені, бо знають правила гри і не бажають їх змінювати. Державні ж органи як сиділи, так і сидять на хабарах.

Доки це триватиме - невідомо, проте довго "дилема бандита" існувати не може. Такий паритет зміститься, якщо комусь з гравців стане вигідно вийти з гри.

Хто буде цим гравцем?

Якщо МВФ наполягатиме відкрити ринок землі, погрожуючи притримати черговий транш кредиту, тоді першими з дилеми "вистрибнуть" політики.

Або коли ринок фінансових послуг у світі зміниться, і будуть доступні кошти зовнішніх запозичень, українські компанії самі лобіюватимуть відкриття ринку.

Або коли дрібним фермерам пообіцяють віддати землю безкоштовно у власність, а решту - за пільговими кредитами, вони залюбки підтримають ринок землі.

Тут спеціально не згадується про власників земельних паїв - як живих, так і мертвих. Чому? Здогадайтесь самі.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.