Мільярди під ногами. У пошуках резервів для економіки

На одній з недавніх зустрічей з членами Форуму провідних міжнародних фінансових установ голова Нацбанку Валерія Гонтарева заявила, що кредитування може бути відновлене з середини 2016 року.

Чому б державі вже зараз не придивитися до внутрішніх ресурсів і не спробувати залучити їх для розвитку економіки?

Що потрібно зробити, аби населення повернулося обличчям до банків, і економіка через банківські важелі отримала підживлення для росту?

Обсяг готівки в обігу становить близько 275 млрд грн. Крім того, на руках у населення, за різними оцінками, перебуває до 100 млрд дол.

Звичайно, було б непогано, якби частина цих коштів влилася як депозити в банки і звідти пішла на фінансування тих чи інших реальних проектів.

Звучить банально, але для цього потрібно відновлювати довіру до банківської системи. Хоча це - з галузі фантастики, особливо на тлі численних падінь банків. Зараз вісім установ - з тимчасовою адміністрацією, 56 - у стадії ліквідації.

Українці вже звикли, що їх можуть обдурити. Лише гра в жадібність за допомогою високих ставок ще трохи стимулює населення тримати кошти в банках.

У цьому випадку варто зосередитися на формуванні дієвої системи захисту вкладників та підвищенні їх фінансової грамотності, забезпеченні прозорості в діяльності банків та їх власників, розвиткові безготівкових розрахунків.

Чимало таких заходів прописано в Комплексній програмі розвитку фінансового сектора до 2020 року. Головне, щоб вони якісно виконувалися. Крім того, потрібно стимулювати кредитування. Яким чином?

Дії з боку уряду. Прямих інструментів впливу на кредитування у Кабміну нема, лише опосередковані. Можна компенсувати відсоткові ставки, брати участь на паритетних засадах в реалізації інвестиційних проектів, наданні держгарантій.

Тобто дії уряду спрямовуються на адресну підтримку виробника, а не на стимулювання розвитку економіки в цілому. Механізм компенсації ставок за кредитами може стимулювати галузь, як це відбулося на початку 2000-х з АПК.

Дії з боку НБУ. Вони теж можуть бути опосередкованими, але водночас матимуть суттєвий вплив. Один з них - підтримка довгострокової ліквідності банків при реалізації ними інвестиційних проектів та проектів в пріоритетних галузях за умови забезпечення контролю за отриманими банками коштами рефінансування.

Про це не раз говорилося, навіть впроваджувалося, але під тиском міжнародних фінансових організацій до логічного завершення такий механізм так і не довели.

Сенс ініціативи полягає в тому, що НБУ надає довгострокове рефінансування банкам, які спрямовують ці кошти на кредитування конкретних проектів. Тобто надані кошти принесуть банку реальний прибуток.

Якщо банк працює, підтримує працюючих суб'єктів господарювання, то довіра до нього зростатиме і він зможе самостійно підтримати себе у майбутньому.

У світовій практиці це не нова ідея. Механізми опосередкованої підтримки центральними банками суб'єктів господарювання шляхом рефінансування банків застосовувалися у 1950-1970 роках у Японії, Південній Кореї, Китаї.

Однак чи дозволять нам це зробити наші міжнародні кредитори, і чи є бажання це робити, враховуючи задеклароване проведення жорсткої монетарної політики з метою боротьби з інфляцією та несформовану Раду НБУ?

Не повинні стояти осторонь і самі банки. Вони можуть створити і запропонувати додаткові альтернативні продукти кредитування - торгові кредити, акредитиви, векселі. Останнім часом непогано зарекомендували себе аграрні розписки. Головне - пошук клієнтів та проектів, а не сподівання на легкі прибутки.

Гроші для розвитку економіки є. Чи потрібні вони державі, яка вустами керівників стверджує, що дно позаду, а попереду - поступове зростання? Безперечно. Просто уряду та НБУ варто уважніше придивитися до внутрішніх резервів економіки.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.