Електронні петиції: небезпеки впровадження

Електронні петиції є дієвим інструментом сучасного демократичного ладу у багатьох розвинутих країнах.

Він дозволяє побудувати діалог між активною частиною населення та владою з актуальних проблем у різних сферах життя.

Восени набудуть чинності недавно ухвалені зміни до закону про звернення громадян, які запровадять у нашу правову систему цей різновид звернення.

Його специфіка полягає у можливості комфортно залучати значну кількість підписів громадян з різних куточків держави за допомогою інтернету.

Збір підписів на підтримку петиції може відбуватися як на сайтах адресатів петицій, так і на сайтах громадських об'єднань. Відтак електронними петиціями досягається три мети.

1. Зручність для громадян, які бажають підтримати ту чи іншу ініціативу.

2. Мінімізація маніпулювань з кількістю підписантів, адже для підтримки петиції необхідно буде пройти механізм верифікації особи. Закон встановлює вимоги до цього механізму: безоплатність, необхідність електронної реєстрації громадян для підписання петиції, недопущення автоматичного введення інформації.

3. Надання цьому виду звернення особливого статусу: на нього відповідає найвищий рівень суб'єкта, відповідь повинна бути оперативною і публічною.

За допомогою електронних петицій можна буде звертатися до президента, Верховної Ради та місцевих рад з пропозиціями, заявами і скаргами.

Ці види звернень існують ще з середини 1990-х років, з часу ухвалення первинної редакції закону про звернення громадян. Однак після отримання можливості оформити їх у вигляді електронної петиції, підписаної значною кількістю громадян, вони набувають нового значення та сфери використання.

Так, в рамках пропозицій можна порушувати питання про вдосконалення законодавчої бази, підтримати ті чи інші проекти нормативно-правових актів. Не виключена можливість у петиції викласти текст законопроекту. Цей вид звернень може стати найбільш дієвим у вирішенні важливих суспільних проблем.

Заява стосується сприяння реалізації закріплених Конституцією і законодавством прав та інтересів осіб або категорій населення. Таким чином можна повідомити про порушення законодавства, висловити прохання про визнання за певною особою відповідного статусу, прав чи свобод.

Закон не забороняє подавати електронну петицію в інтересах конкретної особи.

Нарешті, скаргою є звернення з вимогою поновити права громадян, порушені діями чи бездіяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Фото hromadskeradio.org

Електронна петиція не може містити заклики до повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України, пропагувати війну, насильство, жорстокість, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. Відповідає за зміст петиції її ініціатор.

Таким чином, із запровадженням електронних петицій у громадян з'явиться новий інструмент цивілізованого спілкування з державою та органами місцевого самоврядування з метою вирішення суспільно значущих питань. Такі петиції можуть бути і формою ефективного демократичного тиску на владу.

На рівні територіальних громад петиції стануть у нагоді для акцентування уваги місцевих рад на локальних проблемах та шляхах їх вирішення.

Для звернення до президента, Кабміну або Верховної Ради ініціатору треба буде за три місяці зібрати більше 25 тис підписів.

Зважаючи на таку велику кількість підписантів, відповіді на електронні петиції протягом десяти днів будуть надавати особисто адресат звернення: президент, голова Верховної Ради, прем'єр, голова відповідної ради. Відповідь на звернення оприлюднюватиметься на сайті адресата і повинна бути обґрунтованою.

Оскільки у петиціях будуть порушуватися соціально неоднозначні питання, то за їх допомогою можна буде знати позицію чиновників з важливих проблем. У разі позитивної відповіді на петицію можна буде продовжувати здійснювати контроль або ще більший тиск на владу з метою реалізації предмета петиції.

За наявності клопотання петиція може розглядатися, в тому числі за участю її ініціатора, на сесії відповідної ради, результатом чого буде ухвалення рішення.

Публічний характер відповіді передбачає, що ставлення адресата до петиції може бути лише двох варіантів: підтримання чи не підтримання певної позиції.

Проте залежно від формулювання петиції адресат звернення може застосувати і проміжний варіант у вигляді часткового підтримання петиції. Наприклад, погодитися з пропозицією, але запропонувати інший шлях її реалізації.

Фото dniprograd.org

Закон передбачає надання обов'язкової відповіді на електронні петиції, проте виконання обіцянок, викладених адресатом у відповіді, належить до сфери не юридичних, а політичних зобов'язань.

Можливий варіант, що з певного важливого питання активісти будуть організовано спрямовувати низки петицій, аби стимулювати реалізацію позиції суб'єкта владних повноважень, викладених у його відповіді. Кожна з таких петицій може містити вимогу пояснити, що зроблено за результатами попередньої петиції.

Електронні петиції є ще одним важливим кроком на шляху становлення в Україні потужного громадянського суспільства і формування відповідальної та орієнтованої на суспільні потреби влади.

Проте на практиці цей інструмент може бути дискредитованим або навіть використаним для зовсім інших цілей, ніж у розвинутих демократіях.

По-перше, значна частина отримання позитивного результату від подання петиції залежить від правильного формулювання її фінальної частини. Якою б соціально гострою та інформаційно насиченою не була описова частина, орган влади буде реагувати передусім на конкретне питання, визначене її ініціаторами.

Відповідаючи на петицію, суб'єкт владних повноважень не зобов'язаний виходити за рамки її прохальної частини, тому за бажанням може скористатися недосконалістю формулювань петиції та обмежитися відпискою.

Відтак, юридично некоректна або неточна постановка питання у петиції може знівелювати вагу десятків тисяч підписів людей, які її підтримали.

По-друге, відразу після запровадження інституту петицій може початися "тролінг" влади. Можна спрогнозувати хвилю штучних, безглуздих або провокаційних петицій, на які влада буде змушена давати цілком офіційні публічні відповіді.

Масове захоплення такими петиціями і обов'язок влади відповідати на них здатне дискредитувати саму ідею та суспільне значення електронних петицій.

По-третє, ефективність цього інституту може суттєво знизити "війна петицій".

Наприклад, прибічники легалізації короткоствольної зброї збирають необхідну кількість голосів під своєю петицією, а прихильники заборони вільного продажу зброї ініціюють свою петицію і теж збирають необхідну кількість підписів. Що буде робити президент, отримавши дві протилежні за змістом петиції?

Фото youthforhumanrights.org

Мабуть, підтримає одну з них. Критика такої дії президента буде нівельована наявністю протилежної за змістом петиції, що отримала схвалення.

Одночасне ініціювання протилежних за змістом петицій з резонансних проблем, хоча і може позитивно позначитися на суспільній дискусії, проте дозволить владі уникати належного обґрунтування своєї позиції.

По-четверте, електронні петиції майже гарантовано почнуть використовуватися політичними силами у боротьбі за владу. Апелювання до народу для підтримки своїх явно популістських гасел є звичною практикою вітчизняних політиків.

Тепер не доведеться погрожувати референдумами та посилатися на сумнівні опитування щодо ставлення населення до певного питання. Достатньо буде ініціювати електронну петицію та агітувати за її підписання всілякими засобами.

Коли петиція збере необхідну кількість підписів, вона набуде статусу предмета політичних перемовин. У розвинутих політичних системах це, можливо, не викликало б нарікань, проте у наших реаліях петиції можуть стати заручниками політичних суперечок, передвиборних баталій і маніпуляцій суспільною думкою.

Проте, будемо сподіватися, що інститут електронних петицій здолає "дитячі хвороби" і стане надійним засобом комунікацій між суспільством та державою.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.