Хто заселить Україну
Земля надана людству природою, а тому є суспільним надбанням. Приватна власність на землю - це рудимент рабовласницького ладу, від якого більшість країн давно відмовилися і перейшли на поняття "право користування землею".
Президенту і новому парламенту потрібно взяти під контроль проведення земельної реформи в Україні. Ії доцільно проводити спільно з реформою адміністративно-територіального устрою, для якої земельні відносини є базовими.
Прийняті недавно старим складом парламенту закони з питань землекористування
тільки посилюють протиріччя в сфері земельних відносин і можуть мати непередбачувані соціальні наслідки.
Земельна та адміністративно-територіальна реформи повинні доповнювати одна одну. Крім того, земля - земельна рента - мусить стати основою для формування фінансової основи місцевого самоврядування - самодостатніх адміністративно-територіальних одиниць.
Найбільш істотними і актуальними проблемами у сфері адміністративно-територіального устрою України є наступні.
1. Законодавча неврегульованість правового статусу адміністративно-територіальних одиниць, порядку вирішення питань у сфері адміністративно-територіального устрою.
2. Розташування у багатьох випадках на території міст інших міст, сіл і селищ як окремих адміністративно-територіальних одиниць, збереження всупереч Конституції серед адміністративно-територіальних одиниць таких їх категорій як селище міського типу, сільрада, а також селищна і міська ради.
3. Відсутність у багатьох випадках на планово-картографічних матеріалах визначених відповідними уповноваженими органами меж адміністративно-територіальних одиниць, невинесення їх в натуру, визначення значної частини меж таких одиниць без урахування місцевих природних, історичних та інших факторів, перспектив розвитку регіонів і населених пунктів.
4. Надмірна кількість адміністративно-територіальних одиниць базового (понад 12 тис) та районного рівня (понад 500), що знижує ефективність надання публічних послуг і контролю.
Зволікання з розв'язанням цих проблем, формуванням законодавства та створенням умов для його належного виконання значною мірою пов'язане з поєднанням цих проблем з іншими проблемами, зокрема у сфері регулювання земельних відносин, розвитку місцевого самоврядування, оподаткування, відносин власності.
У цьому зв'язку чітке координування земельної і адміністративно-територіальної реформ є закономірним явищем. Земля як базис будь-якої кредитно-фінансової системи була і залишається основним надійним ресурсом оздоровлення економіки і формування самодостатніх адміністративно-територіальних одиниць.
Фото УП |
Подолання економічної кризи через залучення в ефективний обіг земельно-ресурсного потенціалу та удосконалення земельних відносин слід вважати одним із стратегічних напрямів соціально-економічного розвитку України.
Однак, поточний стан справ у земельному господарюванні вимагає рішучого перегляду земельної політики та розробки концепції новітньої національної стратегії у сфері землекористування, в якій роль держави повинна суттєво посилитися.
Земельні ресурси, на використанні яких формується біля 95% обсягу продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання, мусять стати первинним фактором виробництва, фундаментом економічної системи держави.
За оцінками фахівців, вартісна частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил держави перевищує 40%. Ємність її територіального простору за біокліматичним та земельним потенціалом для нормального життя становить 150-160 млн чоловік.
В Україні є значні резерви території, населення країни помітно скорочується, якість житлових умов, охорони здоров'я, побутових послуг, соціального страхування, доходів погіршується. Є всі підстави вважати, що у найближчі 25 років природного приросту населення в Україні не відбуватиметься.
За умови посилення сформованих негативних тенденцій демографічного та економічного розвитку в Україні незабаром можуть виникнути серйозні проблеми із збереженням її територіального простору.
Реальністю є те, за по значною частиною периметра державних кордонів України живуть народи із швидко зростаючим населенням, і тому українські землі природним чином можуть стати об'єктом міграції їх населення.
Протистояти таким процесам можна тільки шляхом оздоровлення економічної ситуації в Україні. Збереження української землі і повинно стати для суспільства головною національною ідеєю 21 століття.
В Україні досі нема повного кадастру земель. Перед державою стоїть складне завдання щодо створення системи землекористування, яка дозволила б поєднати вільне володіння землею і соціальну справедливість при її використанні.
Фото УП |
Земля надана людству природою, а тому є суспільним надбанням. Приватна власність на землю - це рудимент рабовласницького ладу, від якого більшість країн давно відмовилися і перейшли на поняття "право користування землею".
У здійсненні реальної та ефективної земельної політики важлива роль мусить належати саме державі. Передусім необхідно швидко переглянути та доопрацювати Земельний кодекс - базовий рамковий законодавчий акт, що у будь-якій державі світу посідає чільне місце після Конституції і Цивільного кодексу.
Необхідно законодавчо закріпити правило: приймати державні управлінські рішення та реалізовувати права власника на державному, регіональному і місцевому рівнях тільки на основі матеріалів прогнозування і планування землекористування.
Наступним важливим для реформування земельних відносин завданням є здійснення державної кадастрової оцінки землі і забезпечення переходу на систему земельних платежів, що формуються виходячи з рентної вартості землі.
Цивілізоване кредитування сільськогосподарських організацій, селянських і особистих підсобних господарств, індивідуального житлового будівництва в сільській місцевості можна забезпечити, створивши систему Українського державного земельного банку. Такий банк в Україні вже створено. Але є ризик, що він може бути з часом експропрійований групою осіб і наповнений сумнівними ресурсами.
Для забезпечення виходу із складної ситуації необхідно зробити наступні кроки.
1. Терміново прийняти конституційний закон "Основи державної політики в сфері регулювання відносин з використання та охорони земельних, сировинних і біокліматичних ресурсів України".
2. Розробити і терміново прийняти пакет законів з регулювання окремих складових земельних відносин - розмежування земель, оцінка, землевпорядкування, охорона, оренда, застава, межування і зйомки, обстеження, угоди.
3. Створити в ранзі не комітету, а міністерства єдиний державний орган з управління земельними ресурсами як об'єктом унікальним, багатофункціональним і складним.
Фото УП |
До нього повинні входити як складові частини: Державна земельна інспекція, Державне агентство управління державними землями, Державний департамент земельного кадастру і реєстрації прав на землю, Український державний земельний банк, Земельний (межовий) суд.
4. Розробити і прийняти довгострокову Національну цільову програму охорони земель, звернувши особливу увагу на попередження деградації земель, розвиток сільськогосподарського землекористування, проблему розселення, земельні платежі на рентній основі, усунення криміналізації земельного ринку.
5. Розробити, прийняти і забезпечити реалізацію регіональних цільових програм облаштування та ефективного використання ресурсів землі, для чого здійснити розмежування земельного фонду України за рівнями власності: державна, регіональна, муніципальна.
6. Створити єдину інформаційну систему земельного кадастру і реєстрації прав на землю і нерухоме майно та виконати державну економічну (грошову) оцінку всіх земель України за єдиною уніфікованою методикою, провести генеральне землевпорядкування України та її політико-адміністративних одиниць.
Стратегія земельних перетворень в Україні може включати також наступні три ключові напрямки.
Перший - реформування відносин власності на землю.
Другий - облік і вартісна оцінка на рентній основі земельно-ресурсного потенціалу в складі національного багатства України і взяття його на державний баланс.
Третій - організація ефективного управління земельними ресурсами України як національним надбанням (незалежно від форм власності), загальним просторовим базисом народного господарства і головним засобом виробництва в сільському і лісовому господарстві, матеріальною основою біосфери.