Сильна гривня потребує сильної економіки

За Конституцією України, Національний банк має забезпечувати стабільність національної грошової одиниці - гривні.

Виконуючи цю основну функцію, НБУ має виходити із пріоритетності підтримки цінової стабільності в державі.

Можна вдаватися до тривалих обговорень меж дії цих норм, але за своєю суттю ці норми залишаються нормами прямої дії, що зобов’язують центральний банк до певної політики.

Тепер подивимося на факти. Україна вже 2 роки має стабільний обмінний курс. Ми всі можемо оцінити це надбання: бізнес та населення мають змогу більш впевнено планувати свої фінанси, довіра до національної грошової одиниці призвела до зростання гривневих депозитів та стала основою для відновлення інвестиційних процесів в економіці.

Два роки тому Україна мала інфляцію близьку до 15%. Цей рік ми впевнено завершимо із інфляцією, меншою за 10%. Можна дискутувати щодо адекватності показника інфляції, але його динаміка все одно відображає цінові тенденції в країні.

Завдяки сповільненню інфляції домашні господарства мають можливість менше опікуватися тим, що завтра вони не зможуть стільки ж придбати за зароблені сьогодні кошти.

Так склалося, що в Україні головним макроекономічним індикатором є обмінний курс. Економіка є дуже сильно доларизованою, і практично жоден економічний агент - підприємство або пересічний громадянин - має певний фінансовий стосунок до обмінного курсу. Тому ця тема має високе значення для кожного.

Останнім часом в Україні посилилися панічні повідомлення про неминучість девальвації та закиди про неправильність курсової політики Національного банку. Мовляв, курс має бути плаваючим - без жодного керування.

Безумовно, частина правди в цих висловлюваннях є. Але тільки частина, і дуже невелика - з огляду на ту ситуацію, що склалася в Україні.

Уявімо собі ситуацію запровадження високої волатильності курсу в Україні. Якщо гривня девальвуватиме, Національний банк критикуватимуть за послаблення національної грошової одиниці.

Якщо гривня посилюватиметься, то власники заощаджень у іноземній валюті та експортери теж піддадуть Національний банк нищівний критиці - згадаємо епізод з ревальвацією гривні 2005 року.

Тобто НБУ приречений на критику у будь-якій ситуації. А зараз його критикують за виконання конституційних функцій, тобто за ситуацію, яка влаштовує більшість економічних агентів - мінімізацію курсових коливань.

З весни 2010 року до літа 2011 року Національний банк стримував ревальваційний тиск на гривню. Багато інших валют світу зростало до долара, але гривня залишалася стабільною.

Останні три місяці відбувається інший процес, але це лише три місяці на тлі дворічного періоду. Політика НБУ змінилася - він стримує гривню від послаблення точно так же, як більше року до цього він стримував гривню від суттєвого посилення.

Ще одним ключовим напрямом критики діяльності Національного банку є звинувачення у створенні дефіциту ліквідності. Дійсно, в останній місяць вартість гривневого ресурсу в Україні сягнула небезпечного рівня у 30%. Але чи правильно звинувачувати в цьому явищі політику Національного банку?

Гривня уходить з економіки не через якісь активні дії НБУ з її мобілізації. Щомісяця ми сплачуємо величезний газовий рахунок на кілька мільярдів гривень, який постійно збільшується через зростання ціни: ці кошти переводяться у долари США і уходять за кордон.

Національний банк просто не може не продавати валюту під ці заходи - жоден український банк не в змозі забезпечити НАК "Нафтогаз України" такими обсягами.

Другим напрямом є активна купівля валюти тіньовим сектором на роздрібному ринку.

Це знов-таки виводить величезну кількість гривні з економіки, оскільки ці великі купівлі в остаточному рахунку доводиться фінансувати тому ж Національному банку.

За таких умов не можна вимагати від центрального банку ще і здійснювати політику масованої емісії грошей. Це не призведе до добрих наслідків.

Національний банк чітко та послідовно виконує свої функції. Можна по-різному аналізувати ті чи інші кроки НБУ, але серед ключових регуляторних органів в країні лише Національний банк має чітку політику (що зокрема видно і у виконанні програми свіпраці з МВФ) і завдяки цьому йому вдається утримувати ситуацію на ринку адекватною до викликів сьогодення.

Він не може діяти інакше, тому всі інші варіанти були би набагато гіршими.

Але частина правди у закидах про недоцільність стабільного курсу все ж таки є. Структура української економіки є такою, що підтримка вічної стабільності обмінного курсу є неможливою.

Час від часу Україні доводиться вимушено підтримувати свою конкурентоспроможність у світі через девальвацію національної валюти. І відбувається це тому, що інші чинники конкурентоспроможності аж ніяк не посилюються.

Ми підписуємо кабальні контракти на постачання енергоресурсів, прирікаючи економіку на більші витрати на одиницю продукції. Ми тримаємося за незмінні тарифи на газ для населення, ще більше посилюючи навантаження на вітчизняний бізнес (адже саме йому доводиться за це платити через вищі тарифи).

Ми так і не створили сприятливий інвестиційний клімат, що забезпечив би зростання продуктивності економіки і замінив би обмінний курс як ключовий чинник міжнародної конкурентоспроможності.

Проблема полягає не в тому, що ми досі не маємо режиму, кращого за підтримку стабільного валютного курсу, а в тому, що ми не створили практично жодних передумов для існування такого режиму.

Національний банк не може один здійснювати реформи в країні. Зі свого боку, він робить багато, аби зменшити курсовий ризик для українських економічних агентів.

Це і підтримка заборони споживчих кредитів в іноземній валюті, і боротьба з надмірною доларизацією банківських балансів, і стимулювання гривневих депозитів замість депозитів в іноземній валюті.

Нинішня ситуація є цілком контрольованою. Ситуація із зовнішнім дисбалансом української економіки і близько не має тих масштабів, як 2008 року.

Події на світових ринках мають всі ознаки чергової стабілізації - можливо, скоро ми почуємо про відновлення зростання цін на чорні метали та досягнення ними нових пікових показників.

Принаймні попит на наших найбільших ринках збуту продовжує зростати високими темпами, а ціни на нафту вже повернулися до рівня липня 2011 року.

Девальваційний тиск на гривню за кілька місяців може зникнути так само швидко, як і з’явився. Навіть найпесимістичніші сценарії перебігу подій у світі не дадуть навіть і половини тих проблем, з якими Україна стикнулася 2008 року.

Національний банк після останньої кризи накопичив великий досвід координації дій з банками - і у разі критичних потреб у ліквідності банки отримають кошти у адресному режимі.

А із послабленням девальваційних очікувань до України може прийти додатковий капітал, адже підвищений рівень процентних ставок створив цікаві можливості заробітку для світу, де гроші досить дешеві.

Дуже легко сконцентруватися на короткострокових проблемах і забути про довгострокові завдання. Безумовно, одним із довгострокових завдань для України є перехід до більш гнучкого обмінного курсу, і це усвідомлюють в НБУ.

Але через відсутність структурних реформ Україна не готова до запровадження такого режиму. Національний банк робить все, що в його силах, а саме зменшує курсові ризики для бізнесу і населення, зокрема через обмеження сфер обігу іноземної валюти та запровадження форвардних операцій.

Але це тільки мала частина роботи, яку мають доповнювати гармонізовані дії з боку виконавчої та законодавчої гілок влади. На жаль, в українському суспільстві сформувався запит на відсутність шокових коливань курсу, але не запит на засоби їхнього попередження.

На завершення ще раз хочу підкреслити, що сильна конкурентноздатна економіка, міцна гривня без структурних реформ неможливі. І в першу чергу це залежить від дій уряду.