Птах з одним крилом

За роки незалежності українська влада так і не визначилася, від якої точки економічного розвитку країна відривається і до якої точки прагне дійти.

Україна нагадує літак, який веде радист. Як, куди і за який час він долетить, і чи долетить взагалі, невідомо.

У радянські часи промисловим підприємством керували директор, заступники з технічних питань, виробництва, економіки, фінансів, головні бухгалтер, технолог, конструктор.

За розподілом обов'язків на заступника з питань економіки, крім керівництва поточним плануванням та аналізу діяльності, покладалася розробка перспективного плану розвитку підприємства.

Останній узгоджувався з перспективами впровадження нової продукції, технічними, фінансовими та кадровими можливостями, технологічним переоснащенням виробництва. Ця схема була запозичена у розвинутих державах.

Перехід України до капіталістичного способу виробництва призвів до розкрадання власності. Для зменшення чисельності людей, які знали про це, на більшості підприємств були ліквідовані економічні та фінансові служби. Головною фігурою економіки став головний бухгалтер.

В уряді не було головного бухгалтера, тому функції економічного планування перебрав на себе міністр фінансів. Посада міністра економіки стала декоративною.

Більшість глав цього відомства погано розуміли взаємозалежність проблем розвитку держави, тому 20 років поспіль Україна розвивалася хаотично, навіть в періоди зростання макроекономічних  показників.

Після розвалу СРСР економіка України залишилася осколковою. Хоча частка населення республіки становила 16%, у галузі машинобудування для харчової промисловості в Україні залишилося 46% підприємств, поліграфічної промисловості - 33%, легкої промисловості - 9%.

Зайвими для внутрішнього споживання стали 40% металургійної продукції, 35% - хімічної продукції, 40% - продукції сільського господарства.

Питання збалансування різних галузей виробництва шляхом диверсифікації постало відразу ж. Це вимагало активного втручання держави в економіку шляхом впровадження інноваційної моделі розвитку.

Однак така модель входила у протиріччя з інтересами перших осіб держави і керівників підприємств у перерозподілі власності, а також МВФ, який щодо країн, які розвиваються, керується подвійними стандартами.

Врешті-решт економіка знекровилася настільки, що можновладцям довелося все частіше звертатися за допомогою до МВФ. Україна сіла на голку наркотичного запозичення коштів, а стратегія її управління фактично перейшла до фонду.

Керівництво держави, не маючи економічного фаху, бездумно виконує вимоги МВФ. Це наближає країну до фінансового дефолту, який відбудеться у 2012 році. До такого висновку прийшло чимало економістів. Найбільш ґрунтовними є розрахунки Центру ринкових реформ Володимира Ланового.

Продаж землі, запланований на 2011 рік, може відстрочити настання дефолту лише на рік-півтора, але цей захід викличе соціальні потрясіння, здатні призвести до соціальної революції.

Прикритися реформами не вдасться, оскільки у жодній нестабільній країні немає такого кричущого поділу на багатих і бідних, як в Україні.

Ось приклади відсутності фаху у нинішніх керманичів держави.

У бюджеті-2011 закладені нульові ставки податку на прибуток для підприємств легкої промисловості, суднобудування і літакобудування.

Оскільки легка промисловість була вщент розвалена, перші суттєві результати там будуть отримані за десять років. Щоб прискорити цей процес, необхідні додаткові заходи, які навіть не обговорюються.

Попиту на нові кораблі практично нема. Нині флот використовується на 30%, а з початку кризи вартість вантажних перевезень впала у дев'ять разів. До закінчення кризи суднобудування не буде привабливою галуззю для інвесторів.

Мінімальний термін виробничого циклу у суднобудуванні - три роки. Таким чином, перші результати будуть отримані за вісім-дев'ять років. Хто у таких умовах вкладатиме гроші в розвиток галузі?

У літакобудуванні свої проблеми. Розвиток виробництва гальмує кадровий голод. І справа не тільки у рівні зарплати провідних спеціалістів, яка менша за необхідну щонайменше удвічі.

Головними є соціальні проблеми. За роки незалежності багато людей відвикли працювати від дзвоника до дзвоника. Вони згодні на меншу зарплату, але у більш-менш вільному режимі робочого дня.

Ще одна проблема літакобудування - брак обігових коштів.

Про економічні протиріччя, наприклад, компанії "Антонов" свідчить те, що КБ Антонова з дослідним заводом з одного боку, та "Авіант" з іншого мають відокремлені баланси. Під час об'єднання перші були прибутковими, а "Авіант" мав мільярдний борг.

До того ж, "Авіант" має значні економіко-організаційні проблеми. У розрахунку на одного працюючого європейська корпорація "Аеробус" випускає вчетверо більше літаків, ніж "Антонов".

Подолання цих проблем потребує, як мінімум, десяти років роботи, але урядовців це не хвилює.

Таким чином, надання податкових пільг трьом вказаним галузям не дасть суттєвих результатів у 2011-2015 роках. Причина - відсутність в уряді фахових економістів. Їх давно загнали в опозицію.

Усе це закінчиться тільки із зміною влади, коли першу скрипку в уряді будуть грати фахові і досвідчені економісти-державники. Такі в Україні є, в тому числі - серед відносно молодого покоління.