Безкризове майбуття - утопія

Світ шукає ідеальної фінансової регуляції як філософського каменю. Академічними переможцями кризи, тобто тими, чиї погляди підтвердилися, оголосили себе психологічні школи, такі як поведінкова теорія фінансів, теорія очікувань, впевненості тощо.

Така однобічність геть відволікла увагу від реальних, натуральних аспектів економіки.

Те, що у автомобіля чотири колеса - невже це від панічних очікувань? А якщо для виробництва коліс стало потрібно удвічі менше робітників, то що відбудеться раніше: скорочення зайнятості, чи зростання внаслідок переходу вивільнених у інші галузі? А у тих, кого скоротили, виникнуть проблеми з погашенням кредитів, чи не виникнуть?

Тут вам і реальні підвалини криз крім фінансових, і ієрархія між ними.

Кризи - це труднощі перших кроків переходу до прогресивного, коли "творення" тимчасово відстає від "руйнування", розгортання нових виробництв відстає від згортання старих, створення нових робочих місць ще не встигає всмоктати всіх звільнених.

Ця версія підтверджується даними про динаміку росту середньої продуктивності, це проілюстровано на прикладі Великобританії). Перед кризами зростання продуктивності уповільнюється і економіка починає сповзати до стагнації: завершується повна заміна старих технологій новими.

Після криз зростання середньої продуктивності прискорюється оскільки розширюється питома вага нового, і так до повного насичення. Далі знову - або стагнація, або поява ще більш нової технології у естафеті технологій.

Виходить, що кризи є точками повороту до прискоренного розвитку, своєрідні дитячі хвороби росту. Фінансові кризи, які можуть виникати при цьому, є лише проявом на поверхні реальних процесів, фінансове напруження є відбиттям фізичного напруження, котрого вимагає структурна перебудова.

І  перші кісточки доміно з ланцюгової реакції банкрутств лежать у реальній сфері і стосуються тих виробництв, які перестали бути потрібними за нових умов.

Це не заперечує важливості вдосконалення фінансового регулювання. Зрозуміло, що ніщо не заважає людям додатково псувати економіку своїми помилками, що найнаочніше довела Велика депресія.

Проте тут наголос на іншому: навіть за ідеальної фінансової регуляції, ясновидців-очікувачів і психічно нормальної влади періодичні спади виробництва все одно були і будуть через труднощі перших кроків переходу до прогресу.

Все це означає перерозподіл "сфер впливу" між економічними школами реального і психологічного напрямків. До сьогоднішнього дня реальна школа давала кількісний прогноз лише загальних тенденції, а на пояснення відхилень і криз претендувала поведінкова теорія фінансів.

Ані українські, ані західні вчені, котрі займаються кількісним прогнозуванням, досі не відчувають ніяких комплексів у зв'язку з кризою. Прогнозування спадів у їхню задачу ніколи не входило, а щодо криз - то це лише випадкові відхилення від "генеральної лінії".

Тепер стало можливим безпосереднє кількісне прогнозування поворотів економіки і виявлення ситуацій коли шлях до прогресу пролягає через тимчасовий спад.

Тому тепер за психологією і фінансами залишається лише завдання: на основі цих кількісних прогнозів завчасно готувати заходи, щоб полегшувати, а не загострювати протікання невідворотних реальних процесів.

Це перевертає і розуміння напрямку чиннико-наслідкових зв'язків: не глобальна фінансова криза викликала спад виробництва, а технічно обумовлений спад загострив фінансові проблеми. Інша річ, що недоліки фінансової поведінки цей спад ще більше поглибили.