Фальшиві уроки історії фінансів

Якщо історія карає тих, хто не зумів сприйняти її урок, то фінансова історія здійснює це покарання з садистською гримасою - вона карає також тих, хто виявляє занадто великий ентузіазм, вивчивши її уроки.

Знову і знову, фінансові кризи відображають слабкість регулюючих систем, побудовані на уроках, отриманих від попередніх криз. Сьогоднішня криза не є винятком, і не буде винятком наступна криза.

Післявоєнна система фінансового регулювання була заснована на трьох, нібито, уроках 30-х років.

По-перше, ми думали, що основною причиною того, чому збанкрутували банки, є паніка вкладників. Ми не думали, що основною причиною паніки вкладників стало те, що банки знаходяться на межі банкрутства.

Як правдиво те, що вигляд втікача провокує лева на те, щоб він його з'їв, так є і крихта правди в тому, що банки банкрутують через паніку вкладників.

Але це лише невелика частка правди, правди, в яку середньому незастрахованому вкладникові, подібно середньому туристу в парку атракціонів, нерозсудливо порадять повірити.

Фактично, паніка сталася з поважної причини. Навіть у 1930-ті роки більшість банків збанкрутувало в результаті поганого управління і незаконної діяльності, що правильно і для сьогоднішнього дня.

По-друге, ми думали, що вкладники, схильні до паніки, будуть завжди маленькими вкладниками - сім'ї та невеликі фірми - а не корпорації або професійні інвестори.

Зараз ми знаємо, що це не так, але й раніше ніколи не було жодної серйозної причини, щоб вірити цьому.

Якщо великі корпорації і інші банки мають депозити, які, як вони очікують, що зможуть захотіти забрати, попередивши за короткий термін, і якщо вони знають, що всі ці депозити можуть бути забрані в один і той же час, тоді підозра, що банк може збанкрутувати, дає їм такий же привід забрати вклади, як і простим родинам.

Якщо невдачі банку типово лежать в основі проблеми, можна очікувати, що чутливі професійні інвестори будуть реагувати швидко, коли в повітрі запахне панікою.

Надання позик банками один одному, а також рівень депозитів, розміщених великими корпораціями, вражаюче зростають у роки, що безпосередньо передують кризі.

Це особливо показово для репо-ринків, які надають такі ж послуги для професійних інвесторів - банків і великих корпорацій, - які звичайні банківські депозити надають для приватних осіб і невеликих фірм.

До фінансової реформи, яка була прийнята під час цієї кризи, така "тіньова" банківська система працювала поза банківського режиму, що застосовується до традиційних депозитних банків.

Дійсно, тіньова банківська справа не розросталося б так швидко, якби режим не був продуманий з урахуванням явних уроків 1930-х років.

Але крах тіньової системи після колапсу Lehman Brothers так само став результатом масового вилучення вкладів з банків, хоча тут були залучені професійні інвестори.

У цьому випадку, на відміну від 1930-х років, банки перестали довіряти один одному перш, ніж інші усвідомили, що настав час припинити довіряти банкам.

Третій помилковий урок полягає в тому, що якщо б було можливо підтримати довіру до фінансової системи і, як наслідок, до решти економічній системі, можна було б довіряти самій системі, і вона б вижила і процвітала.

Це призводило до цього переполоху серед стратегів, коли б не виникала загроза довірі подібно до того, як виник "міхур доткомів" в кінці 1990-х років.

Пузир доткомів не був загрозою для банківської системи як такої, швидше погрозою сукупному попиту. Але мало людей зважилося поставити жорсткі питання, коли довіра повернулася знову і коли був надутий пузир на ринку нерухомості після зниження вартості акцій технологічних компаній.

Дивно було повірити в ідею, що щось добре для підтримки довіри, може призвести до небезпеки для банківської системи. Урок того, що заходи по створенню довіри відвернули крах в 2000 році, був уроком, який фінансовій системі не слід було заучувати.

Чому всі ми обманювали себе ідеєю, що ми колективно можемо зробити себе багатшими, продаючи один одному невиправдано високу вартість акції і нерухомості?

Ми були колективно ірраціональними, але це не є поясненням. Нам потрібно знати, чому деякі форми колективної ірраціональності мають на нас більш сильний вплив, ніж інші.

Захоплююча відповідь прийшла після наукових досліджень у нейробіології, яке пояснює, чому неможливо лоскотати себе. Виявляється, що лоскотання можливо при несподіваних відчуттях на певних ділянках шкіри.

Тому що мозок людини, що намагається себе полоскотати, передбачає відчуття, які виникнуть при впливі на ці ділянки пальцями - процес, що відбувається у мозку - і відчуття лоскоту вже не вийде.

Ви можете, однак, досягти успіху і полоскотати себе через посередника - машину, наприклад, яка передає руху ваших пальців у відчуття на шкірі, досить непрямим способом, мозок при цьому не здатний передбачити ці рухи.

Хоча свідома частина вашого мозку знає, що відчуття лоскоту походить від вас і не є "по-справжньому" несподіваним, мозок не отримує його, і лоскіт спрацьовує.

Лоскотати себе так само марно, як намагатися зробити себе багатшими, виписуючи собі чек - або продавати собі свій власний будинок за ціну, в два рази вищу його ринкової вартості.

Не набагато краще, якщо ви і ваш друг випишіть один одному чеки або продасте один одному будинки.

Протягом кількох років ми примудрялися перехитрити ту частину нашого мозку, яка говорила нам, що ми не здатні "залоскотати себе" до великого багатства.

Мабуть, звичайні люди завжди знали, що коли вони продавали будинки, отримуючи реальні доходи, в кінцевому підсумку, вони отримували прибуток за чийсь рахунок. Лише економісти, які вивчили уроки попередніх криз, вірили в ідею, що ніхто не понесе збитків.

Сьогоднішні стратеги, роблячи висновки з кризи 1930-х років, здається, вірять, що створення довіри чимось відрізняється від створення впевненості

Останні "стресові тести" європейських банків були явно створені як засіб повернення довіри до банків, а не для дійсного дослідження можливих системних слабкостей - вони не зуміли, наприклад, врахувати можливість дефолту грецького суверенного боргу.

Це схоже на перевірку використання ваших домашніх вогнегасників проти грабіжників. Позитивні результати переконають тільки тих, хто вивчив уроки, отримані в 1930-х роках, а потім не зумів їх забути.