Хто грає короля

Короля грає оточення, так було і буде. Займатися всім у короля нема часу, знань та можливостей, тому розумний король підбирає собі розумне оточення, яке надає йому кваліфіковані та виважені пропозиції.

В Україні "королем" завжди був президент, хоча при колишньому президентові дуже активно діяла "газова принцеса", яка вважала себе рівною королю. Чим це закінчилося для обох, відомо.

Вдалий приклад гри в короля - міністр економіки післявоєнного періоду Німеччини Людвіг Ерхард, який де-факто керував канцлером Конрадом Аденауером. З цієї гри виросла потужна і, головне, стабільна економіка.

В Україні теж є вдалі приклади. За виконувачем обов'язків прем'єра Юхима Звягільського стояв професор Віктор Найдьонов. За прем'єром Анатолієм Кінахом - академік Юрій Пахомов. Автор не хоче принизити екс-прем'єрів, але треба назвати прізвища людей, які фактично і вдало керували країною.

На жаль, подібних розумників при жодному президентові України не було. Всі глави адміністрацій грали роль "сірих кардиналів", головно, у власних інтересах. Ніхто з них не був економістом, крім нинішнього глави адміністрації президента.

Не можна згадати жодного міністра економіки, який би залишив слід в історії України. Більш того, в усі роки незалежності на першому плані стояла постать міністра фінансів, роль якого на підприємстві - головний бухгалтер.

Через постійний дефіцит бюджету роль міністра фінансів переоцінювалася. Його вважали ледь не головним економістом країни. Хоча ця позиція в Україні більше нагадує посаду начальника відділу праці і зарплати радянського заводу.

Хоча бухгалтери, фінансисти та статистики належать до одного блоку економічних спеціальностей, вони не мають жодного стосунку до економіки. А плем'я економістів за двадцятиріччя періоду "прихватизації" виявилося зайвим свідком свідомого розвалу економіки і втратило роль наукового планувальника.

Все це негативно позначилося на економіці України, яка міцно закріпилася у статусі сировинної держави. Через те вона втрачає мільярди. Норвегія у схожій ситуації зуміла стати багатою країною з розвинутим наукоємним виробництвом.

А все починається з того, хто грає короля.

Зараз зрозуміло, що королем України хоче бути Віктор Янукович. Попри поширену думку про його недоліки, не можна не бачити, що він виявився здібним учнем. Швидко вивчив українську мову, яку на Донбасі мало хто знає.

Щодо свого оточення Янукович однаково рівний і толерантний. Він намагається зрозуміти, як йому слід поводити себе на вищій державній посаді за різних обставин - навіть ціною розставання з власними висуванцями.

Не можна не бачити, що він стає все більш упевненим в собі, приймаючи рішення на власний розсуд і ризик. Поки що він тільки намагається стати президентом, не формально, а по суті. Поки що він потроху намацує оптимальні шляхи свого подальшого президентства на кшталт особи короля.

Однак він багато в чому помиляється. Зокрема, попри усі його сподівання, королем він не стане: і часу не вистачить, і сил.

В його оточенні навряд чи хтось знає, що під час каденції президента США Рузвельта у нього була команда молодих помічників, з якими він був у близьких стосунках, настільки близьких, що вони називати один одного по імені.

Саме вони у 1929-1932 роках познайомили Рузвельта з ідеями Кейнса ще до того, як у 1936 році у того вийшла знаменита книга "Загальна теорія зайнятості, відсотків та грошей". Однак головним у стосунках Рузвельта та його помічників була спільна ідея - процвітання своєї країни.

Чи є щось подібне у президента Януковича? Уряд Миколи Азарова не має жодного фахового економіста. Частина міністрів просуває власні економічні інтереси, тому дії Кабміну суперечать поточним інтересам країни.

Хто знає про це, хто здогадується, але результати роботи уряду викликають численну критику. Достатньо згадати обговорення скандально відомого Податкового кодексу, який може повернути часи позасудових трійок.

Це те, що лежить на поверхні політики нинішнього уряду. Однак є чимало прихованих речей, які ведуть економіку України у безвихідь.

Частина президентського оточення викликає спротив навіть у парламентській фракції Партії регіонів. А такі скандальні постаті, як Ганна Герман та Дмитро Табачник, взагалі дискредитують главу держави, незалежно від того, чи займаються вони разом з командою економістів майбутнім України чи ні.

Про роботу першого заступника глави адміністрації президента з економічних питань Ірини Акімової наразі важко щось сказати. Кілька її пропозицій викликали подив українських економістів, бо вони були відірвані від сьогодення.

Інших економістів в оточені гаранта, здається, немає. Хоча йому не завадило б звернути увагу на молодих здібних економістів, серед яких - Ярослав Жаліло.

Можна було б згадати і досвід створення у 1994 році Науково-дослідного інституту економічних досліджень при президентові України.

Тоді цей інститут довго не протримався, бо його висновки суперечили намірам президента провести швидку приватизацію. Що з того вийшло, і хто з чиєю власністю відійшов подалі від інтересів народу, то тема іншої статті.

От і зараз при бажанні Януковича попрацювати на державу і народ можна було б організувати такий інститут у межах коштів на утримання державних органів. Його працівники, молоді та здібні економісти, й зіграли б короля.