Кризу передбачено в Біблії

Час розкидати каміння і час визбирувати каміння...час мовчати, і час говорити

Ек. 3,5,7

...зодягнімось у зброю світла

Рим. 13,12

Всі відповіді по кризах і їх природі можна знайти у Біблії, де вони звуться горем. Святе письмо - це не просто Боже об'явлення, але й проникливий економічний (енергетичний) і соціальний аналіз.

Причин руїни і падінь (горя) існує багато, але джерелом завжди були гріх і мерзота, тобто, важлива помилка і порушення об'єктивних законів світу (Іс. 3; 3,9; Іс. 5,8-9; Іс. 48, 20-22; Ієз. 24,6-14; Об. 17-19).

У соціальній сфері криза (горе) виявляється через неправильний (викривлений) обмін і розподілення енергії. В якості енергії можна розглядати хліб, власність або рух капіталу, який ототожнюється і символізує енергію всіх перетворень (діл) у суспільстві.

Історія людства бачила багато цивілізацій, їх підвищення і падіння. Вавилонська, Єгипетська, Перська, Шумерська, Аркадська, Етруська, Майя, Інків, Ацтеків тощо.

Сценарій їх розвитку і падінь один і той же: зародження, підйом (розвиток), пік (розквіт), занепад, і на останку - падіння, що закінчувалось або революцією, або остаточним зникненням цивілізації, або завоюванням її цивілізації сильнішим сусідом.

Згідно з дослідженням Міжнародного інституту науки і життя ім. Муді, кризи усіх відомих нам цивілізацій розвивалися відповідно до кривої на рис. 1. І це не випадково, бо життя будь-якої цивілізації пов'язане з перетворенням енергії.

Рис. 1 Життєвий цикл цивілізацій, держав і великих імперій, що загинули.

Умовно, крива розвитку цивілізацій має шість пунктів (точок).

Пункт перший (т. 1). Зародження цивілізації як соціуму. Зауважмо: воно завжди починається зі суспільної згоди і взаєморозуміння. Тобто, з поєднання інтересів.

Пункт другий (т. 2). Підйом, розвиток ремесел і засобів виробництва, що спрямовані на перетворення енергії в даному соціумі (суспільстві).

Пункт третій (т. 3). Максимальне насичення енергією (благами): максимальна продуктивність праці, максимальне освоєння нових видів енергії. Насичення пояснюється тим, що подальший розвиток стає неможливим, адже конструктивні сили (добро, справедливі цінності, здорові потреби) і деструктивні починають урівноважуватися.

Тобто, приріст добра починає поглинатися за рахунок зла (руйнації і узурпації енергії, псування), критична маса негідників починає розкладати суспільство й економіку.

Пункт четвертий (т. 4). Початок обвалу, що характеризується стрімким зростанням деструктивних сил зла, мерзоти і дисгармонії, збочення у всяких людських намірах і ділах. Цей пункт можна назвати рубіконом, де зло і розкладання суспільства унаслідок набрання ними критичної маси починають сильно прискорюватися.

Категорії "зло" не слід надавати суто релігійний характер. Зло - це різноманітне відбирання у когось енергії (часу, доходів, землі, засобів виробництва, пристойних умов життя), що спричиняє руйнацію життя спочатку однієї людини, а потім усього суспільства.

Пункт п'ятий (т. 5). Обвал, який може закінчуватися остаточним падінням (п. 6), або революціями, або м'якше - реформами. Цей пункт дає суспільству право на вибір свого подальшого історичного шляху, тому що реформи робилися завжди згори, а революції - завжди знизу. Але, все одно, це є ВИБІР суспільства.

Пункт шостий (т. 6). Дно. Якщо говорити у сучасному контексті, то це пункт, коли держава (цивілізація) втрачає або свою незалежність (політичну і економічну), або вона повинна щезнути, як держава, з карти Світу.

Даний процес відбувається не тільки на тлі цивілізацій, але й у процесі змін суспільно-економічних формацій, які в Біблії прозвані земними царями (Об. 17,7-14).

Тобто, цивілізаційні зміни і зміни у форматі політичного й економічного устрою світового суспільства йдуть паралельними шляхами. І це дуже важливо для глибокого розуміння природи кризи.

За всіма біблейськими ознаками, сучасна цивілізація є останньою, час існування якої називається останніми днями (часами), тобто, останнім історичним періодом.

І дійсно, ми бачимо, що попередні цивілізації певною мірою були локалізовані географічно, інформаційно, у розподіленні ресурсів, культурно і економічно. Це знижувало ризики негативних процесів у межах певної цивілізації і створювало диверсифікацію безпечності життя на Землі.

Останнім же часом (20-30 років) ми могли спостерігати активний розвиток стратегій глобалізації й інтернаціоналізації світової спільноти на економічному рівні (система світового ринку, банківсько-валютна система), рівні світового розподілу праці, колективного використання природних ресурсів, інформаційному, технологічному, кадровому, язиковому. Всі ознаки суперцивілізації.

Принципи гегемонії економічної влади і максимізації прибутку підштовхнули сильних світу цього до побудування нової вавилонської вежі, яка могла б стати запорукою спокою при порушенні фундаментальних Божих законів, а насамперед - закону збереження енергії і рівноваги (міри).

Характерними ознаками останньої цивілізації стали суттєве вичерпання звичайних (традиційних) джерел енергії і знань, перехід у невидимий світ інформації (Об. 6,8).

В пошуках енергії цивілізація, не знаходячи її у видимому світі, йде у світ невидимий, глибоко закритий матеріальною оболонкою: світ атомної енергії, нанотехнологій, біохімічної й генної інженерії. Внаслідок невігластва і моральної непідготовленості, остання цивілізація приречена на загибель від невмілого використання енергії.

Кінець прийде тоді, коли "полізуть" у невидимий світ, порушать там інформаційну рівновагу і вивільнять непідвладні керуванню сили "безодні" (первинної субстанції, праречовини), що призведе до глобальної втрати рівноваги діючих сил на планеті Земля.

Як історичний приклад корисно буде розглянути кризові падіння двох останніх імперій: Росії (1905-1917 рр.) і СРСР (1986-1991 рр.).

У Росії критичним образом збіглися кризи влади, всіх систем управління, і криза фінансової системи держави, викликана непомірними військовими витратами.

В 1907-1908 рр. вивести Росію з кризи і падіння спробував П. А. Столипін. Його реформи були спрямовані на підвищення соціальної справедливості в суспільстві, формування активного середнього класу, забезпечення населення своїми землями.

Вони могли би на той час призупинити сповзання Росії до нової революції, але Столипін був убитий екстремістами, і т. 5 Росія досягла 1917 р. (Лютнева революція). Таким чином, з реформами Росія спізнилася, і заплатила за це повною мірою.

Криза влади, економіки й ідеології були в СРСР перманентними і тяглися з 1917 р.

Кризовий стан тягнувся аж до Брежнєвського періоду "застою" (від т. 3 до т. 4). За ці часи чисельність номенклатури і розмір тіньового капіталу в СРСР неймовірно примножилися і стали не співпадати з офіційною моделлю соціалізму в державі.

Тіньовий капітал вимагав реформ, які очолив Горбачов. Саме представники нелегальної економіки підштовхнули обвал в СРСР (з т. 4 в т. 5).

Зі своїми реформами Горбачов, як і Столипін, запізнився, оскільки тіньовий капітал набув уже домінуючого характеру і "торпедував" ці реформи.

Важливим було й те, що народ не був готовим до прогресивних змін в устрої суспільного життя, бо не мав підготовленого інформаційного поля. Отже, СРСР розпочав падіння в т. 5. У той момент ініціативу намагалися перехопити "ГКЧПісти".

Цей спектакль для народу спецслужби СРСР вчинили, щоб красиво переформатуватися й відкрити дорогу капіталізації. Тому ГКЧП не спричинило ні революції, ані контрреволюції, а лише розірвання "союзного" договору в Біловізькій Пущі.

На цих двох ще свіжих прикладах наочно видно, якими важливими для держави є вчасні реформи, реформи, що можуть упередити падіння і суспільні страждання.

Українське суспільство зараз радикально поляризоване, неврівноважене і, відповідно до рис. 1, знаходиться між т. 4 і т. 5. Якщо Україна не встигне зробити суттєві реформи або нові революції (на кшталт масової люстрації негідних управлінців, економістів і ін. номенклатурного "братства"), то можна впасти до т. 6.

Як наслідок, держава може стати колонією, що належить іноземному капіталу (що найбільш вірогідно), або залишитися з самою тільки назвою і прапором.

За останні 17 років своєї незалежності український ВВП скоротився на більш ніж 60%, а реальний рівень життя народу за показником індексу споживчих цін впав у 5-7 разів, порівнюючи з 1990 р.

Навіть події помаранчевого майдану не спромоглися змінити кут падіння економіки України униз, до т. 5, і пригальмувати це падіння. Очевидно, що номенклатурна система влади, що нині діє в Україні, не здатна до реформування, бо вона працює сама на себе і веде боротьбу проти будь-яких реформ, які порушують її інтереси.

Пік падіння збігся з загальним спадом в економіці на 15-20%, падінням економічної активності в базових експортних галузях на 40-50%.

Враховуючи подорожчання газу, яке 2009 р. очікується на рівні 25-35%, Україна може перетнути т. 5, і тоді може настати час, коли нічого вже не зарадить, оскільки реформи треба робити вчасно.

Падіння України у т. 6 (повна руїна) можуть зупинити не фінансові ін'єкції, які неминуче перетікають у тіньову економіку, а радикальні політичні, економічні і соціальні зміни докорінного характеру.

Але на заваді цих реформ лежить великий камінь спотикання - стара номенклатурна модель, за яку обома руками тримаються всі президенти України. Хоча напевно відомо, що ця модель остаточно виявила свою неспроможність, скомпрометувала себе ще за часів СРСР.

Висновки (тези). Нема нічого нового під сонцем. Що було, те й буде. Що робилося, те й буде робитися (Ек. 1,9). Бо немає каяття.

Кризи є наслідком соціальних та економічних хвороб у суспільстві. Головною хворобою є порушення етичних норм використання та розподілу в суспільстві енергії.

Кризову хворобу треба лікувати каяттям та виправленням помилок (гріхів) у суспільних відносинах.

Неможливо вилікувати суспільство новою брехнею. Потрібні радикальні реформи.

Радикальні реформи можливо провести тільки в консолідованому миром і злагодою суспільстві, шляхом соціальної справедливості.

Для консолідації суспільства треба поміняти конституційні норми формування влади, виборчу систему, відмінити номенклатурну модель управління, всі привілеї та подвійні норми і стандарти, які розділяють суспільство.

Необхідно соціалізувати економічну модель, спрямовуючи її на потреби людини.