Вічна провінція української влади

Дивовижна річ: всього за три роки після зміни влади Україна забула про наміри грати самостійну важливу роль у зовнішній політиці і знову скотилася до рівня "вічної провінції" з її перманентною боротьбою за переділ влади. За внутрішніми одноманітними і передбачуваними передвиборчими перипетіями в інформаційному потоці навіть не згадується тема майбутньої зустрічі президентів Віктора Ющенка і Володимира Путіна. Хоча український лідер на початку липня повідомив, що десь до кінця серпня може бути підписана "дорожня карта" з розв'язання українсько-російських проблем. І саме від цього документу, а зовсім не від змісту передвиборчих програм, дуже залежить і економічна ситуація в Україні в цілому, і рівень життя та статків нас, українських громадян.

Залежність ситуації в наших гаманцях від "великої політики" дуже легко ілюструвати. Для цього не треба навіть зачіпати заплутану і непрозору газову тему. Є інші, дуже наочні приклади. Скажімо, торгівельні війни, які Росія почала проти України в січні 2006 року. Не важить, які саме політичні теми чи тенденції викликали обурення росіян, важливо, що Москва фактично припинила імпорт української сільськогосподарської продукції. Формальною причиною, нагадаємо, став реекспорт з української території неякісного м'яса незрозумілого походження. Втім, обсяги таких поставок були незначними, це визнають самі росіяни. Зате по українському молочному експорту без попереджень і пояснень був нанесений нищівний удар: обсяги поставок зменшилися з понад 120 тис. тонн 2005 року до близько 45 тис. тонн 2006-го.

Що це означає для України? По-перше, різко впав попит на сире молоко, а це призвело до критичного зниження закупівельної ціни, різкого зменшення обсягів його виробництва і як наслідок – до зменшення поголів'я корів. Всі необхідні цифри легко знайти на сайтах галузевих відомств. По-друге, переробні господарства, які до "війни" були чи не єдиною зразковою сферою у сільськогосподарській галузі держави, почали якщо не деградувати, то стояти на місці. Немає попиту – немає сенсу розширювати виробництво, покращувати якість продукції, модернізувати інфраструктуру заводів.

Одразу зауважимо, що переорієнтуватися на якісь далекі закордонні ринки українські виробники не можуть не через лінощі. Справа в тім, що не тільки на Заході, але і в Європі з Азією молочні продукти, традиційні для країн СНД, не користуються попитом. Наприклад, сири так званої російської групи, за маркетинговими дослідженнями, не можуть бути популярними за далеким кордоном. А ринок звичної для іноземців продукції щільно поділений між місцевими виробниками, котрі, безперечно, спроможні пролобіювати свої інтереси, щоб не пустити нових конкурентів.

Отже, будьмо реалістами. І визнаймо, що українська молочна галузь без російського ринку за пару років перетвориться на руїну. У кожного свій погляд на те, наскільки це небезпечно. У державному вимірі, за даними Союзу молочних підприємств України, втрачено прибутки від тих 300 млн. дол., на які була минулого року недовироблена продукція молокозаводів. Нібито – крапля в морі. А якщо зазирнути у вимір тих селян, які цілий рік мусили здавати молоко за безцінь, не покриваючи навіть витрати на годівлю худоби? Або у вимір підприємств, що змушені звільняти десятки працівників? Існує ще й "вимір" цих працівників, які залишилися без роботи. Ось на цьому мікрорівні сходяться проблеми селян-виборців з порожніми передвиборчими обіцянками партійних лідерів та державних діячів.

Щоправда, не можна сказати, що українські політики не звернули уваги на існуючу проблему. І президент, і прем'єр-міністр, не кажучи вже про галузевих чиновників, регулярно заявляють про наміри якнайшвидше скасувати режим "торговельної війни" з Росією. Минуло півтора року з її початку. Що змінилося?

Андрій Моровський

Деякі молокозаводи і м'ясокомбінати за цей час відновили поставки продукції на російський ринок – близько 30-40% від "довоєнного" рівня. Це правда. Але правда і те, що ніхто достеменно не знає, чому і як нині видаються дозволи. Російські і українські ветеринарні служби інспектували десятки українських підприємств. Якщо не всі, то найпотужніші (зокрема, з групи "Мілкіленд") отримали офіційні схвальні відгуки про перспективи роботи у російському напрямку. Проте ліцензії видали не всім, а декотрим. Це корупція? Протекціонізм до тих молокозаводів, власники яких наближені до влади? Важливо у першу чергу те, що українсько-російські відносини у площині реальної економіки зійшли до рівня втаємничених домовленостей, непрозорих рішень, абсолютної нерегульованості з точки зору закону. І ця проблема чомусь сприймається і політиками, і пресою як бізнес-негаразди "молочників", а не як небезпечна для держави тенденція!

Чи не виведення економічних відносин з головним торгівельним партнером з тіні мусить понад усе непокоїти державне керівництво? І чи не це має стати однією з головних проблем для розгляду міждержавної комісії Ющенко-Путін? Принаймні, президенти створили спецільний "сільськогосподарський" підкомітет цієї комісії, якому, вочевидь, є чим зайнятися. До речі, в українських чиновників є прекрасний аргумент для розмови з російськими колегами: від початку "мораторію" на імпорт української продукції ціни на неї в Росії зросли на 10-20%. А російським політикам напередодні виборів в Держдуму теж доведеться подивитися в очі виборцям...

У нас, боронь боже, немає мети повчати державне керівництво України чи Росії. Але не можна не сказати, що настав той час, коли "висока політика" повинна зійти на рівень "маленьких проблем". Бо саме від їхнього розв'язання, а не від гучних і порожніх інформаційних скандалів з приводу гіпотетичного вступу України до НАТО чи популістських заяв про другу державну мову залежить роль України в світі. Ми або стаємо нормальною державою, де дії чиновників унормовані законом, а політики дбають про інтереси своїх громадян; або – під тиражовані в ЗМІ гучні гасла про партнерські відносини з Росією – мовчки змиримося із свавіллям чиновників, які і надалі будуть від імені держави робити "реальну політику". У другому випадку не бачити Україні ні СОТ, ні НАТО. Будемо далі провінційно мріяти про великі світи і ділити недоділене на своєму "хуторці"?