Модель відносин з українцями за кордоном на досвіді Ізраїлю

У світових економічних дослідженнях є один показник, який завжди передує зростанню, інвестиціям і поверненню людей до країни. Це не ВВП, не інфляція, не обсяг прямих іноземних інвестицій, а довіра.

Урядові інституції довіряють тоді, коли знають, що правила стабільні. Бізнесу – коли розуміють, що домовленості виконуються. Країні – коли нею хочеться ризикувати. Але найважливіший вид довіри – це довіра громадян до власного дому.

Сьогодні Україна опинилася у ситуації, коли довіра стала економічною категорією. Не абстрактною, а матеріальною. Такою, що вимірюється мільярдами доларів ВВП та мільйонами людей.

Бо без довіри немає повернення. Без повернення немає економіки. А без економіки – немає відновлення.

Люди не повертаються туди, де не відчувають стабільності

Понад 4-5 мільйонів українців зараз живуть у ЄС, Канаді, Великій Британії, Ізраїлі. І всі вони стоять перед вибором: залишитися там, де передбачувані правила гри, чи повернутися до країни, яка щойно пережила найтяжчий етап у своїй сучасній історії.

Проблема не в тому, що українці "не хочуть додому", вони якраз хочуть. Проблема в тому, що вдома ще не створено економічну екосистему довіри.

І коли сьогодні звучать цифри про 35 мільйонів громадян, це не просто статистика – це діагноз. Ми втратили частину населення через війну. Але можемо втратити ще більше, якщо не зрозуміємо: повернення – це не про патріотизм. Це про довіру до держави як економічного партнера.

В умовах, коли навіть правила для ФОПів змінюються чи не раз на півроку, для багатьох це означає, що вести бізнес в Україні стало менш передбачуваним. А в умовах нестабільності – це удар по довірі до держави як економічного партнера.

Держава, яка створює передбачуваність, отримує назад своїх людей – і будує інновації

Ізраїль за 75 років свого існування пережив десятки загроз, криз чи війн. Але попри це:

• повертав своїх громадян;
• залучав нових;
• створив економіку, яка виросла саме на людях, що приїхали й повірили державі.

Ізраїль не був багатою країною. Він не міг "купити" лояльність. Тому він створив інше – інституції, які працюють. Коли до країни приїжджали люди, вони не чули фразу "розберемося через пів року". Вони отримували:

• чіткі правила;
• швидкі процедури;
• зрозумілі програми;
• доступ до медицини й освіти;
• стабільну систему підтримки бізнесу;
• мову держави, яку вони могли швидко вивчити;
• відчуття, що держава – партнер, а не перешкода.

Це і є економіка довіри. І вона дала результат: Ізраїль створив один із найсильніших технологічних секторів світу.

Стартапи з Тель-Авіва продаються за сотні мільйонів, мільярди інвестицій заходять у країну щороку. А початком усьому стало не фінансування, а репатріація плюс довіра.

Чому потрібен новий суспільний контракт із власними громадянами

Україна може написати найкращий у світі план відновлення, провести сотні інвестиційних конференцій і відкрити десятки фондів, але без людей це не працюватиме.

Повернення українців – це результат трьох умов.

Перша – передбачувані правила. Мова про закони, які не змінюються щопівроку. Прозорі механізми для бізнесу. Системи, які працюють так само для всіх.Друга умова – відчуття захисту. Не тільки оборонного, а й економічного:

• що твої податки не зникнуть;
• що твоє житло буде застраховане;
• що твої діти підуть у школу, яка працює стабільно;
• що медицина не буде лотереєю.

Третя – доступ до можливостей. Держава має не "вимагати", а "давати":

• ліберальні умови для бізнесів, що запускають поверненці;
• програми переїзду;
• інтеграцію дітей;
• підтримку кар'єрних переходів.

Без цього репатріація перетворюється на лозунг, а із цим – економічний прорив.

Українська діаспора – це не втрата, це капітал

Важливо чесно визнати: десятки тисяч українців за кордоном уже вбудувалися у системи інших країн. Мають стабільну роботу, освіту, соціальні гарантії. І щоб повернути їх, потрібно запропонувати не менше.

Чому? Бо міграція – це не односторонній рух. Це ринок, де конкурують країни.

Так само як держави борються за інвестиції, вони мають боротися і за людей.

Що Україна може побудувати, використавши ізраїльські принципи

Перше – законодавчо закріплені гарантії для поверненців. Без "ручного режиму". Правила, які не залежать від уряду чи прізвища міністра.
Друге – Національна агенція репатріації. А не 10 розрізнених міністерств.
Третє – інвестиційні стимули, орієнтовані на людей, а не на корпорації. Українці, які повертаються, мають бути економічною групою №1 для держави.
Четверте – повна цифровізація процедур переїзду та адаптації. Нічого не має бути складним. Все має бути в один клік: від школи для дітей до реєстрації бізнесу.
П'яте – освітні та медичні системи, які не відстають від європейських. Бо саме заради них сім'ї і залишаються за кордоном.

Довіра – це валюта, яка повертає людей

Українці не бояться труднощів. Але вони втомилися від непередбачуваності.

І якщо Україна хоче, щоб мільйони людей повернулися додому – вона має стати країною, де працюють правила, де інституції не ламаються, де успіх не залежить від випадку, і де майбутнє не потрібно "виборювати", а можна будувати.

Ізраїль довів: повернення людей – це найприбутковіша інвестиція держави.

Україна може створити власну історію успіху. І починається вона не з грошей, а з довіри.