Шлях до України: Польща vs Румунія

Відносини між Варшавою та Києвом нагадують складне рівняння, у якому прагматичні економічні вигоди постійно переплітаються з гострою політичною риторикою. Проте за межами публічних дискусій реальність виглядає значно конструктивніше: упродовж останніх чотирьох років Україна та Польща "зшили" нову логістичну систему на східному кордоні Євросоюзу.

У 2026 році ця архітектура має пройти вирішальний іспит за трьома критичними параметрами: прогнозованість роботи кордону, достатність пропускних потужностей та глибина регуляторної синхронізації двох держав.

Головний виклик у тому, щоб зробити транзитний ланцюг "порт – термінал – залізниця" безперебійним, а сам кордон – передбачуваним для бізнесу. Питання лише в тому, чи вистачить для цього політичної волі.

2025-й. Залізниця як паливний і контейнерний коридор

Минулий рік став періодом, коли польський залізничний напрямок остаточно утвердився в статусі паливного та контейнерного лідера. Він закріпив за Польщею роль ключового логістичного тилу України. Цифри говорять самі за себе: за 2025 рік через польські прикордонні стики Дорогуськ і Медика пройшли 82% всього пального, необхідного для функціонування української економіки та оборони.

Водночас цей період позначився поступовим поверненням України в глобальні контейнерні ланцюги після глибокого шоку 2022 року. Коли безпекова ситуація дозволила великим судноплавним лініям знову розглядати порти Великої Одеси, на ринок повернулися такі гіганти, як MSC. Їхній підрозділ Medlog почав активно розбудовувати інтермодальні маршрути, поєднуючи морські перевезення з мережею "сухих портів". Яскравим прикладом такої інтеграції стало партнерство з проєктом "Контейнерний термінал Мостиська" поблизу кордону.

Завдяки співпраці UZ Cargo Poland з міжнародними партнерами запрацювали прямі контейнерні сервіси між портами Гдині та Гданська і Україною. Зараз Гданськ обробляє близько 40% усього українського контейнерного ринку, що перетворює його на ключовий вузол для всього східноєвропейського регіону. Польща отримує від цього прямі вигоди як транзитний та сервісний хаб.

Паралельно на заході України відбулася масштабна інфраструктурна перебудова: бізнес настільки активно інвестував у транспортні мережі і термінали, що наразі ринок уже відчуває дефіцит локацій для нових об'єктів перевантаження. Це означає, що український вантаж приходить до кордону вже в межах чітко спланованих ланцюгів, а польські оператори тепер конкурують не за разові замовлення, а за стратегічну роль у стабільних логістичних схемах.

2026-й. Між "Середнім коридором" і південною конкуренцією

Щоб закріпити цей успіх у 2026 році, польським компаніям доведеться розширювати спеціалізацію, пропонуючи не просто шлях, а повний пакет послуг: від портів і залізничного плеча до митного сервісу та страхування.

Проблема в тому, що транзит досі нешвидкий і непрогнозований. Непередбачуваність виникає на двох рівнях: на кордоні та в управлінні потоками. Найбільш болючими залишаються збої, спричинені польськими протестами та блокадами, коли очікування в чергах вимірюється добами.

Не менш важливі інфраструктурні обмеження та різні режими контролю, які посилюються політизацією логістики – від аграрного ембарго до додаткових інспекцій з боку Польщі. Кожна зайва година на кордоні – це збитки: зростання вартості страхування, простій транспорту, втрачені часові слоти в портах.

Якщо ситуація не покращиться, то 2026 рік може стати моментом втрати Польщею її конкурентної переваги. Хоча маршрут через український перехід Ізов – Грубешів зараз майже на 70% дешевший за альтернативу через Молдову, перевізники можуть обрати довший, але стабільніший шлях через Румунію або Молдову.

Для Варшави це стане серйозним ударом, адже саме через її територію пролягає найвигідніша частина "Середнього коридору" з Китаю до Європи. Щоб уникнути цього сценарію, необхідна глибока цифрова інтеграція митних систем України та Польщі, впровадження "єдиного вікна" та гармонізація фітосанітарного контролю. Кордон має стати вузлом інтеграції, а не точкою постійної дестабілізації.

Додатковим фактором тиску у 2026 році стануть нові євросоюзівські регуляції, зокрема вуглецевий податок CBAM. Він вимагає від імпортерів у ЄС детальної звітності про викиди при виробництві сталі чи цементу, що вже зараз змушує бізнес переписувати контракти та перерозподіляти ризики.

Водночас українські обмеження на експорт брухту і деревини змінюють структуру потоків, змушуючи польських переробників переходити від закупівлі сировини до спільних інвестпроєктів з українськими партнерами. Для частини перевізників це означає менше доступного вантажу з України і більше ризику порожніх пробігів.

Ба більше, перевізники працюють в умовах війни: залізничні вузли на кшталт Ковеля залишаються цілями для атак, а дефіцит електроенергії обмежує залізничну тягу. У такому середовищі гнучкість стає дорожчою за потужність, тож інфраструктура повинна вміти швидко масштабуватися та перерозподіляти вантажі між різними напрямками залежно від роботи портів чи інтенсивності обстрілів. Стандартом 2026 року має стати адаптивність у проєктуванні терміналів, юридичних умовах контрактів та перенаправленні потоків.

Польща має унікальний шанс стати головним дистриб'юторським центром східної Європи, але цей статус не гарантований. 2026 рік вимагатиме від обох сторін рішучості: від України – інвестицій у портові вікна та прозорості процедур на кордоні, від Польщі – стратегічного вибору між роллю пасивного транзитера та статусом повноцінного логістичного лідера, який формує додану вартість.

Якщо сторони зможуть забезпечити передбачуваний транзит, це закладе фундамент для найпотужнішого економічного партнерства в новій Європі.

Співавтор – Лукаш Войдига, директор Центру стратегічних досліджень Варшавського інституту підприємництва