Десять уроків "азійських тигрів"

Коли говорять про Південну Корею та інших "азійських тигрів", найчастіше згадують економічне диво. Але я не вірю в диво. Вивчаючи кейси різних країн, збираючи й оновлюючи статистику, зокрема, "азійських тигрів", я чітко розумію: справа не в дивах, а в логіці, дисципліні та непопулярних рішеннях. Це допомагає сформувати власне бачення та можливість вчитися на чужих помилках.

Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Японія розглядали форсований економічний розвиток як питання виживання держави, а не як технічну економічну політику. Саме тому зростання було винесене в ранг національної ідеї, навколо якої формувався політичний і суспільний консенсус. Саме це дозволило Південній Кореї та іншим країнам регіону піднятися з бідності. Це те, що потрібно Україні.

Для нас це не філософія, а питання виживання, особливо для прифронтових регіонів. Досвід "азійських тигрів" важливий як алгоритм дій, що довів свою ефективність у ситуації браку часу і високих ризиків, коли ціна помилки – існування держави. З цього досвіду можна виокремити десять уроків для України.

Урок 1. Відновлення.

Південна Корея, Тайвань та Сінгапур розглядали прискорення економічного зростання як основу виживання. Відновлення не було легким чи популярним.

Після Корейської війни Південна Корея була зруйнованою, голодною країною без ресурсів з мільйонами біженців, яка ризикувала не вижити. Саме тому економічне зростання стало для неї не питанням розвитку, а питанням фізичного існування. Економічний розвиток став національною ідеєю, а не черговою програмою уряду.

Для України цей урок очевидний: повоєнне відновлення – це не набір проєктів і не донорські гроші. Це національний проєкт виживання.

Як приклад – Миколаївщина, яка ще у 1990-ті роки втратила чимало підприємств легкої та важкої промисловості. Якщо говорити відверто, то йшлося про розкрадання. Наприклад, у перспективному виноробстві під ніж пішли навіть алюмінієві бочки – їх здавали на металобрухт. Враховуючи помилки минулого та виклики війни, мусимо все це повернути, наприклад, розбудовуючи індустріальні парки. Це один з інструментів стимулювання та відновлення виробництва.

Урок 2. Непопулярні рішення і довга дистанція.

Економічна стратегія "азійських тигрів" будувалася на десятиліття вперед усупереч логіці виборчих циклів. Рішення ухвалювалися з розрахунку на те, що політичні дивіденди отримає не той, хто їх запровадив. Політики брали відповідальність тоді, коли це було непопулярно, і дотримувалися цього курсу роками.

Держава підтримувала бізнес у найважчі моменти, але жорстко вимагала результатів. Уряд не змінював стратегію через тиск або непопулярність рішень.

Головний висновок для України: відновлення – це марафон. Ще у 2022 році я розумів, що час адреналіну завершився, що в людей буде втома від війни і для досягнення результатів недостатньо бажання. Тепер треба довго й монотонно працювати, потрібні дисципліна та непопулярні рішення. Для прифронтових областей чекати кращих часів означає втрачати людей, бізнес і майбутнє.

Урок 3. Експорт важливіший за імпортозаміщення.

"Азійські тигри" будували економіку для світу. Для Кореї і Тайваню експорт не був стратегією зростання – це був спосіб вижити. Малий внутрішній ринок і постійна воєнна загроза не залишали простору для економіки, замкненої на собі.

Ставка робилася не на захист внутрішнього ринку, а на нарощування експорту, передусім – продукції переробної промисловості. Імпортозаміщення могло бути тимчасовим інструментом, але ніколи не було стратегічною метою.

Для всіх цих країн експорт був питанням економічної стійкості – невеликий внутрішній ринок і постійні безпекові ризики змушували виробляти продукцію для світу і перемагати в глобальній конкуренції.Принципово і показово, що ставка робилася не просто на експорт, а на експорт продукції з дедалі вищою доданою вартістю: від простих товарів до складної техніки та інженерії.

Для України це теж принципово. Ми не відбудуємо країну, якщо будемо думати лише про внутрішній ринок. Нам потрібні товари і технології, які будуть створювати глобальну конкуренцію. У нас вони вже є, зокрема, в ОПК.

Урок 4. Технології не винаходять з нуля – їх швидко засвоюють.

Південна Корея не намагалася створити все самостійно. Секрет у тому, що вона вчилася швидше за інших. Перші десятиліття корейської індустріалізації не мали нічого спільного з інноваційним дивом. Технології купували та ліцензували.

Іноземні інвестиції використовувалися не лише як гроші, а і як канал доступу до знань, стандартів та ринків. Еліти навчалися за кордоном, у країні працювали іноземці. Інновації з'явилися пізніше як наслідок масштабу, а не натхнення.

Для України, особливо для регіонів поблизу фронту, цей урок критично важливий. Наше завдання – не вигадувати велосипед, а швидко масштабувати те, що працює. Експорт технологій, інженерних рішень, розробок воєнного та подвійного призначення може стати основою зростання навіть в умовах постійної загрози.

Урок 5. Масштаб має значення: узяти логіку chaebol, а не форму.

Південна Корея зробила ставку на великі промислові групи, але нам важливо не копіювати форму, а зрозуміти логіку. У межах довгострокового планування південнокорейський уряд визначав пріоритетні галузі, координував інвестиції, спрямовував кредити і надавав обмежені в часі та обсягах пільги. При цьому вимагав результатів і припиняв підтримку, якщо очікуваних досягнень не було.

"Азійські тигри" зростали не всупереч участі держави, а завдяки її активній, але вибірковій ролі. Це була не планова економіка, але й не laissez-faire, тобто політика невтручання. Це була розумна індустріальна політика.

Стимули були тимчасовими, підтримка тривала доти, доки були експорт, продуктивність і результати.Підтримували не "своїх", а тих, хто показував ефективність, зокрема у виході на зовнішні ринки збуту.

Для України висновок простий: нам не потрібні нові олігархи, нам потрібні якірні виробники, здатні масштабувати виробництво, особливо в Миколаєві, Харкові, Дніпрі, Києві та інших промислових центрах.

Урок 6. Пільги і "довгі" гроші – це інвестиція, а не привілей.

"Азійські тигри" використовували пільгові кредити, банки розвитку, податкові стимули, інвестиції в інфраструктуру. З боку держави це не була благодійність, це була інвестиція в національну стійкість. Пільги і "довгі" кредити для "азійських тигрів" були не жестом щедрості, а холодним розрахунком. Держава брала на себе частину ризику, але не рятувала тих, хто не витримував конкуренції.

Для України це означає, що пільги для бізнесу в прифронтових регіонах – це не привілей, а умова повернення життя туди, де ризики найвищі. Приватний капітал без участі держави туди не прийде.

Урок 7. Освіта та інженери – стратегічний ресурс.

"Азійські тигри" інвестували в освіту навіть тоді, коли ресурсів майже не було. Фокус був чіткий: інженери, технічні спеціальності та управлінці для промисловості. Країни чітко розуміли, що без людей індустріалізація неможлива.

Україна має унікальний людський капітал: ветеранів, фахівців mil-tech, управлінців прифронтових громад, які навчилися працювати в екстремальних умовах. Це основа майбутнього економічного ривка – так само, як це було в Кореї кілька десятиліть тому. Люди – чи не найголовніша наша конкурентна перевага.

Урок 8. Макроекономічна стабільність – фундамент для відновлення.

Жодна країна не здійснила індустріальний стрибок у стані макроекономічного хаосу, тому макроекономічна стабільність – це базова умова економічного підйому.

"Азійські тигри" контролювали інфляцію, зовнішні борги, валютну стабільність і відкривали фінансові ринки поступово. Коли наприкінці 1990-х сталася азійська фінансова криза, принаймні перші "азійські тигри" вже були заможними країнами.

Хоча ця криза була болюча для Південної Кореї, але вона не зламала її. Заводи, експорт і технологічні ланцюги виявилися міцнішими за фінансову турбулентність.

Цей досвід показує, що макроекономічна стабільність потрібна не для красивих показників, а для того, щоб економіка могла переживати кризи. Макроекономічна стійкість – важливий елемент національної стратегії розвитку, тому що сильна економіка означає здатність витримувати тиск і стримувати агресію.

Україна проходить цю перевірку на міцність. Забезпечення валютної, боргової та банківської стійкості під час війни дозволило країні втримати контроль над економічними процесами і заклало фундамент для повоєнного відновлення.

Водночас макрофінансова стійкість не гарантована. Її необхідно підтримувати, реалізуючи скоординовану політику фінансового блоку влади і зберігаючи підтримку міжнародних партнерів. Макрофінансова стійкість – це не просто данина стійкому розвитку, це частина національної стійкості держави.

Урок 9. Внутрішні заощадження важливі.

Більша частина "азійських тигрів" економічно зросла завдяки мобілізації внутрішніх ресурсів. Вони забезпечили високі норми внутрішніх заощаджень, реінвестування прибутку і системну підтримку внутрішніх інвестицій. Високі внутрішні заощадження в Кореї та Сінгапурі були створені політично – через правила, фінансові стимули та обмеження, а не завдяки "правильному менталітету".

Звісно, післявоєнне відновлення України неможливе на переважно внутрішньо-інвестиційній базі і має виходити з необхідності пріоритетного залучення зовнішнього фінансування: пільгового кредитування, грантів, прямих іноземних інвестицій. Для України це ще один тверезий аргумент: ми не можемо проводити відновлення лише за зовнішні ресурси. Навіть за оптимістичного сценарію очікування від "плану Маршалла" можуть не справдитися повною мірою.

Саме тому ми не маємо права втрачати час і вже зараз повинні починати перезапуск вітчизняного фондового ринку, запроваджувати другий рівень пенсійної системи, запускати спеціальні інвестиційні рахунки. Маємо використати всі інструменти, здатні мобілізувати внутрішні заощадження та інвестиції.

Урок 10. Довгострокове мислення під постійною загрозою.

Південна Корея будувала заводи, порти й університети, чітко розуміючи: воєнна загроза з боку Північної Кореї швидко не зникне. Економічна сила стала для неї елементом стримування, а не додатком до безпеки.

Її успіх став можливим завдяки стабільності курсу розвитку та плануванню на 20-30 років уперед. Однак варто нагадати і про те, що частину цього шляху на початку було пройдено під час економічно ефективного, але авторитарного правління.

Для України це означає чесну розмову із суспільством: відновлення – це проєкт на кілька поколінь, але він реальний і потрібний. Водночас суспільство навряд чи погодиться на авторитарну модель управління, яка, зокрема, суперечить нашому майбутньому членству в ЄС. Україні не потрібно копіювати корейську чи будь-яку іншу модель буквально, нам потрібно адаптувати її логіку до наших реалій.

Досвід "азійських тигрів" доводить: економічний стрибок можливий навіть без ідеальних інституцій (на перших етапах) і в умовах постійної воєнної загрози, але неможливий без стратегічної дисципліни. Саме цю логіку Україні варто взяти за основу: уряд як стратег; експорт і технології як основа; індустріалізація без олігархів; освіта як інвестиція; економіка як безпека; пільги як інструмент розвитку; довгострокове мислення як відповідь на постійну загрозу.

Ця логіка може зробити повоєнне відновлення України не тимчасовим проєктом, а історією національного успіху. Це забезпечить виграш у довгій цивілізаційній гонитві з противником та зробить найвагоміший внесок у повернення людей і територій. "Азійські тигри" стали сильними не тому, що мали ідеальні умови чи дочекалися потрібного моменту, вони діяли тоді, коли вибору вже не було.

Україна зараз у цій точці. Ми або перетворимо економіку на інструмент стійкості та безпеки, або відновлення залишиться набором правильних, але запізнілих рішень.