Являются ли премии Коболева угрозой реформе корпоративного управления? Часть 4

Продовження. Пропонуємо четверту частину нашого матеріалу про премії ексочільника "Нафтогазу" Андрія Коболєва за стокгольмські арбітражі проти "Газпрому" та їх аналізу з точки зору корпоративного управління.

У частині 1 ми докладно пояснили, як виникли ці арбітражі, які рішення приймав стокгольмський Трибунал, та які саме премії за це було виплачено. Загалом Коболєв отримав у вигляді премій саме за стокгольмські арбітражі близько 23 млн дол.

У частині 2 ми розповіли, чому дебат щодо законності стокгольмської премії Коболєва виник ще у 2018 році, а на початку 2022 року Верховний Суд поставив у ньому крапку. Під час судового розгляду справи було встановлено, що премію Коболєву у 2018 році було виплачено у порушення постанови Кабміну №859.

У частині 3, на підставі фактів, які стали відомі з рішень ВАКСу і його Апеляційної палати, ми зокрема показали, що "Нафтогаз" не надавав НАБУ доступ до необхідних документів, через що, ймовірно, розслідування цієї справи затягнулося. 

Крім цього, тут ми пояснюємо, чому відповідальність за рішення щодо премій несуть як колишні члени наглядової ради, так і колишній голова "Нафтогазу".

Разом з тим, кейс із премією Коболєва не можна звужувати суто до законодавчих обмежень щодо розміру цієї премії. Не менш важливим є питання "справедливості", а саме – чи заслужено отримав Коболєв майже половину всієї стокгольмської премії, і чи встановила це наглядова рада. Про це йдеться у цій, четвертій частині.

Хто від наглядової ради (не) виступив на захист рішення про премії

Як відомо, визначення розміру винагороди керівника компанії належить до виключної сфери відповідальності наглядової ради. Таким чином, саме наглядова рада "Нафтогазу" зобов’язана була ретельно проаналізувати всі обставини, щоби визначити "справедливий" розмір премії Коболєва за перемогу "Нафтогазу" у стокгольмському арбітражі.

Однак інформація, яка стала загальновідомою в рамках цього кримінального провадження, все більше наштовхує на висновок, що наглядова рада не зробила свою роботу, щоб ухвалити не лише законне, а бодай "справедливе" рішення щодо розміру премій.

Зокрема, факти з матеріалів судової справи йдуть урозріз із нещодавньою заявою колишніх незалежних членів самої наглядової ради – Клер Споттісвуд, Бруно Лескуа та Людо Ван дер Хейдена – які заявили, що ретельно розглянули це питання.

Для початку: Людо Ван дер Хейден, який підписався під заявою, взагалі не входив до наглядової ради на момент прийняття нею рішення щодо премії Коболєва у квітні 2018 року. Його було призначено лише через рік з лишком, влітку 2019 року.

Натомість, під заявою не підписався Амос Хохштейн, який не просто входив тоді до наглядової ради, а ще й очолював її Комітет з призначень та винагород – саме цей комітет і запропонував відповідне рішення щодо розміру премій на затвердження наглядової ради.

Враховуючи, що сам Коболєв посилається на Хохштейна, як на надзвичайно авторитетного спеціаліста, мовчання останнього насторожує особливо. 

Тому логічно буде отримати свідчення його самого щодо того, як і на основі якої інформації приймалося рішення про ці премії.

Адже в ухвалі Апеляційної палати ВАКСу, зокрема, зазначено, що під час засідання цього комітету 17 квітня 2018 року, на якому й було встановлено розмір премії Коболєва, не було повідомлено про наявність нормативних обмежень щодо розміру премій керівникам підприємств, заснованих на державній власності.

Під тієї заявою також не підписалися три представники держави, що входили до наглядової ради на той момент. Ба більше, як повідомляв Центр протидії корупції (ЦПК), Сергій Попик – один із представників держави, який ще й входив до Комітету з призначень та винагород – взагалі сказав слідчим, що якби знав про законодавчі обмеження, то не підтримав би цього рішення про премії.

Отже, виходить, публічну заяву ми побачили лише від двох із шести чинних на той момент членів наглядової ради, та одного симпатизанта, який взагалі не входив до тієї наглядової ради. Проте, навіть ця заява не дає відповідей на ключові питання.

Наскільки ретельно розглянула наглядова рада питання премій

Щонайменше, ця заява так і не дала відповіді на питання, чи було відомо цим членам наглядової ради про обмеження Постанови Кабміну №859. Але ми також абсолютно не згодні з твердженням, що наглядова рада ретельно розглянула це питання.

Ретельний підхід передбачав би, що наглядова рада використала всі можливості, щоб перевірити правомірність власного рішення. На час прийняття рішення питання про те, чи застосовувалися обмеження Постанови №859, було щонайменше спірним, і корпоративний секретар, а також юридичні консультанти наглядової ради, мали би їй про це повідомити (цілком можливо, що саме так вони й зробили).

У вищезгаданій заяві членів наглядової ради є згадка про підготовлені рекрутинговою агенцією та юридичною фірмою оцінки, які використовувалися при прийнятті рішення про бонуси, але немає жодного пояснення по суті – опису методології чи бодай логіки розрахунків, або ж посилань на приклади інших компаній чи арбітражів, які бралися до уваги. Ми не знайшли жодної іншої публічної комунікації наглядової ради, яка би пояснювала цю логіку чи методологію.

Якщо навіть звузити питання премій до цифр, то заява Споттісвуд, Лескуа та Ван дер Хейдена не містить жодного пояснення по двох ключових параметрах – чому весь фонд цієї премії було визначено як 1% від виграшу за транзитним контрактом та чому Коболєв отримав майже половину цієї суми.

Немає згадки про це й у матеріалах ВАКСу, хоча наглядова рада мала би бути зацікавленою у публікації таких даних, щоби як мінімум уникнути звинувачень у неретельному підході та довести аргументованість свого рішення. 

У їх публікації мав би бути зацікавлений і Коболєв, щоби пояснити суду "екстраординарність досягнень", за які була виплачена премія.

Але ще важливіше – чому ані логіку розрахунку, ані ці параметри не було визначено наперед? Адже саме це мотивувало би як команду, яка безпосередньо займалася арбітражем, так і інших причетних.

Без таких пояснень рішення наглядової ради про премії не виглядає обґрунтованим. А враховуючи суспільний резонанс, якого набула ця справа, банального і нічим не підкріпленого посилання на найкращу світову практику вже недостатньо. 

Українці як кінцеві бенефіціари "Нафтогазу" мають право знати, як саме було розраховано бонуси команди "Нафтогазу".

З ухвали ВАКС також дізнаємося, що рішення про премії було внесено та ухвалено – і комітетом з винагород, і наглядовою радою – протягом одного дня. 

Такий поверхневий підхід наглядової ради "Нафтогазу" до своєї роботи, скоріше за все, й призвів до наслідків, які обговорювалися у листуванні між її тодішніми членами 29 червня 2018 року, скріншоти якого нещодавно оприлюднило НАБУ.

У ньому голова наглядової ради (Клер Споттісвуд) висловлює своє невдоволення тим, що премії було виплачено до того, як наглядова рада повинна була погодити список осіб, які ці премії отримають, а також зазначає, що це "не є належним процесом".

Потенційне неврахування законодавчих обмежень щодо премій, відсутність пояснень щодо логіки розрахунків премій, а також поверхневий підхід до прийняття цього рішення дедалі більше викликають сумніви у тому, що наглядова рада ретельно розглянула питання премій.

А тепер перейдемо до фактів, які могла би розглянути наглядова рада, коли ухвалювала рішення про премії.

За які заслуги наглядова рада преміювала Коболєва

Колегія суддів Апеляційної палати ВАКС у своїй ухвалі прямо зазначила необхідність перевірити доцільність виплати Коболєву премії в розмірі 10 млн дол. – саме в розрізі того, наскільки така сума відповідає обсягу його особистої участі та внеску до перемоги "Нафтогазу" в арбітражних спорах із "Газпромом". 

Сам Коболєв заявив, що його заслуга пояснюється вже тим, що всі рішення у справі з "Газпромом" приймались особисто ним та вся відповідальність за хід справи була покладена на нього.

Саме по собі таке твердження викликає питання. По-перше, напевне, з чисто юридичної точки зору, так би можна було би говорити, якби в "Нафтогазі" діяв одноосібний, а не колегіальний виконавчий орган. 

Тобто, з такої заяви Коболєва можна зробити висновок, що нібито жодне рішення стосовно арбітражу з "Газпромом" ніколи не виносилось на розгляд правління, де Коболєв, як інші члени правління, мав лише один голос.

Так само, якщо оцінювати внесок не за голосами на правлінні, а за його вагомістю, важко очікувати, що за наявності команди з 41 особи аж половина внеску у перемогу в арбітражі припадає саме на голову правління, який має опікуватися багатьма іншими питаннями, а внесок решти 40, із яких деякі займалися мало не виключно арбітражем, – лише інша половина.

Як ми покажемо далі, навряд чи можна обґрунтувати таку значну вагу внеску Коболєва і його унікальною експертизою у питаннях, пов’язаних із арбітражем з "Газпромом".

Один лише факт того, що Коболєв у той час був головою правління "Нафтогазу" точно не робить його головним переможцем у справі проти "Газпрому". Як і в інших арбітражах, які ініціював "Нафтогаз" за час його керівництва.

І хоча Коболєв вже встиг зарахувати собі в актив останню перемогу "Нафтогазу" в Арбітражному трибуналі в Гаазі, його колишній співробітник "Нафтогазу" Олександр Веденєєв, який займався цим арбітражем, натякає не лише на обмеженість внеску Коболєва, а й на те, що команда того створювала перепони у підготовці справи.

У чому "екстраординарне досягнення" та талант Коболєва

Як повідомляв ЦПК, під час розгляду в апеляції судді цікавилися у Коболєва, чим обумовлений такий великий розмір його премії. Коболєв розповів, що це саме він підписував документи, приймав ключові рішення і давав особисті свідчення в арбітражі.

Для початку, було би дивно, якби за дачу свідчень в арбітражі Коболєву взагалі платили. Але важливішим є те, що описаний самим Коболєвим внесок вже точно не можна називати "екстраординарним досягненням", за яке наглядова рада дала йому цю премію. 

Яким би важливим цей внесок не був, для будь-якого керівника найбільшої компанії країни він є очікуваним і тому скоріше "ординарним". Більше того, ми переконані, що Коболєв був зобов’язаний надати такі свідчення в рамках своєї роботи – інакше постало би питання про те, чи належним чином він як керівник виконував свої фідуціарні обов’язки.

Плюс, Коболєв так само підписував документи та приймав ключові рішення за іншими – у тому числі основними – напрямками роботи "Нафтогазу". 

А тому більш доцільно було би, щоби наглядова рада дослідила внесок Коболєва за всіма напрямками роботи компанії і оцінила його за результатами 2018 року, а не окремо за Стокгольм усередині року.

І тоді, цілком можливо, наглядова рада дійшла би висновку, що премія у розмірі 100% чи 200% від (уже значного) річного окладу і є справедливою винагородою за загальне управління компанію того року.

До речі, судді Апеляційної палати ВАКСу уже спробували у цьому розібратися, і зазначили у своїй ухвалі, що "у європейських енергетичних компаніях з державною часткою премії топ-менеджерів не перевищують 100% від заробітної плати", у той час як за підрахунками НАБУ у випадку Коболєва його премія у 20 разів – тобто на 2000% – перевищувала його річний посадовий оклад.

Так, скоріше за все, можна знайти й інші практики для порівняння. Але питання у тому, що Апеляційна палата ВАКСу приклади такої практики навела, причому використала досить релевантне порівняння – і воно явно не на користь премії Коболєва – а наглядова рада не навела і досі навести не може.

Один із співавторів статті, Андрій Бойцун, очолював комітет з призначень та винагород у наглядовій раді найбільшої нафтовидобувної компанії країни, тісно працював із рекрутерами і оцінював не один десяток резюме керівників нафтогазових компаній. 

Він добре розуміє практику винагород на ринку нафтогазових керівників і може підтвердити, що премія у 2000% від річного окладу цій практиці не відповідала. У найкращому випадку вона повинна сприйматися, м’яко кажучи, як поодиноке і дуже суттєве відхилення.

Все це всерйоз змушує задатися питанням, а чим же керувалися та з яких кращих практик виходили члени наглядової ради, коли затвердили саме такий розмір премії для Коболєва, і що у його внеску було екстраординарного.

Більше того, як стало відомо з річної звітності "Нафтогазу" за 2021 рік, коли прем’єр сказав не платити другу частину премії, Коболєв домовився з тією самою наглядовою радою про безвідкличну банківську гарантію виключно для себе, тоді як всім іншим переможцям у Стокгольмі виплати було заблоковано.

І якщо наглядова рада та Коболєв все зробили правильно, то значить, "талант" керівника полягає не у тому, щоби виграти арбітраж, а, ймовірно, у тому, щоб монополізувати спілкування з наглядовою радою, отримати половину від загальної суми премій за арбітраж і гарантувати виплату лише собі.

Отже, якщо стокгольмську перемогу здобуто не завдяки Коболєву, то завдяки кому? Про це – у наступній, п’ятій частині.

Андрій Бойцун, Олександр Лисенко та Дмитро Яблоновський. Автори є незалежними консультантами з корпоративного управління та членами редакційної команди Ukrainian SOE Weekly, щотижневого дайджесту про головні події в житті держпідприємств