Опасное российское экономическое присутствие в Украине

14 вересня Центр економічної стратегії випустив дослідження про російську економічну присутність в Україні.

В ньому ми показуємо як змінилась російська економічна присутність за останні 10 років, чи присутній російський капітал в стратегічних галузях української економіки, а також як Росія використовує свої економічні зв’язки з Україною задля політичного впливу.

Хоча ситуація в різних секторах економіки різна, ми можемо виділити 5 основних причин, чому російська економічна присутність в Україні шкідлива.

1. Російська присутність прихована та її важко ідентифікувати

Після початку війни з Росією проти багатьох великих російських компаній та впливових росіян було введено санкції. Деякі українці також перестали купляти російські товари через політичні мотиви.

Отже, зараз велика частина російських грошей заходить в Україну не напряму. Багато російських компаній використовують офшори. На це вказує те, що найбільшим інвестором в Україну є Кіпр, а прямих іноземних інвестицій із Росії в Україну менше, ніж із такої маленької країни як Британські Віргінські Острови.

Звісно, не всі інвестиції, що заходять із офшорів російські – українські та навіть західні компанії активно використовують офшори, щоб, наприклад, ухилятись від податків. Однак, наше дослідження вказує на те, що рівень російських інвестицій вдвічі більший, якщо включати інвестиції через офшори. 

Окрім використання офшорів є і інші методи приховування фінального бенефіціара. Перший спосіб – просто не вказувати його. Хоча за законом усі компанії мають вказати кінцевого фінального бенефіціара, згідно з дослідженням Центру Протидії Корупції у 2018 році більше чверті компаній не подали інформацію про кінцевого бенефіціару.

Інший спосіб – переписування компанії на родичів чи друзів, які не знаходяться під санкціями.

Також поширений фіктивний продаж компанії – коли російські власники заявляють про продаж компанії, компанія змінює бренд, але журналістські розслідування свідчать що вона продовжує бути пов’язаною з Росією.

2. Російські компанії захоплюють контроль у галузях критичної інфраструктури

Коли ми говоримо про інвестиції із Росії, важливо розрізняти різні види інвестицій. Тоді як відкриття російськими громадянами невеликих магазинів чи ресторанів може не мати великих негативних наслідків, інвестиції у галузі критичної інфраструктури є особливо небезпечними.

Наприклад, присутність російських держбанків в Україні та їхня велика частка на банківському ринку означатимуть, що багато українців так чи інакше будуть залежні від російських банків.

До Революції Гідності російські банки також надавали великі кредити українським держкомпаніям. Так, наприклад, у 2013 році третина боргу "Укрзалізниці" належала російським держбанкам. Таке агресивне кредитування означало, що українські держкомпанії ставали залежними від російських грошей, а російські держбанки отримували доступ до керівництва цих компаній, і можливо навіть до держтаємниці.

Іншим прикладом є російська присутність в електроенергетиці. За нашими розрахунками, російські громадяни, компанії або люди пов’язані з Росією володіють часткою в 19 із 24 обленерго. 

Ще один приклад – мобільні оператори. У 2 із 3 великих мобільних операторів частка у власності російських громадян. Хоча наразі ми не бачимо, що Росія використовує це для певних політичних цілей, тим не менш, про цю присутність не потрібно забувати.

3. Економічні зв’язки з Росією роблять місцеві компанії та економіку залежними

Усім напевно відома історія залежності України від російського газу і як Росія використовувала цю залежність: наприклад, щоб примусити Україну у 2010 році прийняти так звані "Харківські угоди", які продовжували строк розташування російського флоту в Криму до 2042 року.

Знижка на газ також була частиною домовленостей між Путіним та Януковичем, після яких Янукович відмовився від підписання Угоди про Асоціацію з Євросоюзом.

Однак, крім газу, є і інші, менш відомі приклади залежності від Росії. Наприклад, багато років Україна залишалась залежною від закупівлі російського палива у ядерній енергетиці і лише у останні роки спромоглась суттєво диверсифікувати закупівлю палива: на 2019 рік майже 50% ядерного палива закуповувалось не з Росії.

Залежність існує не лише на рівні усієї економіки, а й на рівні окремих компаній. Історично багато українських компаній було інтегровано в російський ланцюжок виробництва. Це означає, що їхня продукція часто користується попитом саме на російському, а не на західному ринку, а також вони залишаються залежними від закупки матеріалів для виробництва із Росії.

4. Російські власники руйнують українські виробничі потужності

Коли російські власники купують певні українські підприємства, інколи вони це роблять не для отримання прибутку, інвестицій та модернізації підприємства, створення робочих місць, а задля руйнування виробничих можливостей підприємств, або тому що це створює перевагу для їхніх підприємств в Росії.

В першу чергу це відбувається з підприємствами, що знаходяться на окупованих територіях. За даними української розвідки обладнання з більше ніж 20 заводів, що залишились на окупованих територіях було вивезено в Росію, щоб зруйнувати економічну інфраструктуру України.

Однак, інколи такі приклади можна знайти і на підконтрольній Україні території. Один з прикладів – це компанія "Русал". До 2017 року Русал володів Миколаївським глиноземним заводом – єдиним заводом в Україні, що виробляє глинозем (сировину для виробництва алюмінію).

Крім того, у 2007 році Русал придбав Запорізький алюмінієвий комбінат – єдиний завод в Україні, який виробляв сирий алюміній. Згодом Запорізький алюмінієвий комбінат припинив свою роботу, отже Миколаївський глиноземний завод не міг поставляти свою продукцію на переробку в Україну і став залежним від торгівлі з Росією.

Однак Україна заявила, що Русал не виконав своїх зобов'язань як інвестор, і ренаціоналізувала 68% Запорізького алюмінієвого комбінату. Служба безпеки України стверджує, що Русал навмисно припинив роботу Запорізького алюмінієвого комбінату, транспортувавши цінне обладнання до Росії, діючи в її інтересах.

5. Росія використовує здобуті прибутки для впливу на суспільство через ЗМІ та політичні партії

Використовуючи свою присутність в Україні, компанії, пов’язані з Росією отримують прибутки. Далі ці прибутки можуть використовуватись для фінансування проросійських ЗМІ чи політичних партій, щоб вплинути на суспільну думку в Україні.

Також в останні роки помітні і інші способи впливу на громадську думку - наприклад, боти у Фейсбуці та Твіттері, а також анонімні Телеграм канали, що пропагують проросійські месседжі.

Як боротись

Отже, економічні зв’язки з Росією можуть бути руйнівними для української економіки та суспільства. При цьому, прихованість цих зв’язків робить боротьбу з ними складнішою – часто незрозуміло, хто стоїть за тим чи іншим офшором, що інвестував в Україну.

Як же боротись з такою прихованою загрозою, яку несуть російські інвестиції?

По-перше, потрібно зробити ідентифікацію кінцевого власника будь-якої компанії простішою. Для цього варто зробити жорсткішими штрафи за неподання інформації кінцевого бенефіціара, продовжувати імплементувати "анти-офшорний" план BEPS, а також прийнятий цією весною закон про відмивання коштів.

Стратегічно важливі сектори, як наприклад, ЗМІ чи енергетика можуть наслідувати модель, запроваджену Національним банком у банківському секторі, де кожен банк має подавати повну та правдиву структуру власності до НБУ та може бути позбавлений ліцензії у разі неправдивої чи відсутності інформації.

По-друге, щоб упередити захоплення Росією контролю над секторами критичної інфраструктури (а також щоб упередити інвестиції від недобросовісних власників, які замість розвитку підприємства руйнують його) потрібно впровадити механізм скринінгу інвестицій.

Такий механізм уже працює в країнах ЄС, а також в багатьох інших країнах та полягає в тому, що великі інвестиції в сектора критичної інфраструктури мають перевірятися та можуть бути заборонені, якщо вони несуть загрозу для національної безпеки країни.

Важливо, щоб цей механізм містив чітко прописані критерії перевірки та заборони інвестицій, щоб не зупиняти конструктивні інвестиції із західних країн.

По-третє, щоб зупинити російські гроші від впливу на суспільну думку потрібно покращити прозорість фінансування партій та прозорість фінансування та структури власності ЗМІ.

Наприклад, багато партій отримують великі кошти від невідомих компаній чи фізосіб у яких немає таких коштів. Ми не знаємо, звідки насправді беруться ці кошти, тому є загроза, що Росія може використовувати ці канали фінансування задля підтримки проросійських партій чи політиків.

Покращити прозорість фінансування та структури власності ЗМІ можна завдяки жорсткішим регуляціям. Наприклад, як зазначалось вище, можна використати модель, що застосовується в банківському секторі, коли за неподання або подання неправдивої інформації щодо структури власності регулятор може позбавити ЗМІ ліцензії.