Почему "печатание" денег не поможет Украине

Рада НБУ 12 вересня затвердила Основні засади грошово-кредитної політики на 2018 рік та середньострокову перспективу (до 2020 року).

Цей документ визначає пріоритети та принципи, виходячи з яких, Національний банк проводитиме свою монетарну політику у визначений період.

До свого затвердження він проходив широке громадське обговорення.

Під час обговорень дискусія головним чином точилася довкола питання про необхідність пом'якшення грошово-кредитної політики НБУ для насичення економіки грошима та пришвидшення економічного зростання.

Наводилися приклади розвинутих країн, де центральні банки в останні роки проводять політику "кількісного пом'якшення": "заливають" ринки коштами, що призводить до здешевлення грошей і зростання інфляції.

Ідея проведення такої політики Нацбанком була відхилена, і це добре. Чому це добре, враховуючи поточне становище економіки України, розглянемо нижче.

Коли "друкарський верстат" не допоможе

Якою повинна бути політика НБУ з точки зору стимулювання економіки у 2019 році та пізніше, буде залежати від успішності проведення реформ та макрофінансового середовища. А от у 2017-2018 роках політика "кількісного пом'якшення" в Україні однозначно недоцільна, бо не дасть результатів, які дає в розвинутих країнах.

В Україні НБУ через політику інфляційного таргетування бореться з високою інфляцією для забезпечення цінової та фінансової стабільності. У нас середньорічна інфляція на початок вересня перевищує 15%, але згідно з цілями Національного банку вона повинна знизитися до 6-8% на кінець 2018 року.

У розвинутих країнах зовсім інша ситуація. Ці держави живуть в умовах низької інфляції, уперлися в нульову межу процентних ставок і зіткнулися із загрозою дефляції. Тому їх центральні банки намагаються збільшити економічне зростання та інфляцію через політику "кількісного пом'якшення".

Якщо НБУ змінить свою політику, тобто перестане звертати увагу на інфляцію і почне стимулювати економічне зростання, то в результаті ми отримаємо ще більшу інфляцію (у 2015 році вона становила 43%), значне послаблення курсу гривні, а темпи зростання економіки залишаться низькими або від'ємними.

Навіть якщо спочатку всі видані НБУ кошти будуть витрачені чітко згідно з бізнес-планами, згодом вони все одно опиняться на валютному ринку і в населення через виплату зарплат, оплату робіт підрядників, придбання устаткування.

Тут відбувається нашарування кількох проблем. По-перше, ми не маємо розвинутого фінансового ринку. По-друге, більшість українців мають низький рівень достатку і схильні витрачати кошти відразу. По-третє, структура нашої економіки є сировинною: більшість товарів завозиться з-за кордону.

У розвинених країнах гроші, які випускають центральні банки, потрапляють насамперед на виробництво та фінансові ринки і лише незначна їх частка йде на споживчий ринок. Це, своєю чергою, сприяє низькій інфляції з трьох причин.

По-перше, ці країни мають потужне виробництво і розвинутий ринок послуг. Їх економіка виробляє багато продукції. Вона може поглинути додатковий випуск коштів, адже гроші будуть спрямовані на обслуговування цього товарообігу.

Там нема високої інфляції, бо пропозиція товарів більша. Крім того, ці країни мають розвинуту сферу послуг, що також "відтягує" значну частину коштів.

По-друге, більшість людей у розвинених країнах не витрачають усі заощадження на продукти чи інші споживчі товари, ці потреби зазвичай у них задоволені. Вони вкладають гроші в банки, цінні папери, нерухомість. Ціни на фінансові активи та нерухомість зростають швидше за інфляцію, поглинаючи зайву грошову масу.

По-третє, кошти тут використовуються згідно з цільовим призначенням.

Як стимулювати економіку, не "заливаючи" її грошима

Щоб стимулювати економіку, нам слід пришвидшити проведення структурних реформ. Україні потрібно відійти від сировинної моделі з товарами з низькою доданою вартістю, яка залежить від цін на зовнішніх ринках, і сформувати нову модель інноваційного розвитку. Крім того, нам необхідно розвивати внутрішню економіку та фінансовий ринок, поліпшувати інвестиційний клімат в країні.

Лише в умовах низької і стабільної інфляції українська фінансова система та економіка будуть привабливими для інвестора і не страждатимуть через відплив коштів на валютний ринок чи чергове падіння цін на світових сировинних ринках.

Фінансові ж ресурси, необхідні для розширення інвестування та кредитування економіки, в Україні є і без запровадження політики "кількісного пом'якшення". Просто потрібно створити таке інвестиційне середовище, у якому їх можна було б ефективно використовувати при відповідному стимулюванні з боку уряду.

1. Кредити банків. У банківській системі є понад 100 млрд грн на кореспондентських рахунках чи у депозитних сертифікатах НБУ. Ще близько 300 млрд грн інвестовано в ОВДП. Тобто банківська система України уже зараз має ресурси і може їх вкладати в економіку.

Крім того, важливим завданням для банківської системи і регулятора є залучення коштів населення, які перебувають поза банками. За різними оцінками, населення володіє десятками мільярдів доларів.

2. Державні банки. Частка державних банків на банківському ринку перевищує 50%. При відповідній продуманій стратегії, розчищених балансах і якісних бізнес-моделях вони можуть стати "агентами економічного зростання", підтримуючи розвиток пріоритетних галузей держави через надання кредитів.

3. Кошти державного бюджету. Необхідний рівень ліквідності в банківському і реальному секторах підтримується й активною участю державних фінансів у формуванні структури грошової пропозиції, направлених у реальний сектор.

Зараз державний бюджет є профіцитним, і надлишок коштів потрібно інвестувати в економіку. У цьому могла б допомогти програма розвитку галузей за бюджетної підтримки, наприклад, через механізм компенсації відсоткових ставок.

Така програма забезпечить зростання в окремих ключових секторах. Обов'язкова умова — справедливий розподіл підтримки. Важливо не допустити концентрації пільг одному-двом представникам великого бізнесу. Натомість слід сприяти розвитку конкуренції у цих галузях, у тому числі з боку малого і середнього бізнесу.

4. Державні цінні папери. Кошти, залучені завдяки розміщенню облігацій внутрішньої державної позики в Україні, зазвичай не витрачаються на інвестування економіки, а йдуть на вирішення поточних соціальних потреб. Потрібно змінити ситуацію — направляти кошти і на інвестиційні потреби.

5. Кошти міжнародних фінансових організацій. За три роки Україна не використала понад 10 млрд дол МФО. Причина — в державі нема затверджених проектів, які б відповідали вимогам програм МФО.

Крім того, процедура відбору і реалізації проектів складна і тривала. З моменту ухвалення рішення про участь у програмі і до набрання чинності контрактом проходить кілька років. До того ж, часта зміна у міністерствах осіб, відповідальних за роботу з МФО, не сприяє послідовності роботи.

Отже, кредитні, бюджетні та інші ресурси в Україні є, але їх треба ефективно використовувати. Для цього не потрібно вмикати "друкарський верстат".

Крім того, цієї ліквідності достатньо для забезпечення зростання ВВП у 2018 році на 3% (якщо кошти не лежатимуть, а будуть спрямовані в обіг) за умови збереження нинішньої швидкості обігу коштів та значення мультиплікатора.

Для забезпечення стійкого економічного зростання та підвищення добробуту населення необхідно передусім вирішити суттєві внутрішні структурні питання та знизити залежність вітчизняної економіки від впливу зовнішніх чинників.

Нам необхідний перехід на модель інноваційного економічного розвитку та досягнення на початкових етапах не стільки кількісних цілей економічного зростання, скільки якісних зрушень в економіці. Це вимагає вжиття скоординованих заходів всіма органами влади на різних рівнях та концентрації інвестиційної активності в найперспективніших у довгостроковому періоді галузях.

А НБУ потрібно далі працювати над досягненням інфляційних таргетів, затверджених Радою НБУ. Зрозуміло, що в умовах високої волатильності та невизначеності їх досягати складніше і на це необхідно більше часу.

Однак це не означає, що від них потрібно відмовлятися. Необхідно просто коригувати тактичні кроки, враховуючи нові прогнози та оцінки ризиків.