Камінний хрест на демографії. Скільки людей втратить Україна та як зупинити міграцію?
З початком повномасштабної війни з Росією мільйони громадян виїхали за кордон. Деяким українцям вже нема куди повертатися.
Країни, які приймають біженців, намагаються заохотити найбільш працездатних українців залишитися жити та працювати в еміграції.
Фактично Україна має, з одного боку, воювати з агресором, а з іншого – конкурувати з ЄС за своїх співвітчизників та створювати їм привабливі умови для життя.
Як влада та бізнес боротимуться за українців та чи вдасться уникнути демографічної катастрофи?
На межі катастрофи
За даними ООН, з 24 лютого з України виїхали понад 7,5 млн людей, переважно жінок з дітьми. Ще в квітні опитування Центру Разумкова показало, що 79% з них мають намір повернутися в Україну. Однак ці результати надто оптимістичні.
У березні українці перебували на хвилі патріотизму і вірили в швидке закінчення війни. Зараз усі усвідомили, що війна затягнеться, тому жінки починають облаштовуватися за кордоном. Це може призвести до ланцюгової реакції.
"Питання в тому, де відбуватиметься з’єднання родин після війни: в Україні чи в ЄС. Якщо жінки адаптуються до життя за кордоном, запишуть дітей до садочків, знайдуть роботу та винайматимуть житло, то з великою ймовірністю чоловіки поїдуть до них", – вважає директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова.
Чим довше йтимуть бойові дії, тим більше українців осідатиме в сусідніх країнах.
За словами Лібанової, якщо війна триватиме до кінця літа, то Україна втратить 500-600 тис людей. Якщо ж конфлікт розтягнеться на рік, то безповоротні втрати вимірюватимуться мільйонами.
Хвиля вимушеної міграції застала Україну в період поєднання трьох довгострокових демографічних проблем: відпливу населення, зменшення народжуваності та зростання середнього віку.
За 30 років незалежності населення країни скоротилося на 10 млн осіб, а коефіцієнт народжуваності на одну українку у 2020 році становив 1,22. Це один з найнижчих показників у світі.
Якщо війна затягнеться на кілька років або буде "заморожена", то багато сімей можуть відкласти народження дитини, що ще більше загальмує відтворення населення.
Внаслідок міграції зміниться вікова структура. За даними польських дослідників, середній вік українських біженців – 36 років. Отже, з України їдуть найбільш працездатне населення та діти.
Їх відплив загрожує швидким старінням населення, дефіцитом робочої сили та зростанням навантаження на пенсійну систему.
З такими викликами зіткнулися й інші країни.
Тенденція скорочення народжуваності та старіння актуальна майже в усьому світі, однак західним країнам вдається компенсувати демографічні проблеми завдяки автоматизації виробництва та залученню мігрантів.
Трагедія України в тому, що компенсувати світові проблеми будуть за її кошт. Через війну люди тікатимуть до розвинених країн Євросоюзу.
Полювання на українців
У ЄС люди, народжені у 1960-х роках, зараз виходять на пенсію, а їм на зміну нема кому прийти. Народжуваність упала до рівня, коли природне відтворення населення неможливе. Водночас економіка блоку зростає і потребує працівників.
Як наслідок, виникає дефіцит робочої сили, який поглибився через пандемію 2020 року.
Наприклад, в Іспанії бракує 500 тис будівельників, тож девелопери змушені гальмувати реалізацію проєктів. У Франції через нестачу медсестер та санітарів не використовуються 20% лікарняних ліжок.
Така ситуація характерна для багатьох країн Євросоюзу.
Найпростіше рішення – залучити мігрантів.
У ЄС 18,3 млн робітників є мігрантами, що становить 8% ринку праці. У Німеччині деякі галузі залежні від трудових мігрантів на 20-30%. Через це в країні щороку зростає кількість виданих посвідок на тимчасове проживання.
Усе йде до того, що у 21 столітті мігранти будуть таким же затребуваним ресурсом, як нафта або газ. Біженці з Близького Сходу або Африки – не найкращий варіант, їх важко асимілювати та навчати.
Інша річ – мігранти з України. За даними польських дослідників, 76% українських біженців у Польщі мають вищу освіту.
За словами Лібанової, у цьому випадку якість українського диплома не має значення. Вища освіта є маркером того, що людина здатна опанувати мову та освоїти нову професію.
За даними опитування Work.ua, 59% українських біженців уже шукали роботу в країні тимчасового перебування.
Мета міграційної політики ЄС – не зібрати якомога більше біженців, а відібрати найбільш активних та працездатних. Для цього деякі країни роблять усе можливе, щоб виявити таких людей та запропонувати їм роботу.
У Німеччині сприяють працевлаштуванню українських медсестер. Їм допомагають скласти іспит з мови та освоїтися. Французькі й польські організації запрошують безкоштовно вивчати їхні мови та знайомлять з місцевою культурою.
Тих, хто не зможе інтегруватися, можуть м’яко "попросити на вихід" після війни, скасувавши всі пільги та встановивши додаткові критерії на продовження дозволу на проживання.
Українські біженці говорять, що за кордоном мають кращі умови проживання, ніж на батьківщині. Це означає, що Україні доведеться поборотися за повернення власних громадян додому, і лише патріотизм тут не допоможе.
Повернути додому
Аби люди поверталися в Україну, вони повинні мати сильні економічні та соціальні зв’язки з батьківщиною, вважає Лібанова.
За її словами, школи мають створювати умови для того, щоб діти спілкувалися з однолітками, а мамам слід зберігати трудові зв’язки зі своїм місцем роботи. Жінка має розуміти, що після повернення вона зможе облаштувати своє життя.
Одна з проблем – зруйноване житло.
За словами начальниці відділу формування та реалізації політики з житлових питань Мінрегіону Світлани Старцевої, за час війни в Україні зруйновано або пошкоджено 116 тис будинків, у яких мешкали 3,5 млн людей.
Інша проблема – відсутність роботи. Її поглиблює нестача робочих місць на заході України.
Лібанова зазначила, що в цьому регіоні робочих місць не вистачає навіть для місцевого населення, а зараз туди приїхали сотні тисяч переселенців із зон бойових дій, які теж не можуть знайти роботу.
Перед державою постали два виклики: забезпечити людей житлом та роботою. Ці фактори впливатимуть на бажання людей повернутися додому.
За словами першого заступника міністра економіки Дениса Кудіна, уряд вважає своїм головним завданням повернення в Україну якомога більшої кількості людей до 1 вересня.
Внутрішньо переміщених осіб стимулюватимуть повертатися до рідних міст, щоб розподілити навантаження на інфраструктуру та повернути їх на старе місце роботи.
Міністерство освіти працює над тим, щоб восени відновити навчання офлайн. Якщо діти будуть зайняті в школах та дитсадках, у батьків буде більше часу на працевлаштування.
Житлове питання планують вирішити шляхом виплати компенсацій тим, хто втратив домівку. Відповідний законопроєкт ухвалили в першому читанні. За даними Мінрегіону, попередня сума збитків житлового фонду становить 100 млрд грн.
Для створення робочих місць Мінекономіки розробило програму стимулювання підприємницької діяльності. Зокрема, планується видавати гранти до 250 тис грн для відкриття бізнесу та відновлення переробної промисловості.
Через війну зупинилося чимало підприємств. Уряд планує повернути їх до роботи шляхом створення великого державного замовлення.
Якщо людина повернулася до рідного міста і не може працевлаштуватися, держава надаватиме "суспільно корисну роботу" з мінімальною зарплатою (6 500 грн). Тимчасом центри зайнятості шукатимуть їй роботу за фахом.
Ще одним рішенням для збереження робочих місць є програма релокації підприємств із зони бойових дій.
Держава допомагає бізнесу переїхати в безпечні регіони та перевезти співробітників. За час існування програми переїхало близько 700 підприємств, на яких працюють 85 тис людей.
Усі ці плани дорогі для бюджету, тому їх реалізація залежатиме від успішності залучення коштів міжнародних партнерів.
Відповідальність за повернення людей покладена не лише на державу. Велику роль в утриманні людей від еміграції відіграватимуть великі компанії, які мають створити працівникам комфортні умови для життя.
Бізнес утримує людей
За словами Лібанової, міцні трудові зв’язки є одним з важливих факторів збереження людей в Україні. "Економічна правда" спитала у великих компаній, як вони утримують працівників від еміграції.
Перший виклик – знайти роботу для людей, які переїхали із зони бойових дій.
Приватбанк та "Нова пошта" мають відділення в усій Україні, тому запрошують на відкриті вакансії своїх працівників, які переїхали з небезпечних районів.
"Київстар" користується досвідом, набутим під час пандемії. Компанія організувала дистанційну роботу для 70% колективу з можливістю працювати з-за кордону.
Другий виклик – зберегти комунікацію роботодавця з працівниками.
"Нова пошта" створила для співробітників гарячу лінію "Штаб SOS", яка щодня консультує до 90 працівників. Компанія також організовує Zoom-зустрічі з психологом, вивчення англійської мови, онлайн-тренування.
"Київстар" тримає зв’язок із співробітниками через платформу Workplace. Приватбанк телефонує працівникам, які перебувають на фронтових територіях, і намагається допомогти.
Третій виклик – забезпечити умови для проживання в Україні.
Садочки та школи не завжди готові прийняти велику кількість дітей біженців, тому батькам важко повернутися до роботи.
Для вирішення цієї проблеми МХП на своїх підприємствах облаштував дитячі центри, у яких з дітьми працюють психологи та волонтери компанії, а Приватбанк організував гуртожитки для працівників, які покинули рідні міста.
Четвертий виклик – допомога постраждалим.
У "Новій пошті" постраждалим співробітникам, у тому числі пораненим на фронті, надають до 60 тис грн на лікування. Люди, які втратили житло, можуть три місяці безкоштовно орендувати приміщення та одноразово отримують 10 тис грн.
Крім того, "Нова пошта" обіцяє виплачувати дітям загиблих співробітників по 10 тис грн щомісяця до їх 18-річчя.
МХП надає працівникам та їх сім’ям до 300 тис грн у випадку травми, втрати працездатності або загибелі. Також компанія планує виплачувати щомісячну допомогу родинам загиблих працівників.
"Київстар" виплачує сім’ям загиблих співробітників їх річну зарплату. Приватбанк переказав працівникам 86 млн грн.
Боротьба за людей лише починається. У приватного сектору та держави ще багато роботи для того, щоб повернути українців та утримати бодай частину з них на рідній землі.