Данський синдром: Хмельницький вчить Україну, як використовувати сонце
Одне з міст холодної Данії обігріває сонцем кожну п'яту оселю. В Україні теж з'являються свої піонери у використанні сонячної енергії в централізованому теплопостачанні — це Хмельницький.
Відновлюваними джерелами енергії складно когось здивувати. В Україні працюють майже 2 тис домашніх сонячних електростанцій та десятки промислових.
На півдні країни туристичні заклади масово встановлюють геліоколектори, щоб економити на підігріві води. Навіть на житлових корпусах поряд із катедральним собором греко-католицької церкви у Києві та на десятках заправок можна побачити ряди трубок сонячних нагрівачів.
Енергетичні потреби сотень сімей та приватних закладів забезпечують геліоколекторні системи. Однак ці технології виробництва тепла в уявленнях українців не сумісні з централізованим постачанням гарячої води.
На думку співвітчизників, гаряча вода у крані або в батареях багатоповерхівки може приходити лише з котельні або ТЕЦ. Однак світовий досвід та перші українські приклади свідчать: гаряча вода, підігріта від сонячної енергії, у крані квартири — питання часу, а в деяких багатоповерхівках це вже сьогодення.
Тепла Данія
У цій північній європейській країні в 2016 році запрацювала найбільша у світі промислова геліосистема, розташована поряд із 43-тисячним містом Сількеборг.
Параметри системи вражають. Її пікова потужність становить 110 МВт, а за рік вона віддає у міську тепломережу Сількеборга близько 80 тис МВт-год тепла. Це становить 20% від споживання тепла містом. Ще 80% тепла генерують традиційними засобами — газовими та електричними котлами.
Зовні геліосистема не справляє особливого враження — просто акуратні ряди типових геліоколекторів, які можна побачити і в Україні. Добре ізольовані труби, якими нагрітий сонцем теплоносій прямує до теплової мережі міста.
Подив викликає хіба що розмір геліополя. Його неможливо побачити з однієї точки — для цього доведеться використати аерофотозйомку.
На кількох поряд полях під Сількеборгом встановлено 12 436 геліоколекторів. Їх загальна площа становить 156 694 кв м. Щоб уявити таку поверхню, можна порівняти її з розмірам Площі Свободи у Харкові — 120 тис кв м.
Геліосистема Сількеборга у ясний день пропускає крізь себе близько 2,7 млн літрів води. Це дозволяє опалювати близько 4 400 будинків, приєднаних до міської мережі. З мережею геліополе з'єднане теплопроводом довжиною 1,2 км.
Данія є загальноєвропейським лідером у розгортанні промислових систем сонячного нагрівання води, приєднаних до централізованого теплопостачання. Геліополе в Сількеборзі перехопило пальму першості в іншого датського міста — Воєнса. Загальна площа поверхні колекторів у Воєнсі — близько 70 тис кв м.
Примітно, що систему в Сількеборзі розгорнули протягом рекордно короткого строку. Контракт між міською тепловою мережею та компанією Arcon-Sunmark, яка володіє геліополем, уклали у лютому 2016 року, а вже у грудні того ж року його протестували та підключили до міської мережі.
Можливості у проблемах
На перший погляд, в Україні такі проекти неможливі. Причини — регуляторні труднощі, неефективна система субсидування та багатомільярдна заборгованість місцевих ТКЕ, які потребують оновлення теплових мереж.
У деяких малих містах України системи сонячного підігрівання води допомагають містам вирішити проблему гарячої води влітку. Під час опалювального сезону місцеві котельні здатні забезпечити постачання гарячої води, однак літом кубометр теплої води з крана виходить занадто дорогим.
Річ у тім, що в опалювальний сезон ТКЕ разом із загальним "валом" виробництва тепла здатні підігрівати воду. Однак з настанням теплого сезону масштаб виробництва тепла зникає, старі котли змушені працювати на 10-15% від потужності, в результаті чого різко падає і без того невисокий ККД та стрибає ціна.[L]
Саме тому в деяких малих містах можна помітити, як на школах та лікарнях виблискують нові сонячні колектори. Встановити їх виходить дешевше, ніж вирішувати проблему централізованого водопостачання.
Зазвичай до таких заходів вдаються райцентри, рідше — обласні центри. Систему підігрівання води від сонця на даху своїх гуртожитків встановив Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет. Проте за підключення систем сонячного підігрівання води до міських мереж досі не брався ніхто.
Сонячне Поділля
Першим підключити геліоколектори до централізованої мережі ризикнуло "Хмельницьктеплокомуненерго". Зараз компанія випробовує нову систему. Вона складається з 60 геліоколекторів, що розмістилися на дахах двох котелень.
Пікова потужність геліополів — 120 КВт. За рік вони видають у міську мережу 132 ГВт тепла. Це близько 6% тепла, що виробляють об'єкти компанії.
Дане комунальне підприємство доволі велике. До нього входять 62 централізовані теплові пункти (на п'ятьох встановлені газові котли потужністю 0,664 Гкал-год), десять когенераційних установок загальною потужністю 4,95 МВт, 239 км теплових мереж та 57 котельних із встановленою потужністю 628,665 Гкал на рік.
Усе це господарство дозволяє компанії забезпечувати теплом та гарячою водою 731 будинок та 1 541 нежитлове приміщення у місті. Серед клієнтів підприємства — 88 тис жителів Хмельницького та 1 063 юридичні особи.
Цифра 6% — частка енергії, яку геліоколекторна система видає у міську теплову мережу, — може здатися малою. Насправді ж це квантовий стрибок для українського комунального господарства, адже це перший такий кейс у країні.
Цей кейс тим більш цікавий, що геліоколекторні технології дешевшають завдяки їх масовому впровадженню. Ринки тепла в українських містах ставатимуть все більш конкурентними, і не останню роль у цьому відіграватиме генерація тепла з відновлюваних джерел. Досвід Хмельницького варто вивчати іншим містам.