Українська правда

Україна втрачає ринки озброєнь

Входження до складу потужного військово-політичного блоку дозволить Україні отримати не лише кошти та ринки збуту зброї, але й можливість обмінюватися дослідженнями у сфері ВПК. В умовах же нейтрального статусу це неможливо.

Україна уже не в десятці країн-експортерів зброї. Так вважає Стокгольмський міжнародний інститут досліджень миру - SIPRI, який вивчає проблеми мілітаризації у світі.

За даними цієї впливової установи, Україна торік продала військової техніки лише на 233 мільйони доларів, скотившись з сьомого на чотирнадцяти місце провідних експортерів. Щоправда, вітчизняні експерти вважають, що українські зброярі просто менше афішують свої експортні контракти.

Справді, дані Стокгольмського інституту суттєво відрізняються від інформації "Укрспецекспорту". Ця державна установа займається більшістю експортних операцій, пов'язаних з військовою технікою.

За даними генерального директора компанії Сергія Бондарчука, Україна 2008 року продала зброї на 800 мільйонів доларів, що на 100 мільйонів доларів більше, ніж у 2007 році, і залишилася у десятці лідерів.

А у Центрі досліджень армії, конверсії та роззброєння повідомили, що Україна у 2008 році наторгувала на 1,2 мільярда доларів.

На думку аналітиків, невідповідність даних SIPRI та реального обсягу експорту трапляється доволі часто і залежить від того, які контракти експортери хочуть "світити", а які ні.

Здебільшого показувати прозорість поставок вигідно для самореклами, але такі країни як Ізраїль, Україна, Росія та Китай часто не оприлюднюють інформацію про структуру і суму контрактів. Контроль за поставками покладають на власні державні структури та міжнародних спостерігачів.

Закритість офіційного Києва свідчить про небажання надто гучно говорити про свої експортні можливості, особливо після того, як він чотири рази потрапляв у міжнародні скандали з постачання зброї.

Грузинський комплекс

Найбільшого удару по репутації України завдала грузинсько-російська війна "8.08.08". Кремль звинуватив Банкову у потуранні агресії Саакашвілі і постачанні зброї у зону конфлікту.

Українське МЗС відповіло, що Київ не постачав військову техніку під час конфлікту, а експорт зброї у Грузію ООН не забороняла. Але Москва не почула цих слів.

Росія побачила в Україні потенційного ворога і почала згортати військове співробітництво за багатьма проектами, зокрема, з модернізації зенітно-ракетних комплексів "С-300" і "БУК-М1" та фронтового винищувача "МіГ-29".

Справжньою інформаційною бомбою стала заява голови парламентської слідчої комісії Валерія Коновалюка про те, що військові знімали з бойового чергування сучасні системи протиповітряної оборони і передавали грузинам за безцінь.

За словами депутата, наразі постачання зброї Тбілісі продовжується. Зокрема, має надійти 12 танків "Оплот" на 45 мільйонів гривень, що у декілька разів нижче ринкової ціни. Вартість однієї машини - 3 мільйони доларів.

Загалом Україна начебто продала Грузії зброї на 2,5 мільярда доларів, тоді як у казну потрапило тільки 200 мільйонів доларів.

Міністерство оборони вмить відреагувало на ці заяви, назвавши їх провокацією. А тодішній міністр Юрій Єхануров понизив Коновалюка у званні до лейтенанта. Але військові вирішили не оприлюднювати розміри поставок. Як свідчить статистика Стокгольмського інституту, експорт зброї на Кавказ 2008 року суттєво скоротився.

За останні роки Україна тричі потрапляла у скандали щодо незаконного постачання озброєння.

Захоплення 2008 року сомалійськими піратами судна "Фаїна" з українських екіпажем та танками на борту могло викликати справжню бурю.

З'явилися чутки, що зброя призначалася не для Кенії, а для Південного Судану, який воює з урядовими військами. На продаж військової техніки у цю гарячу точку ООН наклала ембарго. Втім, кенійський уряд заперечив дану інформацію, заявивши про належність зброї Кенії. На цьому скандал притих.

У березні 2009 року голова МЗС Великобританії Девід Мілібенд заявив про можливу причетність британських дилерів до розповсюдження зброї серед "небажаних" країн. Її, за попередніми даними, дилери купували в Україні.

Ще раз вітчизняна зброя "засвітилася" у Нігерії, коли місцева влада затримала літак з українськими автоматами, заявивши про її контрабанду повстанцям. Але дилерів спіймати за руку не вдалося. Тож наразі українська влада біла та пухнаста і продає зброю лише правильним режимам.

Кому потрібна українська зброя

Україна досі розпродає запаси радянського періоду або їхні модернізовані варіанти, ремонтує та поліпшує наявну техніку. Основними імпортерами військових товарів та послуг є країни Африки та Азії.

По-перше, українська зброя значно дешевша за американські, британські чи французькі аналоги. По-друге, до неї вже звикли. По-третє, вона більше підходить для складних погодних умов цих країн.

Міноборони розраховує на контракти із США, які хочуть закупити для Іраку 2 тисячі танків радянського зразка. Також Америці не вистачає гелікоптерів, тому вона може купити їх в Україні. До Києва уже вилітала на оглядини делегація НАТО.

Як і раніше, понад 20% зброї надходить у Росію. Владам двох сусідніх країн, попри дипломатичну нелюбов, дуже складно відмовитися від військової співпраці - занадто тісно підприємства були пов'язані одне з одним.

Великі надії Україна покладає на співпрацю з Китаєм. Йдеться про модернізацію старої техніки, постачання літаків, бойових кораблів, танків та ракетних установок. Щоправда, Пекін надає перевагу військово-технічній співпраці, однак така кооперація не зажди вигідна.

Китай зацікавлений фінансувати проектні розробки нової техніки, але виробляти промислові зразки та мати серійне виробництво хоче у себе.

За бажання, Київ міг би суттєво розширити ареал продажу своєї зброї. Приміром, величезним ринком є Латинська Америка, яка має слабкі збройні сили, але хоче мінімізувати свою залежність від Вашингтону. Цей ринок активно опановує Росія, але знайдеться місце і для України.

Користується попитом українська зброя в Ірані та Лівії, але Київ побоюється нарікань з боку Вашингтона.

"Ми могли б відмовитися від постачань зброї Ірану, а взамін вимагати у США грошової компенсації чи торгових преференцій. Так роблять інші країни. Ми цього не робимо, і це прикро", - повідомив "Економічній правді" колишній перший заступник міністра промполітики Володимир Рижков.

На його думку, країнам Африки та Азії можна було б постачати радянську техніку безплатно, але за умови, що ремонт та модернізацію вони будуть здійснювати на українських заводах.

Наразі найбільшими імпортерами озброєння є Саудівська Аравія, Індія та Пакистан, але деякі з них мають свої пріоритети щодо постачальників. Так, Саудівська Аравія купує техніку у США, Алжир і Туніс - у Франції, Індія - у Росії.

"Країни-імпортери звикли купувати зброю у певній державі. Вони готують під неї офіцерський командний склад, військові школи, солдатів. Перейти на озброєння іншого типу дуже складно. Тому ті, хто звик до радянської техніки, ще довго будуть з нею працювати", - розповідає Рижков, який курував у міністерстві питання ВПК.

Загалом, потенційний покупець української зброї - небагаті країни, які перебувають під загрозою постійних військових конфліктів і змушені нарощувати витрати на озброєння. Саме з ними треба працювати, вважають військові експерти.

Київ і зброя майбутнього

Невблаганна статистика свідчить про поступову втрату Україною сегментів високоточної та важкої зброї. Приміром, торік Київ продав 451 одиницю техніки, тоді як у 2007 році - 672 одиниці, а у 2006 році - 1 118.

Порівняно з попередніми роками держава суттєво знизила обсяги продажів танків, БМП, артилерійських систем, бойових літаків, ракет і пускових установок.

"В останні роки Україна продавала радянську техніку. Під час розпаду СРСР ми мали найбільші арсенали. Якими були обсяги - не відомо, бо інвентаризації ніхто не провів. Однак, скоріш за все, її уже стало не вистачати, та й покупці висувають нові вимоги", - каже екс-заступник міністра оборони В'ячеслав Кредісов.

Серед високоточної зброї найбільшим попитом користуються засоби ураження, радіолокації та протиповітряної оборони. Це протитанкові ракети "Комбат" і "Стугна", переносні комплекси "Скіф" та "Бар'єр", комплекс активного захисту "Заслон", станція оптико-електронного пригнічення "Андрос".

Великі сподівання українські зброярі покладають на танки Т-64 "Булат" і Т-84 "Оплот". Утім, назвати їх повністю українськими складно, адже це вдосконалені радянські розробки, вік яких - 20-30 років. А у сегменті радіоелектроніки Україна істотно відстає від Заходу, імпортуючи електронне "начиння" для власної техніки.

Як прогнозують військові, найбільшим попитом у світі користуватиметься саме високотехнологічна зброя. Співпраця з виробником коробок для танків чи кораблів нікого не зацікавить.

На думку спеціалістів, танки будуть використовуватися не більше 25 років. Досвід Іраку та Афганістану показав, що це не дуже ефективна зброя в умовах боротьби з партизанами. Натомість, буде розвиватися виробництво штурмових машин та безпілотних літаків, які керуються дистанційно людиною чи  комп'ютером.

Така техніка зможе успішно воювати проти бойовиків з мінімальними втратами серед військових та цивільного населення. Чималі перспективи у засобів ППО, які зупинятимуть ракети електромагнітним випромінюванням.

Україна ще за часів СРСР займалася такими розробками і могла б стати піонером у цій сфері, але для цього треба розвивати науку, яка наразі в занепаді.

Один відсоток на оборону

Відродити військову промисловість та її експортний потенціал можливо, звернувшись до досвіду інших країн.

По-перше, треба переглянути структуру власності підприємств галузі. В Україні вони досі залишаються казенними. Держава тримає їх на голодному пайку, пропонуючи заробляти гроші на розробки самостійно. Натомість, у разі успішної роботи, уряд може забрати зароблене.

Тимчасом у Сполучених Штатах оборонні підприємства приватні, але вони контролюються владою. Компанії не мають права відмовитися від державних замовлень, інакше та має право ввести на заводах тимчасове управління.

По-друге, треба розробити грамотну конверсію "оборонки". В Україні перехід на випуск цивільних товарів призвів до краху через бездарний підхід. Доходило до сміху, коли танкові чи ракетні підприємства виготовляли чайники та настінні годинники, які нікому не були потрібні через високу собівартість.

На Заході половина замовлень підприємств ВПК - цивільні, і це переважно високоточна продукція. Хоча, враховуючи можливості вітчизняних підприємств з виготовлення радіолокаційної техніки, Україна могла б бути одним з лідерів з виробництва супутникових тарілок та систем глобального позиціонування.

По-третє, треба надати підприємствам ВПК більшу самостійність. Заводи мають розширити свої закордонні представництва, які повинні дізнаватися про потреби тієї чи іншої країни. Врахувавши попит, слід відразу розробляти відповідні промислові зразки, які після випробовування повинні продаватися за кордон.

По-четверте, треба кардинально посилити роль ВПК у державній політиці, зокрема, створити військово-промислові комісії при Кабміні, Військовій академії та Генштабі. За їхнім поданням уряд має встановити пріоритети у виробництві і робити відповідні державні замовлення.

Без бюджетного фінансування нових розробок експорт розвиватиметься вкрай повільно. Наразі на ці цілі держава виділяє лише 11% військових коштів, а загалом на Збройні Сили витрачає не більше 1% ВВП, тоді як нормою є не менше 3%.

За словами президента Атлантичної ради України генерал-майора Вадима Гречанінова, головна причина занепаду ВПК - у неякісній кадровій політиці.

"Кожен військовий міністр приходив із своїм планом або не мав його взагалі. От і виходило, що один сприяв розвитку бронетехніки, другий - авіації, третій - флоту. Але ніхто не затримався на посаді більше року. За цей час можна лише вивчити ситуацію, про якісь реформи не варто й говорити", - вважає він.

На думку іншого колишнього силовика, В'ячеслава Кредісова, подальше майбутнє України як експортера неможливе за умови нейтрального статусу держави.

"Входження до складу потужного військово-політичного блоку - НАТО, ОДКБ чи європейських сил безпеки - дозволить Україні отримати не лише кошти та ринки збуту, але й можливість обмінюватися дослідженнями у сфері ВПК. В умовах нейтрального статусу це неможливо", - вважає екс-заступник міністра оборони.

Довідка "Економічної правди"

З 2000 року Україна продала зброї на 5,5 мільярда доларів. Традиційні покупці - Росія - 20% поставок, Грузія, Китай, Пакистан, М'янма, Алжир, Азербайджан. Найбільш популярні на світовому ринку українські ракети, газові турбіни для військових суден, військові автомобілі, легка бронетехніка.

До найбільших країн-експортерів зброї входять США, Росія, Німеччина, Франція, Великобританія, Нідерланди, Італія, Іспанія, Україна, Швеція, Ізраїль, Китай, Канада, Швейцарія, Бельгія, Польща, Південна Корея, ПАР, Фінляндія.

Продаж озброєння Україною, 2008 рік

Назва

Основні країни-імпортери

Тип зброї

Бойові танки

Кенія, Грузія

Т-72,Т-71

Броньована техніка

Грузія, Чад, Азербайджан

БМП-1, БТР-70,

Бойові літаки

Естонія, США

Міг-29 УБ, СУ-27 УБ (учбові)

Бойові вертольоти

Чад, Нігерія

Мі-24

Ракети і ракетно-пускові установки

Азербайджан

Р-27

Артилерійські системи великого калібру

Азербайджан, Кенія

2С1, БМ-21

Стрілецька зброя

Грузія, Чехія, Чад, Ліван, Англія, Німеччина, США

Револьвери, пістолети, гвинтівки, автомати

Легкі озброєння

Кенія, США, Чад

Важкі кулемети, гранатомети, ракети

Джерело: Держкомстат

НАТО ООН зброя ВПК Міноборони