Останніми роками економісти-практики у сфері банківської справи та фінансів багато чули про велику кількість 30-річних мільйонерів та 40-річних мільярдерів, які працювали в західних, переважно американських банках, фондах різного ґатунку, страхових компаніях тощо.

Ці люди стали "героями" останнього десятиріччя, про них багато писалося у газетах, вони охоче ділилися секретами власного успіху і створювали ілюзію безмежних можливостей швидкого збагачення на фінансових ринках для людини з "мізками".

Все дуже просто, казали ці "фахівці",  - потрібно подивитися на графік, побачити можливість, позичити гроші і, вперед, до першого мільйону! Кожен працюючий фаховий економіст порівнював себе з цими "героями" і усвідомлював власну "недосконалість".

Саме тому майже вся талановита молодь країн, орієнтованих на західну цивілізацію, волала піти працювати до інвестиційних банків та фондів. При цьому, на роботу до цих установ, як бджоли на мед, зліталися не тільки студенти-економісти, але і фізики, математики, хіміки тощо. Науково-технічна революція призупинилася, адже, всі таланти йшли заробляти швидкі мільйони на Уолл-стріт та до лондонського Сіті!

2007 рік став роком отверезіння - мильні бульбашки вічного зростання доходів луснули, пісочні замки фондових ринків рухнули, розвіявся пилом фінансовий леверідж і молоді, талановиті  мільйонери та мільярдери перетворилися на розорених спекулянтів-невдах, які не змогли зрозуміти простих тенденцій на ринках....

Кожний наступний рік - 2009, 2010 і так до приблизно 2012, додаватиме нових невдах. Ціле покоління молодих людей, яке обрало собі фінансову справу як основну професію, побачило руйнацію своєї мрії і ще довго буде отримувати виплату по безробіттю, або вирішить знайти для себе нову професію.

Як таке стрімке знищення багатства стало можливим за відносно короткий проміжок часу? Чому ніхто не побачив "віртуальності", ефемерності "нового" багатства?

Для того щоб відповісти на це запитання, потрібно повернутися в минуле, а саме у 70-ті роки минулого сторіччя. Створення ОПЕК, нафтова криза, збільшення ціни на нафту у 4 рази призвели до стрімкого зростання дефіциту торговельного балансу США та, в кінці-кінців, до відходу від прив'язки валют до долара США як єдиної резервної валюти, так званої Бреттон-Вудської системи у 1971 році і створення системи гнучких курсів - Ямайської валютної системи.

Дефіцит торговельного балансу призвів до збільшення випуску облігацій Держскарбниці США, тобто боргових зобов'язань США, які країни ОПЕК охоче скуповували за виручені від торгівлі нафтою гроші - таким чином відбувалася так звана рециркуляція нафтодоларів.

Але проблема існувала глибше - провідні економісти США розуміли, що тенденція "віртуалізації" ВВП через збільшення долі послуг, як було показано у попередньому розділі, і зменшення долі матеріального виробництва є безповоротною, отже, заборгованість держави неодмінно зростатиме і настане той день, коли США не зможуть обслуговувати цей борг.

Як переконати країни ОПЕК та решту світу, що США все-таки зможуть розплатитися за своїми облігаціями? Потрібно було створити ексклюзивний товар, який не мали інші країни і який би приваблював покупців/інвесторів зі всього світу, для того щоб вони повертали емісійні, нічим не забезпечені долари у США - тобто, говорячи мовою платіжного балансу, перетворити дефіцит торговельного у профіцит фінансового рахунку.

Такими "товарами" стали:1) ринок акцій з кінця 70-х років минулого сторіччя; 2) ринок фінансових деривативів - похідних інструментів з середини 80-х років і 3) ринок структурованих зобов'язань з 2000 року.

Спочатку варто проаналізувати, яким чином ринок акцій США зміг стати "маяком" для шукачів легкої наживи і просто довірливих інвесторів. Не секрет, що фінансова система США і Великобританії значно більшою мірою, ніж континентально-європейська система орієнтована на обіг фінансів саме через відкритий ринок боргових зобов'язань. Адже у континентальній Європі банківські кредити традиційно грали більш значну вагу у забезпеченні реального сектору фінансами.

До середини 70-х років минулого сторіччя облігації, тобто боргові зобов'язання, за своїм обсягом у грошовому виразі, були на порядок вище за сумарний обсяг вартості акцій - те, що ми зараз називаємо "ринковою капіталізацією", але з 1975-1976 років тенденція почала швидко змінюватися.

Чому? Складність завдання полягала для США в тому, що з одного боку, країна була вимушена емітувати незабезпечені долари у великій кількості для того, щоб сплачувати за потрібний імпорт матеріальних товарів, але, з іншого боку, не могла запропонувати еквівалентні товари для того, щоб отримати ці емісійні долари назад для підтримки валютного курсу.

Державним діячам США потрібно було забезпечити утримання надлишкових, незабезпечених доларів у фінансовій системі США якомога довше, для того щоб ці долари не "розходилися" по всьому світу і не створювалися надлишкову пропозицію долара, адже, люди, як правило, не цінять товар, який вони мають у надлишку.

У ідеальному випадку таке "утримання" мало відбуватися у формі безпосередньої участі в економіці США, яка б додавала додаткової стабільності системі випуску боргових зобов'язань та емісійних доларів в обмін на реальні матеріальні блага.

Потрібно було зробити так, щоб власники боргових зобов'язань і емісійних доларів США хотіли би добровільно перевести їх у акції американських компаній, потрібно зробити арабських шейхів акціонерами Америки, партнерами американського капіталу і співзасновниками "піраміди" для того, щоб спіймати їх на гачок: якщо арабські шейхи усвідомлять неминучий крах боргової "піраміди" США і коли-небудь спробують таки масово здати свої долари і обміняти їх на іншу валюту, це відразу битиме по їх власній кишені, як власників акцій американських корпорацій!

Чим більшою є доля арабських шейхів у корпоративній Америці, тим меншою стає їх зацікавленість порушувати систему "долар - товар - акція - долар"!

І американська машина почала працювати - у всіх газетах, виданнях, на всіх конференціях, саммітах, семінарах розповідалося про нову еру відносин між провідними країнами та країнами, що розвиваються.

Науково-технічна революція об'єктивно сприяла створенню в США нових продуктів та технологій та створювало імідж країни безмежних можливостей для заробітку, що радо підтримувалося американською пресою.

Арабським інвесторам стали пропонувати інвестиції в акції американських корпорацій, які вони поступово, спочатку у невеликих обсягах, почали здійснювати. Ціна акцій, яка має, в принципі, визначатися лише доходністю від володіння акціями у вигляді дивідендів під впливом цих інвестицій почала повільно зростати.

Це сприяло ще більшому притоку коштів, і відповідно розширенню "піраміди" за рахунок приваблення професійних спекулянтів до ринку акцій, основним доходом яких стали не дивіденди, а так званий "капітальний доход", тобто різниця між ціною покупки та продажу.

Ринкові курси акцій стали стрімко і часто необґрунтовано зростати - досвід будь-якої "піраміди" свідчить саме про таку динаміку. Ціна акцій стала визначатися не їх фактичною доходністю у найближчій перспективі, а часто примарними оцінками цілого класу аналітиків щодо перспектив компаній через 5-10 років.

Фактично існуюча науково-технічна революція сприяла появі принципово нових матеріальних товарів на ринку, що періодично надавало цій спекулятивній піраміді достовірного вигляду, так, що навіть її засновники почали вірити у її справжність і ще більше інвестувати, називаючи це американським дивом!

Населення США стало заносити свої заощадження не до банків чи ощадних або будівельних кас, а до брокерів з цінних паперів, повіривши у казку про швидке збагачення. Лібералізація фінансових потоків у багатьох країнах світу призвела до нового притоку іноземних інвесторів.

В результаті цього ринкова капіталізація всього ринку акцій США в середині 90-х років минулого сторіччя перевершила вартість боргових зобов'язань держави та всіх американських корпорацій - піраміда стала занадто великою і в будь-який момент могла впасти!

Невже за весь цей період ніхто не помітив хибності цієї конструкції? Дійсно, багато разів падіння індексів фондового ринку сповіщало про тимчасове "прояснення" у інвесторів: так було у 1987 році, коли індекс Dow Jones втратив в один день 23% своєї вартості, у 1991-1992 роках під час аргентинської кризи, у 1994 році під час кризи в Мексиці, у 1997-1998 - кризи в країнах Південно-Східної Азії та в Росії, 2001-2002 роках  - під час "Інтернет-лихоманки" та бухгалтерських скандалів.

Але кожного разу знаходилися позитивні новини, наприклад про принципово нові продукти, що створювали американські корпорації, які швидко бралися на озброєння спекулянтами для відновлення піраміди. Тоді невелика доля правди, а саме нові продукти та технології в області фармацевтики, охорони здоров'я, телекомунікацій, комп'ютеризації, тощо, переплилася з великою неправдою - спекулятивним капіталом, маніпуляцією новинами, хибними аналітичними дослідженнями, зміною бухгалтерських правил, практично відсутністю регулювання ринку збоку незалежних інституцій/держави і багато-багато іншого. В цих умовах дуже важко було розібратися у суті процесів.

А ті люди, які чудово розуміли їх, використовували своє розуміння для отримання надприбутків і були мовчазними співучасниками системи.

Сама процедура торгівлі акціями створює умови для перекручень та спотворення - так, ціна акції у певний конкретний день нічого не означає, потрібно знати кількість акцій, що пропонується до продажу, хто продає (інвестор, спекулянт, сама компанія тощо), власні чи позичені акції, для того щоб оцінити її відповідність чи невідповідність фундаментальним показникам.

Так, можна продати 1 акцію своєму другу по ціні в 100 доларів, хоча ціна акції у попередній день складала лише 10 доларів, і якщо немає інших трансакцій, офіційна "ринкова" ціна зросте у 10 разів!

Якщо це "приправити" відповідною історією - поглинання іншої компанії, підготовка нового продукту тощо, та репортажами у ЗМІ, інші інвестори відразу ж відзначать цей тренд і почнуть шукати де б придбати такі акції подешевше - і тут можна "вкинути" на ринок більші обсяги за 75-80 доларів.

І от, надумана, нічим не обґрунтована ціна на акції стає "ринковою"; "віртуальний" дохід від акцій у майбутньому усвідомлюється інвесторами як реальний, за який люди готові сплачувати реальні, важко зароблені гроші: найбільш шокуючи приклади були у 1999-2000 роках, коли інвестиційні банки "розкручували" Інтернет-проекти, які являли собою найманий офіс і декілька сотень комп'ютерів і могли приносити акціонерам реальні дивіденди лише через 5-7 років, виводили компанію в перший раз на відкритий ринок і пропонували їх акції, в деяких випадках ціна такого первинного розміщення у 7-10 разів перевищувала номінал!

Чому купували такі акції, невже інвестори не розуміли ступінь ризику? Розуміли, але сподівалися знайти ще більших "дурнів", кому вони могли б перепродати ці акції...

Другим "ексклюзивним" товаром, який можна було придбати спочатку лише у США за нові, "надруковані" долари став ринок деривативів, похідних інструментів. Є багато видів деривативів, які розрізняються за типом інструменту, на який вони видані, строком, правилами обертання на ринку тощо.

Узагальнюючи можна сказати, що дериватив являє собою право на отримання або продаж певного активу, або доходу від певного активу, без необхідності фактичного володіння таким активом.

Коротко, дериватив - це "парі" на рух ціни або значення певного інструменту  - акції, облігації, індексу тощо: якщо інвестор вважає, що ціна акції зросте, він може продати іншому інвестору опціон на продаж акції за фіксованою ціною (опціон пут), яка нижче ціни, якої очікує інвестор, отримати за це від іншого інвестора певну грошову винагороду (так звану премію).

Коли строк дії опціону завершиться, і ціна акції зросте вище ціни виконання опціону пут, перший інвестор виграв: він отримав премію і не повинен нічого викуповувати у того інвестора, який придбав його опціон, адже, другому інвестору вигідніше продати акцію на відкритому ринку.

Якщо ціна акції впаде до рівня, який нижче ціни виконання опціону, та другий інвестор, який придбав опціон, виставить його першому інвестору на виконання; в гіршому випадку, перший інвестор втратить набагато більше, ніж сума отриманої премії.

Таким чином, можна побачити, що ринок деривативів є певним еквівалентом азартної гри - виграють самі досвідчені, інформовані та просто вдалі інвестори. Для решти - це "казино" з майже 100% шансу програшу.

Основною "перевагою" ринку деривативів у порівнянні з класичним ринком акцій є той факт, що інвестору не потрібно прямо володіти певним активом та заморожувати реальні гроші або брати кредити на купівлю активу в банку і сплачувати за це проценти, а можна сплатити лише відносно невелику у порівнянні з ціною активу премію і чекати на позитивну для інвестора зміну ціни.

Крім того, деривативні контракти можна укладати не тільки на акції, але і будь-які товари, події тощо: сировинні товари, значення індексів, погода і таке інше. Ринок деривативів відкрив можливість спекуляцій для великого прошарку середнього класу американців та європейців.

З розвитком електронних засобів комунікації, заможні іноземці з інших регіонів світу підключилися до цього глобального "казино". І якщо ринок акцій має, принаймні, формальні ознаки державної регуляції, то ринок деривативів взагалі не є регульованим! Контракти на цьому ринку частенько укладаються поза біржами і нікому в світі невідомий точний загальний обсяг укладених контрактів на похідні інструменти!

Отже, ринок похідних інструментів - це вже неприкрита форма фінансової азартної гри, в яку можна грати, в основному, лише в доларах США та декількох інших валютах провідних країн світу.

І, нарешті, третій "ексклюзив" від Штатів - структуровані фінансові продукти, - які з'явилися відносно недавно, приблизно з початком нового тисячоліття, та природу яких можна коротко описати як "піраміда на піраміді".

З 2000 року державний борг та дефіцит торговельного балансу США, а отже, кількість надрукованих, незабезпечених доларів, швидко зростає, ринки акцій і деривативів, які вже і так досягли астрономічних обсягів та висот, вже не в змозі повністю поглинути нові емісійні долари, що призводить до падіння доходності від вкладень в ці інструменти.

Інфляція активів на біржах призводить до попиту інвесторів на самі примарні, підозрілі з точки зору фундаментального аналізу цінні папери. Для того, щоб продовжувати зацікавлювати іноземних інвесторів - з 90-х років до них додалися заможні підприємці Китаю, країн Південно-Східної Азії, Росії - потрібно постійно збільшувати доходи від інвестицій в США, адже, ринки країн, що розвиваються, склали гідну конкуренцію - там рівні зростання доходів дорівнювали 20-30% на рік і вище. Але це зростання було об'єктивно обумовлене, реальне, підкріплене зростанням матеріального виробництва і суспільного продукту, Як продовжити в таких умовах рециркуляцію емісійних доларів?

І тоді в американських інвестиційних банках з'являються проекти створення ринку нових цінних паперів - структурованих облігацій, сутність яких полягає в опосередненні і через це покращенні профілю ризику певного портфелю фінансових контрактів, наприклад, кредитів на нерухомість, що робить цей портфель привабливим для консервативних інвесторів.

Банки використовували математичні розрахунки, які врешті-решт виявилися хибними, що були підтверджені провідними рейтинговими агенціями світу, які тим самим показали свій низький професійний рівень, і які доводили, що, теоретично, з портфелю у 100 іпотечних кредитів, наданих позичальникам з небездоганною кредитною історією, наприклад, 2 іпотечних кредити не повернуться ніколи, 5 буде реструктуризовано, 10 буде сплачуватися з затримкою 3-6 місяців, але решта сплачуватиметься в строк.

Отже, консервативним інвесторам пропонували купувати облігації, проценти та основна сума по яким, погашалися за рахунок надходжень по таким іпотечним кредитам. Інвестиційні банки перетворилися на фабрики з "пакування" іпотечних кредитів та перепродажу їх іноземним та внутрішнім інвесторам, які вірили у надійність цих облігацій, що була підтверджена найвищими рейтингами провідних рейтингових агенцій, а ще більше вірою в те, що в разі потреби можна буде завжди знайти іншого інвестора, який дасть "живі" гроші за такий актив.

Створення структурованих облігацій призвело до стрімкого зростання цін на нерухомість у США, адже, тепер кожен низькокваліфікований, низькооплачуваний працівник міг придбати собі  будинок того рівня, який раніше був доступний лише середньому класу!

Комерційні банки, оскільки вони бачили постійний попит з боку інвестиційних банків на такі облігації, перестали ретельно дивитись на якість та платоспроможність позичальників, до того ж постійне зростання цін на нерухомість створювало банкам "подушку безпеки".

Кредити йшли на нове будівництво, що підсилювало виробництво у реальному секторі та відбивалося на зростанні доходів, а отже, і ціни акцій провідних американських корпорацій. Апогей настав навесні 2007 року, коли ціна нерухомості у США досягла свого піку, через що перестала бути доступною навіть за допомогою кредитування для більшості американців.

Водночас, почали накопичуватися неплатежі по облігаціях, виданим 1-2 роки тому і практика довела хибність теоретичних моделей - ненадійні позичальники, насправді, затримували значно більше платежів за іпотечними кредитами, аніж передбачала модель.

Інвестори почали пильніше дивитися на те, що стоїть за структурованими облігаціями, нові випуски таких облігацій не находили попиту, отже, ціна почала поступово падати. Коли інвестори нарешті зрозуміли, що фактично, математика не спрацювала і вони тримають ніщо інше ніж цінні папери потенційно або повністю неплатоспроможних позичальників, ринок рухнув і потягнув за собою решту структурованих паперів, банківський та страховий сектор, ринок акцій, а після цього і реальну економіку, вниз.

Почалася ревізія реальної вартості абсолютно всіх інструментів, якими володіли інвестори і банки. Інвестори почали швидко "скидати" сумнівні активи, що ще більше знизило їх ціну і призвело до розкручення негативної спіралі і подальшої корекції ціни активів, -  так званої "дефляції активів".

Отже, відповідаючи на запитання про причини швидкого знищення багатства молодих мільйонерів з фінансового сектору під час кризи, можна сказати що вони, насправді, ніколи і не були "реальними мільйонерами", адже, їх матеріальний стан оцінювався на підставі ринкового курсу акцій, якими вони володіли, і вартість яких, як показано вище, була відірвана від реальності.

Хоча морально важко погодитися з цим, але багато людей, особливо в США, інших провідних країнах світу ніколи не змогли б одночасно продати всі свої активи за "ринковою" ціною та перевести їх в "живі" гроші, оскільки це б викликало значне зниження ціни таких активів і створило б імпульс зниження для всього фондового ринку.

Це "віртуальне" багатство, яке принесла піраміда, що будувалася з 70-х років минулого сторіччя, неодмінно мало піти прахом, як і будь-яке незароблене багатство.

Українці можуть порівняти ці процеси з тим, що відбулося на місцевому ринку нерухомості: навесні 2008 року вартість однокімнатної квартири у домі радянської забудови в нецентральному районі Києва робила її власника майже мільйонером і при продажі за 120-130 тисяч доларів США давала ресурси для придбання невеликої вілли в Іспанії або більшої за площею квартири в країнах Центральної Європи.

А вже навесні 2009 року за таку квартиру можна придбати хіба-що нове іноземне авто за 15-20 тисяч доларів США - психологічно дуже важко погодитися з тим, що ціна у 120-130 тисяч була "віртуальною", несправедливою, а ціна у 15-20 тисяч більше відповідає реаліям української економіки.

А що Європа? Чи відбувалися там такі саме процеси? Можна сказати, що провідні країни континентальної Європи меншою мірою брали участь у створенні подібних пірамід на своїй території і стали скоріше жертвами, аніж вигодонабувачами ревізії ціни активів.

Це пояснюється, в першу чергу, відносно високим рівнем матеріального виробництва у ВВП країн-лідерів ЄС (ФРН, Франція, Нідерланди) та традиційною функцією банків як основних постачальників ліквідності в економіці ЄС.

Цей висновок підтверджується тим, що головні збитки серед банків єврозони було спричинено операціями зі структурованими облігаціями на ринках США (Hyporeal Estate, West LB, Bayern LB, Commerzbank для купівлі Dresdner Bank у ФРН, банку Fortis в Бельгії, Allied Irish Bank в Ірландії) і державна допомога стала потрібна саме тим банкам, які активно "грали" в американському казино.

Дещо складніша ситуація в Британії, де було повністю або частково націоналізовано більшість банків (RBS, Bradford&Bingley, Northern Rock, TSB-Lloyds, HSBC), оскільки британська модель розвитку економіки - від'ємний торговельний баланс, значна доля фінансових та страхових послуг у ВВП та емісія фунтів для покриття дефіциту, як "молодший брат" нагадувала шлях США.

Отже, для рециркуляції надрукованих, незабезпечених товарним виробництвом доларів США та меншою мірою британських фунтів, в США з середини 70-х років минулого сторіччя була створена система "стерилізації", утримання емісійних доларів в економіці США шляхом побудови спекулятивної фінансової піраміди на 3 ринках: ринку акцій з середини 70-х років, ринку деривативів з середини 80-х років та ринку структурованих облігацій з 2000 року.

Ціна на активи на цих ринках, завдяки постійному притоку емісійних доларів, через необізнаність інвесторів або спрагу до наживи та відповідної інформаційної підтримки з боку американських ЗМІ і аналітичних служб, була неправомірно роздута , що призвело до так званої "інфляції активів".

Продавши матеріальні товари і отримавши емісійні "папірці", заможні іноземні підприємці, національні капіталісти інших країн, головним чином, країн, що розвиваються, погодилися на "затримання" незабезпечених доларів у фінансовій системі США та Великобританії.

З липня 2007 року об'єктивна реальність - невідповідність ціни активу доходності та ступеню ризику володіння цим активом призвела до ревізії економічних ризиків володіння акціями та іншими фінансовими інструментами, які знаходилися в широкому обігу на фінансових ринках США, і різкому падінню ціни таких активів.

Світова "ринкова капіталізація" - тобто, віртуальна ціна активів - зменшилася на 12 трильйонів доларів США на кінець 2008 року, і процес зменшення триватиме далі, можливо, до кінця 2010 року.

Хто виграв від ревізії ціни активів на світових ринках? Як не парадоксально, але це саме Сполучені Штати Америки і інші провідні країни нетто-імпортери, в тому числі і Великобританія!

Незважаючи на банкротства банків, страхових компаній, масові звільнення офісних працівників, саме США стали основним вигодонабувачем економічного краху, оскільки завдяки цій кризі США розплатилися зі світом за десятиріччя споживання реальних матеріальних товарів, придбаних за емісійні, нічим не забезпечені доларові "папірці"! Схема розплати виглядає таким чином:

- США друкують незабезпечені долари та випускають облігації державного боргу;

- надрукованими грошима та облігаціями Сполучені Штати розплачуються з країнами ОПЕК за нафту, Китаєм та країнами Південно-Східної Азії за товари широко вжитку, Японією за автомобілі тощо;

- для підтримання ілюзії того, що надруковані доларові "папірці" забезпечені реальними товарами та послугами, власникам доларів в країнах ОПЕК, Китаї і решті світу пропонується вкладення цих доларів в акції американських компаній, які іноземні інвестори починають потроху здійснювати;

- ціна акцій і інших фінансових інструментів на ринку США починає зростати, що залучає нові кола іноземних інвесторів; все більше країн хочуть продати свої товари за бажані долари; свято віруючи у їх "твердість" та "товарне наповнення", центральні банки країн-нетто-експортерів накопичують мільярди доларів у золотовалютних резервах та купують облігації державного боргу США, які щедро друкує Держскарбниця; державні фонди арабських країн, Китай та Росія вкладають отримані за експорт товарів долари у облігації та акції американських корпорацій, банків тощо;

- корекція вартості фінансових інструментів на ринку США, в які вкладені доларові авуари іноземних інвесторів, розпочинається у липні 2007 року, через 2 роки, акції, що коштували 55 доларів, коштують 3 долари - акції фінансових компаній, банків, страхових компаній, брокерів з нерухомості тощо, або нічого, оскільки більшість банків США, провідні страхові компанії фактично збанкрутували, що означає розорення їх акціонерів, вкладників і клієнтів;

- внаслідок різкої корекції цін на активи і викликаного цим економічного колапсу фінансової та страхової галузі США та Великобританії, іноземні інвестори, включаючи державні фонди, центральні банки, змушені списувати величезні збитки з балансів.

Таким чином сумарні втрати арабських країн на початок 2009 року за даними МІС Катару склали 2,5 трільйонів доларів США, або 20% ВВП США, а Держскарбниці США та Великобританії за копійки, у порівнянні з їх колишньою вартістю, націоналізують банки та корпорації, які належать, в тому числі, цим іноземними інвесторам, при чому вони самі благають про це - унікальна ситуація, коли ошукані інвестори вважають головного махінатора своїм рятівником!

Безумовно, дефляція активів зачепила також американських і європейських інвесторів, які втратили своє "віртуальне" багатство, але найбільш несправедливою вона стала саме для бідних країн.

Фактично, відбулося те, що багато країн, що розвиваються, з доброї волі обміняли свої природні ресурси та людську працю багатьох поколінь своїх громадян на незабезпечені товарами "папірці" і можливість взяти участь у найбільшій в світі фінансовій афері.

Бідні країни протягом десятиріч постачали реальні матеріальні цінності у провідні країни світу, накопичували "тверду валюту", вкладали її в фінансову піраміду, яка рухнула і продовжує падати, і в результаті опинилася без національних заощаджень і, ще гірше, без надії коли-небудь побудувати заможне суспільство як у країнах ЄС чи в США, адже більше частину емісії доларів США та британських фунтів, яка відбувалася з початку 70-х років минулого сторіччя повністю стерилізовано!

Завдяки цій афері було досягнуто основну мету капіталізму у його постіндустріальному варіанті - нарощування доходів за рахунок розширення збуту товарів та використання дешевих ресурсів мирним шляхом.

Хто ще, крім держав США та Великобританії виграв від цієї кризи? Покоління простих американців та європейців, які протягом 40 років отримували товари та послуги за ціною, нижчою за справедливу.

Адже, за рахунок несправедливо високого курсу валют провідних країн світу, їх мешканцям вдалося значно збільшити своє споживання і побудувати той рівень матеріальної забезпеченості, який багато країн, в тому числі і Україна, обрали за орієнтир.

Крім того, очевидно, що багато американців та європейців на зможуть розплатитися з банківськими боргами, які, швидше за усе, через 5-7 років будуть списані, тим самим, призведуть до банкрутства банків, які частково належать іноземцям, і дозволять США, Британії, країнам ЄС націоналізувати свою банківську систему, -  тобто за високий рівень життя і борги американців та європейців, фактично, заплатили араби, китайці, росіяни, представники інших країн, що розвиваються.

Американські інвестори за дисконтною ціною викуповуватимуть у іноземних акціонерів пули будинків, структурованих облігацій, акцій збанкрутілих компаній з виробничими потужностями у США, тим самим "приватизуючи" частку іноземних інвесторів у економіці США.

Як би, мабуть, сказав Остап Бендер, "це був найбільш чесний спосіб відбору грошей з тих, які мені відомі".

Читайте також:

Нова велика депресія: міф чи реальність?

Нова велика депресія: Історія створення світової фінансової піраміди

Далі буде...