Ротація міністрів: від зміни місць доданків...

Так довго обговорювані ротації міністрів виявилися геть не такими масштабними, як могло би бути.

У кабміні зупинилися на реальній заміні голів двох міністерств: міністерства юстиції Миколи Оніщука та міністерства вугільної промисловості - Віктора Полтавця.

Якщо не рахувати добровільно-примусової відставки Віктора Пинзеника.

Адже можливе призначення, скажімо, Віталія Гайдука віце-прем'єром з ПЕК лише формалізує його давні повноваження.

У Мінфін прийшли камікадзе

Стало відомо, що на посаду міністра фінансів як одного з фаворитів Тимошенко розглядає кандидатуру одного з колишніх заступників Віктора Пинзеника - Анатолія Мярковського. А курирувати його діяльність може екс-голова НБУ та екс-керівник "Сведбанку" Сергій Тігіпко. Під нього хочуть створити спеціальну посаду - віце-прем'єр по фінансах.

Тому де-факто прогноз "Економічної правди" виявився правильним. Реально приймати політичні рішення буде Тігіпко.

Варто визнати, що версія про призначення Віталія Гайдука на Мінфін завжди була качкою. Не може енергетик раптом взяти й очолити фінансове відомство. Зате можливість призначення на посаду міністра когось з його заступників існувала від моменту звільнення Пинзеника. Однак усі ці версії упиралися в два факти.

По-перше, посада міністра фінансів - політична, а не технічна. Ця людина повинна більше надавати увагу інтригам і лобіюванню, ніж реальній роботі, яку за нього роблять технічні фахівці.

Тепер політикою займеться людина, що знається на ній, - Тігіпко. Те, що він буде іменуватися не міністром фінансів, а віце-прем'єром - узагалі не важливо. Так навіть звучить гарніше.

По-друге. Практично ніхто з заступників Пинзеника не мав достатнього досвіду, щоб зайняти цю посаду. Ігор Уманський - занадто молодий, хоча і талановитий. Крім того, він недовго працює в міністерстві, і ще не просочився чиновницьким духом.

Володимир Матвійчук характеризується колегами як людина зі вкрай неприємним характером. Крім того, навіть його величезного досвіду недостатньо для прийняття важливих рішень. Володимир Литвин і Денис Фудашкін відомі як "люди Пинзеника", і з великою імовірністю підуть на звільнення. Микола Полудьоний - людина багато в чому випадкова у міністерстві.

З технічного погляду, Мярковський курує найбільш проблемний на сьогодні сегмент роботи Мінфіну - державний і місцевий бюджети. Певно, це і було головним фактором його призначення. Хоча, безумовно, він теж не був оптимальною кандидатурою для одержання чисто політичної посади.

У самому міністерстві фінансів до Мярковського ставляться з повагою. "Він дуже жорсткий у роботі і поводженні з людьми. Мярковський - це хороший технічний фахівець, справжня робоча конячка. Він працює в Мінфіні від самого початку, і починав ще головним фахівцем. Усі бюджети висять на ньому, і він один з небагатьох, хто реально тягне на собі Мінфін. Однак він фігура глибоко непублічна", - описав майбутнього міністра фінансів один зі співробітників міністерства.

Мярковський також входив до складу робочої групи, що нещодавно у Москві домовлялася про кредит Україні. Це також підтверждує особливо довірливі стосунки прем'єра з фінансистом.

Про Тігіпка сказано настільки багато, що додати практично нема чого. Єдине, що у всіх депутатів і чиновників, з якими ЕП вдалося поспілкуватися на тему міністерства фінансів, є одна тверда впевненість: будь-яка людина, що сьогодні очолить фінансовий блок уряду - це політичний камікадзе.

І якщо правда, що Тігіпко знову має амбіції балотуватися в президенти на найближчих виборах, він зробив зовсім неправильний вибір.

Куди більш прагматичним у цьому сенсі його колишній перший заступник по Нацбанку Арсеній Яценюк. За його власними словами, він відмовився від посади голови НБУ. Інше питання, чи робилася така пропозиція - за словами глави Секретаріату Віктора Балоги - ні.

Але поки що немає підстав не вірити Яценюку. Він щиросердий у своєму небажанні "палиться" у переддень виборів. Після того, що зробив з банківською системою Нацбанк та уряд, крісло голови НБУ перетворилося на електричний стілець.

Мін'юст: конкурс лояльності

За крісло міністерства юстиції боротьба виявилася особливо кровопролитною та безпринципною. Все, що було потрібно прем'єр-міністрові від кандидата - це повна лояльність і готовність у будь-який момент блокувати "шкідливі" нормативні акти. І бажаючих продемонструвати ці якості виявилося вдосталь. У підсумку найбільш вдалою кандидатурою виявився екс-заступник генпрокурора Віктор Шемчук.

Особливо "відзначився" Роман Зварич, який уже двічі цією посадою насолоджувався. І ще 26 січня він натхненно критикував Верховну Раду за незаконне звільнення голови НБУ, а 11 лютого вже гучно обурювався втручанням РНБО в економічні справи уряду. Що йому встигли пообіцяти протягом цих 15 днів - невідомо, але запопадливості виявилося замало.

Решта "тусівок" всередині "Нашої України-Народної Самооборони" не змогли конкурувати з потужною силою Юрія Луценка.

"Ветерани" партії "Вперед, Україно" сподівалися протиснути колишнього її лідера Віктора Мусіяку, група Володимира Стретовича - директора Центру політико-правових реформ Ігоря Коліушка, соратники Миколи Катеринчука - адвоката Олексія Резнікова.

Але цим політичним угрупованням, схоже, пояснили, що вони й без того проголосують за склад Кабміну так, як треба. Або, не виключено також, що їх "прилаштують" на рівні заступників міністрів.

Колишній прокурор Криму та екс-заступник генпрокурора Віктор Шемчук любив повторювати: "Я прокурор, а не політик". Аж доки 2008 року не став депутатом Верховної Ради. Його біографія - зразок "блискучої" кар'єри від слідчого до, ймовірно, міністра. Шемчук прославився кількома гучними справами в Криму, і показною, "революційною" патетикою на тему "бандитам - тюрми!"

Ігор Коліушко не став коментувати рішення про призначення свого конкурента, однак сказав: "Якщо з посиланням на кризу зробити щось неправове - то воно потім "аукнеться", коли криза закінчиться".

На питання про навмисне затягування реєстрації нормативних актів він відповів: "Зі мною на такі теми ніхто не говорив, і я ніколи на таке не погодився б".

Між тим, саме кандидатура Віктора Шемчука закрила дорогу іншому "самооборонцю" - Олесю Донію - в міністри культури. А більше жодних претендентів на цю посаду не обговорювалось.

Вугільна революція

Якщо Оніщук наставив вдосталь палок у колеса на голові прем'єрки, то вже майже екс-міністр вугільної промисловості Віктор Полтавець став звичайною жертвою політичних торгів.

Його ймовірний наступник Олександр Клименко також піднявся на хвилі революційної доцільності, ставши із простого донецького підприємця і члена Української народної партії заступником губернатора Донецької області з питань вугільної промисловості, де пропрацював трохи більше року. Доти, за словами депутата від Партії регіонів Олександра Єфремова, Клименко прямого стосунку до вугілля не мав.

У пресі вже достатньо писали про те, що фігура майбутнього міністра - "платня" УНП за кілька голосів для більшості. Хоча призначення іншого представника УНП Олега Слободяна керівником міністерства економіки, що обговорювалося напередодні, не відбулося.

Основна відмінність його офіційної позиції від позиції Полтавця - це небажання приватизувати шахти, які, за його словами, залишилися "єдиною запорукою енергетичної безпеки країни".

Що не може сподобатися ані потенційним покупцям, ані прем'єрці, яка не раз намагалася спихнути збиткові вугільні підприємства з балансу держави.

Експерти згадують його досить ворожі висловлювання на адресу багатьох керівників і власників вугільних підприємств. Тому зрозуміло, що в галузі після призначення почнеться змагання. І невідомо, хто його виграє: "принциповий" міністр, чи ФПГ, з якими він не бажає домовлятися.

Голова ЦК профспілки працівників вугільної промисловості Віктор Турманов також не вдоволений призначенням Клименка. "Він працював у вугільній галузі тільки як робітник. Але змін я ніяких від його призначення не очікую. Як почали зараз не виплачувати зарплати, так і будуть, хто б не був міністром. Тому що прийняли такий бюджет, що це просто смерть для вугільної галузі", - каже експерт.

Лякані горобці

Цікаво, що іще місяць тому всі були впевнені у відставці міністра транспорту Йосипа Вінського, і вже не з міркувань політичної доцільності, а за "банальний непрофесіоналізм", звинувачення про яке лунали останнім часом звідусіль. Однак за весь цей час у пресі не було названо жодного претендента на цю посаду.

Або транспортна галузь в Україні вже розвалена настільки, що до Мінтрансу іти гірше, ніж до Мінфіну; або краще "який не є, але свій" Вінський, аніж хтось чужий для Тимошенко.

Так само, як і міністр економіки Богдан Данилишин, роботою якого невдоволений реальний сектор, але задоволене вище керівництво. Хоча на його місце вже був націлився Володимир Лановий із блоку Миколи Катеринчука, який ретельно до цієї можливості готувався, роздаючи в пресі лавину коментарів та оглядів.

Щодо голови МНС, то на заміну Володимира Шандри пророчили аж двох представників Миколаївщини, теперішнього та колишнього губернаторів - Олексія Гаркушу та Олександра Садикова, а також екс-депутата з групи Петра Порошенка Віктора Короля.

Однак, у підсумку, можливо, вирішили, що налякані міністри працюватимуть більш передбачувано.