"Авіаскандал" позначився на візиті президента в Лівію

Загальновідомо, що багато держав Африки активно закуповували за радянських часів літаки Ан. Але у випадку із Лівією ситуація була принципово іншою: у Тріполі мали намір переоснастити авіапарк новими лайнерами, виготовленими вже незалежною Україною.

Широкомасштабне співробітництво двох країн в авіапромисловості почалося 2000 року - укладанням контракту Укрспецекспортом на постачання двох відремонтованих вантажних літаків Ан-124-100. Для Лівії це було, безумовно, предметом гордості та можливістю продемонструвати свої позиції лідера в арабському світі, бо такі крилаті велетні на той час мали лише Україна та Росія. У 2001-2002 роках київський "Авіант" успішно виконав контракт.

Уже наступного, 2003 року, українські компанії дістали замовлення від лівійських партнерів на 130 млн дол., більшість із яких стосувалася авіапромисловості. Лише Харківське державне авіаційне виробниче підприємство (ХДАВП) підписало контракт на постачання авіакомпанії "Ейр Лібія" п'яти пасажирських Ан-140 на 45 млн дол., "Авіант" - чотирьох "пожежників" Ан-32П (приблизно 20 млн дол.).

Згодом Лівія замовила один Ан-74ТК-300 у бізнес-варіанті для керівництва держави та два санітарні літаки Ан-74ТК-200С (один із яких - також у VIP-варіанті). Україна вперше здобула можливість зібрати літак для іноземного лідера.

Крім того, Лівія почала використовувати українську транспортну авіацію, в тому числі найбільший у світі літак Ан-225 "Мрія". Вимальовувалися перспективи щодо співпраці за програмою військово-транспортного літака Ан-70, а також створення технічної бази для обслуговування "Анів". 

Літак-примара 

Але ці плани так і не втілилися у життя. Україна не змогла вчасно виконати своїх зобов'язань. Чотири Ан-32П Лівія отримала лише на початку 2006 року, тобто майже через три роки після замовлення. При цьому контракт виконували разом "Авіант" і АНТК ім. Антонова, що поставили по два борти кожний.

Щодо "авіашпиталів" Ан-72 та бізнес-джету Ан-74, то їх у Триполі чекають і досі. Українцям ще пощастило, що "Ейр Лібія" відмовилася від п'яти Ан-140:  начебто через брак коштів. Інакше розмір "боргів" був би ще більшим.

Найгірша ситуація склалася із Ан-74ТК-300. Управління цивільної авіації Лівії уклало контракт із Харківським авіазаводом на цей літак 2005 року. Харків'яни обіцяли поставити авіамашину через три місяці з початку фінансування. Гроші надійшли і були витрачені, але літак досі залишається у Харкові. За інформацією ЕП, із цим літаком узагалі пов'язана майже кримінальна історія.

Виявляється, як повідомило ЕП джерело в уряді, "лівійський" Ан-74ТК-300 закладено в одному із банків під кредит. Мало того, його ж нібито обіцяно компанії Мінтрансзв'язку "Укртранслізинг".

Винних у згаданій ситуації ще повинно знайти слідство. Зрозуміло, що відповідальність лягає на колишнє керівництво ХДАВП. Але не варто забувати, чому така ситуація стала можливою: на тлі політичних криз розбиратися у проблемах авіабудування просто не вистачало часу.  

      Між небом та землею

Конфлікт "у небі" в українсько-лівійських відносинах призвів і до суттєвих проблем "на землі". Виявилося, що кілька років зусиль НАК "Нафтогаз України" щодо виходу на лівійський ринок видобутку нафти були марними.

Кропітка робота, у тому числі дипломатів, дозволила Україні фактично без конкурсу дістати доступ до чотирьох нафтогазових блоків. У жовтні 2004 року "Нафтогаз України" та Національна нафтова корпорація Лівії уклали угоду про розподіл продукції на вигідних для України умовах. "Нафтогаз України" розраховував почати видобуток нафти вже у 2006-2007 роках в обсязі 1,5 млн тонн на рік.

Але диверсифікація постачання вуглеводнів, про яку полюбляють згадувати політики, так і не відбулася. Лівійська сторона відмовилася ратифікувати угоду через проблему із замовленням в Україні літаків, до якої додалися, як стверджують поінформовані люди, непорозуміння щодо поставок зерна та продукції оборонно-промислового комплексу, а також перевірки (після зміни у 2005 році керівництва "Нафтогазу України") раніше укладених контрактів. 

      У пошуках компромісу

Про перспективність лівійського ринку для України говорять багато експертів. Керівник економічних програм Центру дослідження корпоративних відносин В'ячеслав Бутко нагадує, що Лівія має найбільші у Африці запаси нафти - 3,8 млрд т. Щорічно країна видобуває майже 40 млн т нафти, 75% якої експортує на середземноморські нафтові біржі (Трієст, Марсель). "Після скасування міжнародних санкцій 2005 року керівництво Лівії намагається підвищити роль нафтового сектора в економіці", - каже експерт та підкреслює, що Лівія зацікавлена в іноземних інвесторах.

Директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак зазначив, що "Лівія завжди розглядалася Україною як перспективний ринок для модернізації наземних систем озброєння й авіаційної техніки". Зараз шанси українських підприємств підвищуються, адже вони пропонують клієнтам комплексний підхід.

"Якщо раніше іноземним партнерам показували один-два варіанти танка, то тепер разом із такою технікою пропонують нові зразки високоточного танкового озброєння, захисту, маскувальні засоби, а також тренажери", - каже Бадрак. На його думку, Лівію можуть зацікавити також українські РЛС.

Але для початку треба закрити старі борги. За даними фахівців, щоб поставити Лівії літак Ан-74, треба близько 5 млн дол. Якщо цю проблему не можуть вирішити підприємства галузі, тоді треба задіяти Державний бюджет, вважають експерти.